
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Перегони
Це була зовсім нова (остання) модель волжського автозаводу. Вона зійшла з конвеєра наприкінці існування Радянського Союзу. На дверцятах багажника виднівся напис: «Супутник». Дотепні водії зразу ж придумали (з огляду на клиновидний профіль передка авто) свою назву: «Зубило».
Натомість Водій спершу називав автомобіль «Білястим лебедем», згодом – «Боліваром» (іменем коня з відомого кінофільму про ковбоїв), а нині – «Прудкобіжним возідлом».
Власником авто Водій став після затяжних і нервових переживань, пов’язаних із процедурою надання дозволу на придбання авто роботодавцем – найдостойнішому серед бажаючих. Була мить, коли Водія все так дістало, що захотілося всіх послати до дідька та відмовитись від жалюгідної гри у витягування «щасливого» жереба.
Він не хотів більше ходити на засідання профкому, де тупо запитували: «А навіщо вам потрібний автомобіль?» Щоб довести членів профкому до повного збараніння відповів: «Я хочу, дуже хочу або перегнати у пустелі Калахарі найшвидшого хижака – гепарда, або з’їздити в Іспанію на кориду».
«Ти більше нікому такого не кажи» – порадив якось директор, який цінував Водія за професіоналізм, і додав: «Якщо гебісти довідаються, що тебе приваблює життя дикого капіталізму, то буде вже інша “корида” – сам знаєш…»
Отже, після моральних тортур, пошуку дев’яти тисяч рублів та ще тривалого очікування самої машини, яка загубилася десь на залізничних станціях Росії, настала нова епоха життя. Свобода! Відкриття інших світів, ще не бачених дивовижних, казкових краєвидів. Драйв і екстаз від польоту в далеч, коли захід сонечка стає тривалішим, бо видається, що на шаленій швидкості возідло зможе його наздогнати…
Пролетіли, галопом проскакали роки. Возідло – обвітрене й обшарпане за свої 23 роки – геть утратило блиск свого пір’ячка, а згідно з загальниками Країни сходу сонця мало б надцять років тому вже спочивати на звалищі. Втім, Водій любив возідло і завчасно ремонтував та обслуговував. Тому прудкобіжність його – не згасала…
Одного разу, теплим і тихим вечором, Водій їхав незвіданою дорогою – прямою, як розправлена линва, що лише зрідка прогиналася чи здіймалася на пагорб. Зліва ріс давній, здичавілий ліс. Могутні дуби і клени нахилили своє гілля над узбіччям, нібито грифи розправили крила над здобиччю. А праворуч був степ і курган, що виднівся на тлі червоного небокраю.
«Може то козацька могила» – подумав Водій. Зупинився. Вмикнув запис пісні «Суботів» гурту «Кому вниз». Вечірні промені сонечка, які ледь-ледь пробивалися із-за хмари, вплели у гобелен небосхилу золоті ниточки, видимі по контуру хмаринки. Побачена картина заворожувала. А в цей час із авто лунало: «Церква-домовина розвалеться і з-під неї встане Україна…» Сумні і щемливі настрої порушив звук вихлопу мотоцикла, схожий на приглушену кулеметну чергу. Озирнувся.
До місця зупинки напрочуд швидко наближався Харлей-Девідсон. Мотоцикліст у шоломі, як у льотчика, та у чорному, лискучому шкіряному костюмі нагадував інопланетянена. Потужне синє світло великої фари спотворювало пастельні кольори довкілля і наливало свинцем крони дерев.
«А що це тут, на дорогах моєї Вітчизни, роблять пихаті американці? А якщо наздогнати і перегнати?! Невже прудкобіжне возідло не зможе?» – подумав чоловік. Колесо жбурнуло на узбіччя шмат пошкодженого асфальту, нібито копито жеребця. На обрії виднілася гора. Треба б устигнути. Акселератор вдавлено у підлогу і руховик вихлюпнув, віддав колесам усі кінські сили. Ось уже поряд кров’яне око заднього стоп-сигналу мотоцикла. Так! Нарешті сталося! Кляті янки – позаду!
Кілька кілометрів, не збавляючи швидкості, Водій переживав солодке відчуття перемоги, хоча адреналін зашкалював, бо руки злегка тремтіли. Неочікувано з-за кущів густого терну вибіг інспектор ДАІ, махаючи палицею. «Оце влетів! І де той Харлей узявся на мою голову?» – картав себе Водій, зупиняючи авто, яке проскочило ще чималий гальмівний шлях. Судорожно, лаючи себе, шукав документи. Вийшов мляво з машини і побачив, як інспектор упевненою ходою простував до нього, тримаючи в руках прилад для вимірювання швидкості руху. А мимо проїжджав легендарний Харлей-Девідсон. Його хромовані вихлопні труби хижо виблискували, співаючи сумну і неповторну мелодію барабанів і литавр. Мотоцикліст повернув голову в бік Водія і зухвало помахав рукою у чорній перчатці…
2011 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перегони
Якщо заснути за кермом –
не зрозуміють.
Михайло Бобиков

Натомість Водій спершу називав автомобіль «Білястим лебедем», згодом – «Боліваром» (іменем коня з відомого кінофільму про ковбоїв), а нині – «Прудкобіжним возідлом».
Власником авто Водій став після затяжних і нервових переживань, пов’язаних із процедурою надання дозволу на придбання авто роботодавцем – найдостойнішому серед бажаючих. Була мить, коли Водія все так дістало, що захотілося всіх послати до дідька та відмовитись від жалюгідної гри у витягування «щасливого» жереба.
Він не хотів більше ходити на засідання профкому, де тупо запитували: «А навіщо вам потрібний автомобіль?» Щоб довести членів профкому до повного збараніння відповів: «Я хочу, дуже хочу або перегнати у пустелі Калахарі найшвидшого хижака – гепарда, або з’їздити в Іспанію на кориду».
«Ти більше нікому такого не кажи» – порадив якось директор, який цінував Водія за професіоналізм, і додав: «Якщо гебісти довідаються, що тебе приваблює життя дикого капіталізму, то буде вже інша “корида” – сам знаєш…»
Отже, після моральних тортур, пошуку дев’яти тисяч рублів та ще тривалого очікування самої машини, яка загубилася десь на залізничних станціях Росії, настала нова епоха життя. Свобода! Відкриття інших світів, ще не бачених дивовижних, казкових краєвидів. Драйв і екстаз від польоту в далеч, коли захід сонечка стає тривалішим, бо видається, що на шаленій швидкості возідло зможе його наздогнати…
Пролетіли, галопом проскакали роки. Возідло – обвітрене й обшарпане за свої 23 роки – геть утратило блиск свого пір’ячка, а згідно з загальниками Країни сходу сонця мало б надцять років тому вже спочивати на звалищі. Втім, Водій любив возідло і завчасно ремонтував та обслуговував. Тому прудкобіжність його – не згасала…
Одного разу, теплим і тихим вечором, Водій їхав незвіданою дорогою – прямою, як розправлена линва, що лише зрідка прогиналася чи здіймалася на пагорб. Зліва ріс давній, здичавілий ліс. Могутні дуби і клени нахилили своє гілля над узбіччям, нібито грифи розправили крила над здобиччю. А праворуч був степ і курган, що виднівся на тлі червоного небокраю.
«Може то козацька могила» – подумав Водій. Зупинився. Вмикнув запис пісні «Суботів» гурту «Кому вниз». Вечірні промені сонечка, які ледь-ледь пробивалися із-за хмари, вплели у гобелен небосхилу золоті ниточки, видимі по контуру хмаринки. Побачена картина заворожувала. А в цей час із авто лунало: «Церква-домовина розвалеться і з-під неї встане Україна…» Сумні і щемливі настрої порушив звук вихлопу мотоцикла, схожий на приглушену кулеметну чергу. Озирнувся.
До місця зупинки напрочуд швидко наближався Харлей-Девідсон. Мотоцикліст у шоломі, як у льотчика, та у чорному, лискучому шкіряному костюмі нагадував інопланетянена. Потужне синє світло великої фари спотворювало пастельні кольори довкілля і наливало свинцем крони дерев.
«А що це тут, на дорогах моєї Вітчизни, роблять пихаті американці? А якщо наздогнати і перегнати?! Невже прудкобіжне возідло не зможе?» – подумав чоловік. Колесо жбурнуло на узбіччя шмат пошкодженого асфальту, нібито копито жеребця. На обрії виднілася гора. Треба б устигнути. Акселератор вдавлено у підлогу і руховик вихлюпнув, віддав колесам усі кінські сили. Ось уже поряд кров’яне око заднього стоп-сигналу мотоцикла. Так! Нарешті сталося! Кляті янки – позаду!
Кілька кілометрів, не збавляючи швидкості, Водій переживав солодке відчуття перемоги, хоча адреналін зашкалював, бо руки злегка тремтіли. Неочікувано з-за кущів густого терну вибіг інспектор ДАІ, махаючи палицею. «Оце влетів! І де той Харлей узявся на мою голову?» – картав себе Водій, зупиняючи авто, яке проскочило ще чималий гальмівний шлях. Судорожно, лаючи себе, шукав документи. Вийшов мляво з машини і побачив, як інспектор упевненою ходою простував до нього, тримаючи в руках прилад для вимірювання швидкості руху. А мимо проїжджав легендарний Харлей-Девідсон. Його хромовані вихлопні труби хижо виблискували, співаючи сумну і неповторну мелодію барабанів і литавр. Мотоцикліст повернув голову в бік Водія і зухвало помахав рукою у чорній перчатці…
2011 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію