
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
10:43
Шпак з довгим хвостом,
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
За який зачепилась веселка,
Лишивши на ньому фіолетову пляму,
Прилетів до міста кам’яних провулків
В якому нічого не відбувається.
По радіо так і сказали:
«У цьому місті нічого не відбувається…»
А Бог дивиться
2025.10.16
10:30
Дівчинко,
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
пірнай в мої обійми!
Притулись міцніше і пливи
у любов мою,
як в інший вимір,
молитовним шепотом трави…
Я тобі в цій вічності побуду
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура рояля.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
МАНДРИ В КОСМОСІ (вибрані тексти Поетичних майстерень)
Частково підтримуючи поширену сьогодні серед майстрів тезу про те, що римований текст компонується сам собою, варто набрати одну-дві рими та задати тон, а далі... зрештою, в митця виникає враження, що ті слова його використали...
Подібне враження виникло від спілкування з В Хмельницьким на сторінці публікації його «Стриптизерки» в Поетичних майстернях:
ти танцюєш
стриптиз
ти знімаєш
усе
по пілону
вверх-вниз
під акорди
бізе
вигинається
в такт
юне тіло
твоє
і тканиночки
шмат
і тканиночки
шмат
і тканиночки
шмат
на тобі все ще
є
ну а потім
в приват
ти з клієнтом
ідеш
ти знімаєш
усе
але ти не
даєш
але ти не
даєш
але ти не
даєш
все **
Ось моя спрощена логічна схема тлумачення тесту після першого прочитання:
спочатку стриптизерка демострує тіло, «потім в приват» «з клієнтом» «…не – даєш - все». Логічно (стереотипно) оголена жінка «дає» тіло для сексу, або не «дає» тіло для сексу. А «… не – даєш – все»? Я потрактував: як дає не усе, тобто ( в даній ситуації), тіло все ж дає, але... З цієї миті визріває підтекст... Свідомість переходить у простір вищого порядку, зрештою, стається те, для чого такі тексти і створюються.
Але... але... але…Раптом автор сказав: «Я навмисно так несподівано закінчив вірш - несподівано, як під час захоплюючого шоу закінчується музика і одночасно закінчується шоу. Останнє слово вірша - все - воно багатогранне і багатозначне...»
Отже все – фініта , а не – не даєш все (даєш не все)?!
Та текст подано без жодних знаків пунктуації (правомірно, що читач розставляє їх сам), отже, я слухаю те, що мені каже текст, а не так, як коментує автор. От як би там було:
... але ти не
даєш!
Все.
Мистецтво творить окрему дійсність! І виникає (цього разу) непорозуміння... Прекрасне непорозуміння... а, власне, порозуміння тексту і читача, а автор тут ніби – то й ні при чому.
* Стаття «Національне мистецтво», львівський журн. «Карби» початок 30-х. Передрук в журн. «Образотворче мистецтво» 3-4 / 1993р. ст. 51.
** В момент публікації даного матеріалу на сторінках В Хмельницького в Поетичних майстернях розміщено інший варіант цього тексту.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МАНДРИ В КОСМОСІ (вибрані тексти Поетичних майстерень)
... отже ні ! Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть інші, а лише створює окрему дійсність.
Богдан-Ігор Антонич*
-Частково підтримуючи поширену сьогодні серед майстрів тезу про те, що римований текст компонується сам собою, варто набрати одну-дві рими та задати тон, а далі... зрештою, в митця виникає враження, що ті слова його використали...
Подібне враження виникло від спілкування з В Хмельницьким на сторінці публікації його «Стриптизерки» в Поетичних майстернях:
ти танцюєш
стриптиз
ти знімаєш
усе
по пілону
вверх-вниз
під акорди
бізе
вигинається
в такт
юне тіло
твоє
і тканиночки
шмат
і тканиночки
шмат
і тканиночки
шмат
на тобі все ще
є
ну а потім
в приват
ти з клієнтом
ідеш
ти знімаєш
усе
але ти не
даєш
але ти не
даєш
але ти не
даєш
все **
Ось моя спрощена логічна схема тлумачення тесту після першого прочитання:
спочатку стриптизерка демострує тіло, «потім в приват» «з клієнтом» «…не – даєш - все». Логічно (стереотипно) оголена жінка «дає» тіло для сексу, або не «дає» тіло для сексу. А «… не – даєш – все»? Я потрактував: як дає не усе, тобто ( в даній ситуації), тіло все ж дає, але... З цієї миті визріває підтекст... Свідомість переходить у простір вищого порядку, зрештою, стається те, для чого такі тексти і створюються.
Але... але... але…Раптом автор сказав: «Я навмисно так несподівано закінчив вірш - несподівано, як під час захоплюючого шоу закінчується музика і одночасно закінчується шоу. Останнє слово вірша - все - воно багатогранне і багатозначне...»
Отже все – фініта , а не – не даєш все (даєш не все)?!
Та текст подано без жодних знаків пунктуації (правомірно, що читач розставляє їх сам), отже, я слухаю те, що мені каже текст, а не так, як коментує автор. От як би там було:
... але ти не
даєш!
Все.
Мистецтво творить окрему дійсність! І виникає (цього разу) непорозуміння... Прекрасне непорозуміння... а, власне, порозуміння тексту і читача, а автор тут ніби – то й ні при чому.
* Стаття «Національне мистецтво», львівський журн. «Карби» початок 30-х. Передрук в журн. «Образотворче мистецтво» 3-4 / 1993р. ст. 51.
** В момент публікації даного матеріалу на сторінках В Хмельницького в Поетичних майстернях розміщено інший варіант цього тексту.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію