РУБАЇ
***
Хтось губить мовчазно, а хтось у розмові
Образи – душі найщільніші окови.
Напевно, цій згубі радіємо більше,
Ніж всім придбанням і найкращим обновам.
***
Нам сутність душі душі зрозуміти не просто.
Для когось душа – це безмежність, це простір,
А дехто її незрадливо шанує
Як мудро од глупства захований острів.
***
Боязнь і печаль залишив я на потім.
З екстримом душа обвінчалася потай.
Хоч щастя сховала із лих огорожа,
Не лізу в щілину – штумую ворота.
***
Не відмахнуся: скраю моя хата…
Я в душах зболених – persona qrata.
Чи не тому, довіру їх відчувши,
У власну душу не впускаю свята.
***
Якщо душа, мов діва Беатріче*,
Буває, похвала її калічить.
Хвалу співаю душам, що з любов’ю,
Бо кожна з них розумна, наче віче.
***
Я душею, було, виходив з берегів,
Мав із смертю чимало жагучих торгів,
Але,Господи, певно, був щирим з тобою,
Бо Хароном** не став для своїх ворогів.
***
Загрози в тому, бачиться, нема,
Що на душі не літо, а зима.
Страшніш, коли на гульбищі тривог
Зникає світло і довкруж пітьма.
***
Ми всі в душі з минулим вороги –
Колишні зваби б’ють нас за борги.
В одного боржника мораль – покута,
У всіх разом – із совістю торги.
***
Завше жадаючи хліба й видовищ,
Душу, мов церкву, з руїн не відновиш.
Гнаний ордою пороків збагнеш ти:
Власна душа – не найкраще із сховищ.
***
Образишся – сядуть на шию тобі.
Поранять презирством, якщо ти в злобі.
Щоб честі твоїй у сльозі не втопитись,
Душевну броню загартуй в боротьбі.



* Флорентійка, ідеалізована в поезіях Данте Аліг’єрі.
** В давньогрецькій міфології човняр, який перевозив людські душі через річки підземного світу в царство мертвих.
2010р.