Міцно обіймаю тебе, Юлечко! Є кілька людей, на яких я оглядаюся, редагуючи вірші, а на тебе - особливо. Я завжди рада твоїй тверезій критиці і допомозі ))))

о, пані Любо! в цьому вірші було стільки русизмів, він був набагато грубішим, ніж зараз... я ледь не кожне слово звіряла зі словниками, вагалася на "блукальці" чи "скитальці", але залишила все-таки бродягу - щось таке побито-відчайдушне, бо два перші - більш захищені, мені так здається ))) Я ще подумаю, звичайно. Он, сьогодні нарешті додумалася, як відредагувати вірш місячної давності... ))

Оці дві половинки слова - я хотіла подати "слово" десь на божественному рівні, там, де двоє стають не тільки одним тілом - щось мені дуже віриться, що не тільки тілом. Тобто це такий був задум, але, можливо, він лиш для мене очевидний, і треба буде цю тему якось розгорнути або по-іншому подати... Дякую, що підказуєте!
Дякую, що звертаєте увагу на мої скромні зусилля! ))))

цей авторський задум (про дві половинки великого слова , умовно назовемо його "тиія") для мене легко прочитується. я так і зрозумів. тому думаю, що з цим все ок. і одразу про рими. рима - це й справді щось дуже особисте. і тут однозначно вибір за автором. у всякому разі, вірш настільки глибокий, що тільки такому збоченцю як я спало на думку заговорити про щось другорядне)

та ну, Ярославе, форма - це моя біда, треба про це говорити. Бо схвальні слова додають мені сміливості, але робота залишається роботою, її все одно треба робити)))
Рима вижме-ніжність - така собі... я ризикнула, покладаючись тільки на якесь власне внутрішнє чуття. Щось таке, як музичний слух...))))

знаєш, Женю, щей вірш з розряду тих, які мені наче не вдалося викласти повністю - це моє особисте відчуття, але - хай, може колись продовжиться ))) дякую, цьом.

дякую, пані Любо! на щастя, моє серце сильніше за мене, і я часто, заплющуючи очі, публікую те, на що розум каже: маячня! ))) Тому мені дуже потрібен діалог з тими, хто більше від мене розуміється в поезії. Я не здивуюся і тим більше - не ображуся, якщо мені хтось тверезий скаже: о, Олю, тут тебе занесло... )))
Дякую! я буду думати над бродягою.

об скелю?
хай!
п'яніти від вітрів
і марити
любов'ю, що мине
та хто ж тоді
з осколків сотень слів
збере мене?
:))))