Дякую, Гаррі, за віру в мене!) Але я оптиміст по своїй натурі. Хоч і пишу часто дуже песимістичні вірші. Але чомусь мені важко повірити, що все може так просто закінчитися. І, зрештою, якщо кінець ери п"ятого сонця, то було вже чотири ери (чи сонця) до цієї п"ятої. мабуть, ці ери не такі вже фатальні для людства, раз оці майя їх переживали...
Надіймося на краще!)

А почему так ма...?)

ні, як бачиш...)

ти її витер...)

))

Та згоден, Ніко, і з вами, і з Гаррі! і якщо можна було б - залюбки виправив би. Але при такій щільності рим як в цьому вірші дуже важко щось змінювати. у всякому разі, ті зміни виллються в більш суттєві мінуси вірша. Зауважте, що я таки досить рідко використовую авторські наголоси. (як і "русизми" типу "осколок" чи "костер", які насправді ними не являються=)). Але хай уже тут оті сИта залишаться з авторським наголосом. Зрештою, контекст твору дозволяє відчути, що йдеться саме про ситА (о Боже, як чужорідно звучить мені такий наголос цього слова!=)). Але на майбутнє я його вже запам"ятаю і постараюся наголошувати так як треба!)

"крОвать, діла, січас, отвічаєш і тд. і я, кажу вам чесно, не відчула би ніякого дискомфорту, сприймаючи ці слова за природні" - а це вже перебір, Ніко. (за винятком, може , лише слова "діла", бо "діло", таки є в українській мові.) А інші - це вже покручі з російської. хіба я колись до такого опускався? а зміщення наголосів в поезії - це досить-таки звична річ.
Дякую за відгук!)

Ярославе, але ж "сúта" - у вас не римне :)
до прикладу, ситА небесні - нмд, не виливається у суттєві мінуси вірша.

між вашими і моїми прикладами різниця лише в регіональності. покручі це чи русизми, для мільйонів людей це норма. і коли розмовні слова переходять у літературу (коли не йдеться особливості мови літ.героя) - це не є добре, ось я про що.

В цілому, Ніко, я з вами згоден! Хоч приклади ваших русизмів більше відповідають нашим полонізмам, бо останні являються видозміненими польськими словами, за тим лише винятком, що полонізми не мають в нас негативного сприйняття.

А "сИта" якраз римне, Ніко!) Прислухайтеся уважніше до цього вірша. Чи придивіться.
Тут римуються всі рядки.

Можу продемонструвати це на першій строфі.

простір-пророцтвом,
свище-хвищі-зловіщі-найвищі
світом-сита,
суд-занесуть.

Зрештою, рима - це теж окраса вірша!

От в мене є один цікавий вірш, де римуються навіть окреми склади. Мені здається, що як такий собі експеримент з формою вірша він виглядає досить цікаво. Тим більше, що йдеться в ньому про пісню сирени, і вона наче зашифрована в тих римах і в його своєрідному ритмі.

СИРЕНА

Хита-
ються дощі,
мов у кіно,
а я лечу
між ними
непромоклий -
вита
в моїй душі
уже давно
нечу-
вано-
ї зливи
дивний
поклик.

Торка-
тися б тугих
її дощин,
відчуть
би на
руках
її напругу!
Чому ж
вона
без будь-
яких
причин
чимдуж
втіка-
є, ідучи
по кругу?

Я бачу
вдалині
її фронти,
її окраєць
колеться
об мене,
і наче
в бурштині,
у зливі ти
мені
співаєш
голосом
сирени.

експеременти - це круто. і виключно ваше право - міняти щось у віршеві чи ні. я вам пишу про враження читача. я, як читач, бачу цю риму, бо самі по собі сито-світу - римуються. але у віршеві її не чую. вона ані внутрішня, ані зовміншя. і вірш дійсно виправданіше виглядає в класичному форматуванні, як он навела Ганя.

ваш вірш сирени дуже гарний і ніжний, а його "складові" рими - теж більше візуальні, їх відчуваєте ви, читач їх лише бачить, або починає вишукувати з вашої підказки.

а експерементальна поезія, нмд, ось:

О, рассмейтесь, смехачи!
О, засмейтесь, смехачи!
Что смеются смехами, что смеянствуют смеяльно,
О, засмейтесь усмеяльно!
О, рассмешищ надсмеяльных — смех усмейных смехачей!
О, иссмейся рассмеяльно, смех надсмейных смеячей!
Смейево, смейево,
Усмей, осмей, смешики, смешики,
Смеюнчики, смеюнчики.
О, рассмейтесь, смехачи!
О, засмейтесь, смехачи!

:))

В житті багато є незручностей, Ганно! Дехто, замість грати на простій пилі також купує віолончель чи взагалі скрипку Страдіварі!
Я ж написав, що то був мій експеримент з формою. І я, між іншим, горджуся тим віршем. Бо вважаю, що задум свій втілив досить майстерно. Особисто я вважаю, що кожна людина, (не обов"язково поет!) має право на самовираження! На пошук того, що не вважається нормою і звичним на якийсь конкретний історичний час. Бо найпростіше - це гнати в наїждженій колії і штампувати якісь лімерики чи сонети. Які хтось сьогодні прочитає, а завтра забуде. Хоч і в звичних формах можна бути талановитим. Але чи варто когось осіпувати, бо так звичніше?)
Не було б експериментів - не було новаторства в поезії. І я не конкретно про себе - я взагалі!)

Такий вже я є. Не люблю бути таким як всі. Хай навіть гіршим - але іншим!)

Ніко, погодьтеся, що все - відносне. А тим більше, коли справа стосується смаку. Комусь подобається одне - комусь інше. Навіть візуальні рими теж цікаві. Взагалі, гарну інтелектуальну поезію дуже важко в повній мірі оцінити на слух. Як виняток для мене з сучасних яскравих поетів (поетес) - це Вєра Полозкова, в поезії якої присутня якась органічна естрадність. А здебільшого поезія вимагає ще й зорового сприйняття, а що вже говорити про роботу мозку, який деколи ghjcnj не встигає за звучанням слова.
А новаторство (чи скажемо м"якше - якась експериментальність)- воно також відносне. Дуже важко все це структурувати. Згоден з тим, що ви приводите як приклад новаторства (що само по собі для мене не відчувається чимось цікавим), але залишаю за собою право мати свою окрему думку також на те, що вами не дуже сприймається. Бо це - творчість, а вона суб"єктивна і тому ніколи не буде сприйматися однозначно. Щось з часом сприйметься, щось відкинеться. Щоб пізніше, можливо, знову постати на порядку денному.
Ще й багато чого залежить від читача. Хтось відчує поезію на її поверховому рівні, а хтось зазирне глибше. Тому - що багато говорити? я завжди сприймав добрі влучні рими як вияв майстерності поета. А якийсь там невідповідний наголос, пов"язаний з підпорядкуванням ритму - як щось, з чим так чи інакше треба миритися. Зрештою. поезія по означенню передбачає певні умовності. Тому-то для мене рима є важливішою від оцього наголосу, хай цю риму відчує всього лише одна людина з десяти. та й в першу чергу, так чи інакше, всі ми пишемо поезії для себе. А той, що дуже старається сподобатися всім, навряд чи стане добрим поетом.))

завжди дивно спостерігати, як ви, можливо не зумисне, називаєте мене то формалістом, то людиною, яка або не розуміє, або сприймає поезію на поверхневому рівні, за кожну мою критичну репліку :)

я ж не наполягаю на корективах, а лише висловлюю свої враження, з надією, що вони вам допоможуть краще зрозуміти ваше власне письмо.

а ви за це приймаєте однозначну позицію оборони, а під час – і нападу :)

Ніко! Даремно дивуєтеся - ні в чому я вас не звинувачував.) Боже борони! Nothing personal)) Я говорив взагалі. Бо мені вистачає розуму відчути, що в поезії ви невипадкова людина (на відміну від мене). Та й ви мене не так уже й критикували на цей раз.)
І справді, захищаючись, висловлював свою думку на проблему. Думку дилетанта, якому, хтозна, може десь ще судилося бути визнаним...) Життя ж не обмежується поезією...))

це неперевершено - "вистачає розуму відчувати" )))))

а ще можна сказати "вистачає чуття зрозуміти")

ну так. бо в математиків - усе через одне місце... через розум, тобто...)