ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.12
22:04
у кращому разі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
це нічого не означає
сонце сідає
запломенівши на мить
шибками
при цій пасторалі
не хочеться думати
що воно далі
2026.10.12
17:23
Наступний дубль? . .
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
Окей!
Ти кажеш, хочу революції
Ну, розумієш
Усім кортить міняти світ
Мовляв, за цим є еволюція
2026.10.12
15:28
Жовтень ступає у шовкових шатах,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
Золото сипле на плечі садів,
Літо згорнулось у хмарах крилатих –
Кутає шепіт у тінь берегів.
Світло і смуток – сестри єдині,
В серці злилися в мажорний акорд,
Тиша приходить, як сповідь людини,
2026.10.12
12:23
Я іду в елегійнім тумані
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
Повз надгробки забутих віків,
Крізь минулі епохи й обмани,
Крізь могутність запеклих замків.
У тумані мелодія чула
Озоветься із далі часів.
Прозвучить, наче флейта, минуле
Крізь граніт і Харона заплив.
2026.10.12
10:02
Пам’ятаю тебе, абрикосовий дух серед липня,
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
Як тремтіло на протязі діло натруджених рук —
Левітація літом завжди буде смерті подібна,
Ніби дощ середмістя у збурений Бург чи НЕбург…
Ну і хай! Смерть раптова і ходить щоденно за нами,
Наче місяць з-за
2026.10.12
06:18
Щуляться під вітром осокори,
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
Осінь тче із листя килими, -
То мовчиш, то знову щось говориш
Про стрімке наближення зими.
Ось вона завіє всі дороги,
Землю заховає в білий сніг, -
Тільки осокори чорноногі
Будуть чатувати сум доріг.
2026.10.11
23:17
Не на жарт розкис маслюк:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
час пливе, а він — малюк.
Не росте вже котрий день.
Всі глузують, навіть пень.
Співчуває лиш сорока,
що сліпа на ліве око:
2026.10.11
22:15
часу дрібязок все що лишилося
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
змарнувати його нарешті
ми зійшлися і розійшлися ми
в розподіленій цій мережі
всяк за своїми снами і віршами
небажаннями снів і віршів
недовірив і недовірився
недорадив
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Франко (1856 - 1916) /
Вірші
/
ІСТОРИЧНЕ
Святослав
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Святослав
Прощається з матір'ю князь Святослав:
" Ой, їду я, мамо, та в Переяслав,
Щасливий, веселий Болгарії край,
І пишно там котиться срібний Дунай".
А в Ольги пустилися сльози з очий:
" Не кидай рідні, сину мій дорогий!
Не бідний, а рідний і руський наш край,
Дніпра не замінить вам срібний Дунай.
В чужині там скарби, та й зрада ж бо є!
Чужого забагнеш, а стратиш своє".
Та дарма ридає і дарма благає,
Князь буйний дружину в похід закликає,
І неньку стареньку у сльозах лишив,
За славою й сріблом в Болгари спішив.
Ой правду сказала та мать Святослава.
Де скарби, там зрада, а гіркість, де слава.
Воює в Болгарії князь Святослав,
Багато там горя і лиха зазнав.
Втім з дому доносять:
" О, княже, вертай!
Орда печенігів воює твій край".
Ой скорим походом на Русь повертав
З багатим здобутком буйним Святослав.
А хвилі Дніпра по порогах шумлять,
В густих очеретах вороги сидять.
А Свінельд, стар лицар, сказав до князя:
" О княже, не видержить сила твоя.
Як нас у степу нападуть вороги,
Не зможемо їх удержати ваги.
У Корсунь хіба на зимівлю вертай,
Весною ж у рідний повернемо край".
" Мій край нападають поганські сини,
А ми маєм ждати спокійно весни?
Ні грек не злякав нас, ні військо болгар,
А тут степовий би злякав нас дикар?"
Пливуть Дніпра води то тихо, то з шумом,
А військо князеве огорнене сумом.
А скоро ніч темна на степ налягла.
Кровава була там і люта борба,
І падали трупи, в покіс мов трава,
І кровця лилася рікою-рікою,
Заледве де сотий уйшов з того бою.
Уранці кривавеє сонце сходило,
І Русі великеє горе звістило,
Ось війська останки знесилені йдуть,
Князя безголовий труп коні несуть.
А хан печенігів в степу пирував,
На пир старшину свою всю завізвав.
Побіди він празник з ними обходив,
Із срібної чаші на пирі тім пив.
Се чаша - то череп князя Святослава!
Оправлений в срібло, - ось вся його слава!
На чаші тій напис лиш знати дає:
" Чужого забагнеш, утратиш своє".
***
Із збірки " Із літ моєї молодості".
....................
" Ой, їду я, мамо, та в Переяслав,
Щасливий, веселий Болгарії край,
І пишно там котиться срібний Дунай".
А в Ольги пустилися сльози з очий:
" Не кидай рідні, сину мій дорогий!
Не бідний, а рідний і руський наш край,
Дніпра не замінить вам срібний Дунай.
В чужині там скарби, та й зрада ж бо є!
Чужого забагнеш, а стратиш своє".
Та дарма ридає і дарма благає,
Князь буйний дружину в похід закликає,
І неньку стареньку у сльозах лишив,
За славою й сріблом в Болгари спішив.
Ой правду сказала та мать Святослава.
Де скарби, там зрада, а гіркість, де слава.
Воює в Болгарії князь Святослав,
Багато там горя і лиха зазнав.
Втім з дому доносять:
" О, княже, вертай!
Орда печенігів воює твій край".
Ой скорим походом на Русь повертав
З багатим здобутком буйним Святослав.
А хвилі Дніпра по порогах шумлять,
В густих очеретах вороги сидять.
А Свінельд, стар лицар, сказав до князя:
" О княже, не видержить сила твоя.
Як нас у степу нападуть вороги,
Не зможемо їх удержати ваги.
У Корсунь хіба на зимівлю вертай,
Весною ж у рідний повернемо край".
" Мій край нападають поганські сини,
А ми маєм ждати спокійно весни?
Ні грек не злякав нас, ні військо болгар,
А тут степовий би злякав нас дикар?"
Пливуть Дніпра води то тихо, то з шумом,
А військо князеве огорнене сумом.
А скоро ніч темна на степ налягла.
Кровава була там і люта борба,
І падали трупи, в покіс мов трава,
І кровця лилася рікою-рікою,
Заледве де сотий уйшов з того бою.
Уранці кривавеє сонце сходило,
І Русі великеє горе звістило,
Ось війська останки знесилені йдуть,
Князя безголовий труп коні несуть.
А хан печенігів в степу пирував,
На пир старшину свою всю завізвав.
Побіди він празник з ними обходив,
Із срібної чаші на пирі тім пив.
Се чаша - то череп князя Святослава!
Оправлений в срібло, - ось вся його слава!
На чаші тій напис лиш знати дає:
" Чужого забагнеш, утратиш своє".
***
Із збірки " Із літ моєї молодості".
....................
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3157 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3157 seconds