Колись давно-давно, коли ще небо було шоколадного кольору, а Земля дозрівала у пуп"янку, ми літали собі між планетами, грілися у світлі зірок і - віддзеркалювали одне одного. І так міцно трималися за руки, що не могли нас роз"єднати навіть космічні вітри!
А коли Земля розквітла чудовою яскравою квіткою, манила до себе чистою блакиттю і спокоєм, ми побачили, що "добре це" і попросили саме цю планету за свою домівку.
І Голубоока квітка не обманула наших сподівань. Небо щедро напувало нас дощем, шовкова трава стелила нам постіль, дерева турботливо дарували свою тінь, птахи співали колискових. а звірі розповідали дивні казки. Ми насолоджувались красою і благодаттю, міцно трималися за руки і - віддзеркалювали одне одного.
Та мабуть, коли довго живеш посеред краси - поступово перестаєш її помічати... І от уже почало тьмяніти взаємне відображення, залишившись лише у зіницях. Ми забажали чогось нового, ще незнаного.
І тоді поселилося поруч із нами Зло разом із підступною зграєю своїх спокус...
І ми перестали розуміти мову птахів і звірів, квіти видавались недостатньо яскравими, а постіль із трав - надто убогою. Наче безумні, кинулись ми по світу шукати нових вражень, нових відчуттів, шукати Чогось, у безперервних пошуках забуваючи, що ж саме шукаємо?
Та одного дня раптом із жахом зауважили, що поруч немає нікого, ніхто не тримає за руку і нікому віддзеркалювати наше відображення! Коли ж ми відпустили руки, коли втратили одне одного?
І з"явились на Землі холодні сніги і безмежні палючі пустелі, а океан став солоним...
Кинулись тоді ми посвіту з надією віднайти втрачену половинку. Зустрічали нових, інших, котрі також шукали... Інколи нам щастило: раптом у зустрічних очах ми ловили наше відображення і розуміли, що це саме те, що шукали! Ці зустрічі були такими дорогоцінними і такими короткими...

То чому ж тепер, коли ми знову зловили своє відображення у коханих зіницях і з"днались у єдине ціле, ти кажеш? "Це сон! Це солодкий сон!" ? Невже ти знову відпустиш мою руку?!

03.08.2011