
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.18
07:12
В'язень мрій і невільник турбот,
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
2025.09.18
01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
2025.09.17
22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
2025.09.17
18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
2025.09.17
18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
2025.09.17
17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
2025.09.17
16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
2025.09.17
11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
2025.09.17
08:56
вересня - День народження видатного українського письменника
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Василь Дениско (1954) /
Проза
Перегони
Це була зовсім нова (остання) модель волжського автозаводу. Вона зійшла з конвеєра наприкінці існування Радянського Союзу. На дверцятах багажника виднівся напис: «Супутник». Дотепні водії зразу ж придумали (з огляду на клиновидний профіль передка авто) свою назву: «Зубило».
Натомість Водій спершу називав автомобіль «Білястим лебедем», згодом – «Боліваром» (іменем коня з відомого кінофільму про ковбоїв), а нині – «Прудкобіжним возідлом».
Власником авто Водій став після затяжних і нервових переживань, пов’язаних із процедурою надання дозволу на придбання авто роботодавцем – найдостойнішому серед бажаючих. Була мить, коли Водія все так дістало, що захотілося всіх послати до дідька та відмовитись від жалюгідної гри у витягування «щасливого» жереба.
Він не хотів більше ходити на засідання профкому, де тупо запитували: «А навіщо вам потрібний автомобіль?» Щоб довести членів профкому до повного збараніння відповів: «Я хочу, дуже хочу або перегнати у пустелі Калахарі найшвидшого хижака – гепарда, або з’їздити в Іспанію на кориду».
«Ти більше нікому такого не кажи» – порадив якось директор, який цінував Водія за професіоналізм, і додав: «Якщо гебісти довідаються, що тебе приваблює життя дикого капіталізму, то буде вже інша “корида” – сам знаєш…»
Отже, після моральних тортур, пошуку дев’яти тисяч рублів та ще тривалого очікування самої машини, яка загубилася десь на залізничних станціях Росії, настала нова епоха життя. Свобода! Відкриття інших світів, ще не бачених дивовижних, казкових краєвидів. Драйв і екстаз від польоту в далеч, коли захід сонечка стає тривалішим, бо видається, що на шаленій швидкості возідло зможе його наздогнати…
Пролетіли, галопом проскакали роки. Возідло – обвітрене й обшарпане за свої 23 роки – геть утратило блиск свого пір’ячка, а згідно з загальниками Країни сходу сонця мало б надцять років тому вже спочивати на звалищі. Втім, Водій любив возідло і завчасно ремонтував та обслуговував. Тому прудкобіжність його – не згасала…
Одного разу, теплим і тихим вечором, Водій їхав незвіданою дорогою – прямою, як розправлена линва, що лише зрідка прогиналася чи здіймалася на пагорб. Зліва ріс давній, здичавілий ліс. Могутні дуби і клени нахилили своє гілля над узбіччям, нібито грифи розправили крила над здобиччю. А праворуч був степ і курган, що виднівся на тлі червоного небокраю.
«Може то козацька могила» – подумав Водій. Зупинився. Вмикнув запис пісні «Суботів» гурту «Кому вниз». Вечірні промені сонечка, які ледь-ледь пробивалися із-за хмари, вплели у гобелен небосхилу золоті ниточки, видимі по контуру хмаринки. Побачена картина заворожувала. А в цей час із авто лунало: «Церква-домовина розвалеться і з-під неї встане Україна…» Сумні і щемливі настрої порушив звук вихлопу мотоцикла, схожий на приглушену кулеметну чергу. Озирнувся.
До місця зупинки напрочуд швидко наближався Харлей-Девідсон. Мотоцикліст у шоломі, як у льотчика, та у чорному, лискучому шкіряному костюмі нагадував інопланетянена. Потужне синє світло великої фари спотворювало пастельні кольори довкілля і наливало свинцем крони дерев.
«А що це тут, на дорогах моєї Вітчизни, роблять пихаті американці? А якщо наздогнати і перегнати?! Невже прудкобіжне возідло не зможе?» – подумав чоловік. Колесо жбурнуло на узбіччя шмат пошкодженого асфальту, нібито копито жеребця. На обрії виднілася гора. Треба б устигнути. Акселератор вдавлено у підлогу і руховик вихлюпнув, віддав колесам усі кінські сили. Ось уже поряд кров’яне око заднього стоп-сигналу мотоцикла. Так! Нарешті сталося! Кляті янки – позаду!
Кілька кілометрів, не збавляючи швидкості, Водій переживав солодке відчуття перемоги, хоча адреналін зашкалював, бо руки злегка тремтіли. Неочікувано з-за кущів густого терну вибіг інспектор ДАІ, махаючи палицею. «Оце влетів! І де той Харлей узявся на мою голову?» – картав себе Водій, зупиняючи авто, яке проскочило ще чималий гальмівний шлях. Судорожно, лаючи себе, шукав документи. Вийшов мляво з машини і побачив, як інспектор упевненою ходою простував до нього, тримаючи в руках прилад для вимірювання швидкості руху. А мимо проїжджав легендарний Харлей-Девідсон. Його хромовані вихлопні труби хижо виблискували, співаючи сумну і неповторну мелодію барабанів і литавр. Мотоцикліст повернув голову в бік Водія і зухвало помахав рукою у чорній перчатці…
2011 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перегони
Якщо заснути за кермом –
не зрозуміють.
Михайло Бобиков

Натомість Водій спершу називав автомобіль «Білястим лебедем», згодом – «Боліваром» (іменем коня з відомого кінофільму про ковбоїв), а нині – «Прудкобіжним возідлом».
Власником авто Водій став після затяжних і нервових переживань, пов’язаних із процедурою надання дозволу на придбання авто роботодавцем – найдостойнішому серед бажаючих. Була мить, коли Водія все так дістало, що захотілося всіх послати до дідька та відмовитись від жалюгідної гри у витягування «щасливого» жереба.
Він не хотів більше ходити на засідання профкому, де тупо запитували: «А навіщо вам потрібний автомобіль?» Щоб довести членів профкому до повного збараніння відповів: «Я хочу, дуже хочу або перегнати у пустелі Калахарі найшвидшого хижака – гепарда, або з’їздити в Іспанію на кориду».
«Ти більше нікому такого не кажи» – порадив якось директор, який цінував Водія за професіоналізм, і додав: «Якщо гебісти довідаються, що тебе приваблює життя дикого капіталізму, то буде вже інша “корида” – сам знаєш…»
Отже, після моральних тортур, пошуку дев’яти тисяч рублів та ще тривалого очікування самої машини, яка загубилася десь на залізничних станціях Росії, настала нова епоха життя. Свобода! Відкриття інших світів, ще не бачених дивовижних, казкових краєвидів. Драйв і екстаз від польоту в далеч, коли захід сонечка стає тривалішим, бо видається, що на шаленій швидкості возідло зможе його наздогнати…
Пролетіли, галопом проскакали роки. Возідло – обвітрене й обшарпане за свої 23 роки – геть утратило блиск свого пір’ячка, а згідно з загальниками Країни сходу сонця мало б надцять років тому вже спочивати на звалищі. Втім, Водій любив возідло і завчасно ремонтував та обслуговував. Тому прудкобіжність його – не згасала…
Одного разу, теплим і тихим вечором, Водій їхав незвіданою дорогою – прямою, як розправлена линва, що лише зрідка прогиналася чи здіймалася на пагорб. Зліва ріс давній, здичавілий ліс. Могутні дуби і клени нахилили своє гілля над узбіччям, нібито грифи розправили крила над здобиччю. А праворуч був степ і курган, що виднівся на тлі червоного небокраю.
«Може то козацька могила» – подумав Водій. Зупинився. Вмикнув запис пісні «Суботів» гурту «Кому вниз». Вечірні промені сонечка, які ледь-ледь пробивалися із-за хмари, вплели у гобелен небосхилу золоті ниточки, видимі по контуру хмаринки. Побачена картина заворожувала. А в цей час із авто лунало: «Церква-домовина розвалеться і з-під неї встане Україна…» Сумні і щемливі настрої порушив звук вихлопу мотоцикла, схожий на приглушену кулеметну чергу. Озирнувся.
До місця зупинки напрочуд швидко наближався Харлей-Девідсон. Мотоцикліст у шоломі, як у льотчика, та у чорному, лискучому шкіряному костюмі нагадував інопланетянена. Потужне синє світло великої фари спотворювало пастельні кольори довкілля і наливало свинцем крони дерев.
«А що це тут, на дорогах моєї Вітчизни, роблять пихаті американці? А якщо наздогнати і перегнати?! Невже прудкобіжне возідло не зможе?» – подумав чоловік. Колесо жбурнуло на узбіччя шмат пошкодженого асфальту, нібито копито жеребця. На обрії виднілася гора. Треба б устигнути. Акселератор вдавлено у підлогу і руховик вихлюпнув, віддав колесам усі кінські сили. Ось уже поряд кров’яне око заднього стоп-сигналу мотоцикла. Так! Нарешті сталося! Кляті янки – позаду!
Кілька кілометрів, не збавляючи швидкості, Водій переживав солодке відчуття перемоги, хоча адреналін зашкалював, бо руки злегка тремтіли. Неочікувано з-за кущів густого терну вибіг інспектор ДАІ, махаючи палицею. «Оце влетів! І де той Харлей узявся на мою голову?» – картав себе Водій, зупиняючи авто, яке проскочило ще чималий гальмівний шлях. Судорожно, лаючи себе, шукав документи. Вийшов мляво з машини і побачив, як інспектор упевненою ходою простував до нього, тримаючи в руках прилад для вимірювання швидкості руху. А мимо проїжджав легендарний Харлей-Девідсон. Його хромовані вихлопні труби хижо виблискували, співаючи сумну і неповторну мелодію барабанів і литавр. Мотоцикліст повернув голову в бік Водія і зухвало помахав рукою у чорній перчатці…
2011 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію