Скільки, мила, не шкірся до дзеркала,
Не в’яжи губенята бантиком,
Не фліртуй із красунчиком-днем –

Вісь земна не тобою розкручена,
І в нещирому мареві полудня
Вже сотається холод з-за пліч…

А кольчуга, на сміх курям сплетена
З істин хитрих, із пальця виссаних
Мудрецями ворожого племені,
Не врятує – хоч маму клич,
Прийде кат з ятаганом надщербленим:
Прийде ніч.

І покотиться серце розхристане
По вчорашньому небу повнею,
А під ребра – окраєць впаде,

Косо-криво відкраяний поспіхом…
І хоч лайся, а хоч вий по-вовчому –
Гіпнос нині глухий, наче пень,

Бо твій сон – за п’ятьма печатями.
А іти за ним лабіринтами
З мінотаврами білохалатними,
Щоб упасти вже – й нітелень…
…Слідом за сурогатною ниткою
В білий день.


Ілюстрація: Евелін де Морган, "Місяць"

Шоб народ голови не ламав, дещо поясню:
- "...за п'ятьма печатями" - коли виписують рецепт на снодійне чи транквілізатори, з тим бланком треба добряче попобігати по кабінетах, бо там має бути аж п'ять печаток (правда, зараз уже, здається, "лише" чотири);
- Гіпнос - у давньогрецькій міфології бог сну;
- "за сурогатною ниткою" - бо ж сон після отих таблеток ненатуральний...