Я прокинулась від дотику до мого чола лагідних, як осінній серпанок уст.
Розплющила очі й побачила маму...Чиста й свіжа, як ранок, вона сиділа на краю ліжка і гладила своєю шорсткою рукою мої коси.
- Уставай, доню.
Голос у мами тихий, ласкавий, як шелест осіннього листя в саду.
Я беру мамину долоню у свої, підношу до уст: вона пахне росою, настояною на опалому осінньому листі. І мені чомусь здається, що осінь схожа на мою маму - така ж тиха й привітна, щира й добра, а інколи й сувора. Про осінь, як про маму, співають пісні, присвячують вірші...
Лише одним відрізняється осінь від мами - косами.
В осені коси жовто-червоні, як заграва, а в мами - білі-білі, наче сніг.