Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.07
06:49
Немов на нитку чисті перла,
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
2026.10.06
23:23
Старий розповідав казки
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
2026.10.06
22:32
Не зуздрився,як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
2026.10.06
22:14
Наснився поетові недописаний вірш. Щербатий, той вештався околицями. Ніде його не приймали, бо недовершений. Знесилений притулявся до брудних стін, грівся після безхатьків біля невичахлих вогнищ, котився за вітром невідь-куди. Страждав і мріяв про білосні
2026.10.06
22:03
натуралісте
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
2026.10.06
18:46
Там, де щезнув гамір міста,
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
2026.10.06
13:59
Пам'яті Віталія Коротича
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
2026.10.06
12:59
Поки поети клеплють вірші,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
В городі розкошують миші.
Усе погризли залюбки –
Картоплю, моркву, буряки.
Вони гризуть усе по праву –
Вони господарі в державі,
В їх розпорядженні город,
2026.10.06
12:09
Хвильове — чарівне!
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
Віртуальне — зайве!
Гвинтове — як совість —
Ніби щира правда!
Хвильові потоки:
Губи, очі, сльози,
У ресентиментах,
2026.10.06
10:11
Чому нудьгуєш день за днем? —
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
Перехрести лоба в змозі,
лайном не мастиш стіни ще,
не падаєш серед дороги.
Ще очі бачать спориші,
та відчуваєш запах м'яти.
Чому жаливою в душі
пече жалоба винувата?
2026.10.06
07:40
Ані туману, ані вітру
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
Побіля сонної ріки, -
Дух луки множиться в повітрі
На запах прілої луски.
Густіє темінь над водою,
Птахів стихають голоси, -
Трава хизується красою
Голубоватої роси.
2026.10.05
23:52
Пісок, пісок – пустеля –
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
не простір для життя,
аж раптом з Неба Скеля –
основа майбуття.
Бо Богу що подібне
хай на Землі росте,
тверде йому потрібне
і скеля саме те!
2026.10.05
22:38
поза вічним і тойбічним
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
позираючи до тем
що відмічено загальним
нехімічним олівцем
подорожі та їдальні
світлий зустрічі момент
і за певний час прощальний
щем а може і не щем
2026.10.05
16:17
Троє тезок, різних іпостасей
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
в різний час, плюючи на закон,
і тому однакові наразі
в образі із арії паяца, –
як нікому не віддати трон,
на який вилазять самозванці,
типу кайзер, швондєр і Нерон.
2026.10.05
15:55
І світ спростувався, і зорі недобрі,
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
де мріявся спів;
і місяць так вірно і рівно за обрій
професор якийсь довів…
Ні! Це не пауз сумне дозвілля.
Так вже призвівся світ,
що поцейбічних істот свавілля
2026.10.05
13:50
Випростались вечір і ворожка,
У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У невідворотне задивились,
Апостилем збляклої волошки
До стебла закляття долучились,
Наче крила райдуги під небом
Уночі, як сходить новий місяць,
Підкорившись скелям хвилі Ґеба*,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Гімн материнству
Вже самою назвою повісті авторка ніби налаштовує читача на усвідомлення того, що одним із найцінніших дарів долі є радість материнства.
Торкаючись теми понівеченого життєвими обставинами та соціальною байдужістю жіночого існування, авторка змальовує незбагненну силу материнської любові, яка , наче дороговказ веде Маріцу в нещадному вирі житейських проблем та наповнених важкою працею буднів.
Доглядаючи важкохвору дитину, головна героїня переживає нестерпні миті безпросвітного відчаю та жалю до своєї дитини, безсилля та ненависті до себе через те, що не може зарадити хворобі свого єдиного сина. Жінка усвідомлює, що незважаючи на всі перепетії і випробування, які посилає доля, повинна знаходити в собі сили жити далі, оскільки без її допомоги він просто загине в одному із «гуманних» спеціальних закладів для хворих людей.
Слід сказати, що ця тема в усі часи була за сімома печатями у суспільстві, однак є актуальною, тому що на прикладі цього твору можемо розглядати долю кожної матері, яка заради благополуччя своєї дитини здатна витримати будь-які труднощі.
Через твір лейтмотивом проходить думка про нещадну силу неправдивого наклепу, що здатний не лише залишити невиправну травму в свідомості невинної людини, а й, можливо, довести її до самогубства.
Варто зазначити, що повість написано колоритною галицькою говіркою, її стиль «перегукується» з іншими творами письменниці. Тут відчуваємо значно більшу трагічність, яка, однак не може викликати не сприйняття, а радше співчуття і співпереживання за долю та страждання слабкої жінки, серце якої переповнювала всеохоплююча материнська любов навіть у найскладніші моменти життя.
7.04.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гімн материнству
Матіос Марія., Мама Маріца – дружина Христофора Колумба. Л.: ЛА «Піраміда»,2008. – 47 с.
У своєму новому творі видатна письменниця сучасності з неперевершеною силою таланту і майстерністю художнього слова розкриває невимовну трагічність материнської долі зокрема, та жіночої – загалом.
Вже самою назвою повісті авторка ніби налаштовує читача на усвідомлення того, що одним із найцінніших дарів долі є радість материнства.
Торкаючись теми понівеченого життєвими обставинами та соціальною байдужістю жіночого існування, авторка змальовує незбагненну силу материнської любові, яка , наче дороговказ веде Маріцу в нещадному вирі житейських проблем та наповнених важкою працею буднів.
Доглядаючи важкохвору дитину, головна героїня переживає нестерпні миті безпросвітного відчаю та жалю до своєї дитини, безсилля та ненависті до себе через те, що не може зарадити хворобі свого єдиного сина. Жінка усвідомлює, що незважаючи на всі перепетії і випробування, які посилає доля, повинна знаходити в собі сили жити далі, оскільки без її допомоги він просто загине в одному із «гуманних» спеціальних закладів для хворих людей.
Слід сказати, що ця тема в усі часи була за сімома печатями у суспільстві, однак є актуальною, тому що на прикладі цього твору можемо розглядати долю кожної матері, яка заради благополуччя своєї дитини здатна витримати будь-які труднощі.
Через твір лейтмотивом проходить думка про нещадну силу неправдивого наклепу, що здатний не лише залишити невиправну травму в свідомості невинної людини, а й, можливо, довести її до самогубства.
Варто зазначити, що повість написано колоритною галицькою говіркою, її стиль «перегукується» з іншими творами письменниці. Тут відчуваємо значно більшу трагічність, яка, однак не може викликати не сприйняття, а радше співчуття і співпереживання за долю та страждання слабкої жінки, серце якої переповнювала всеохоплююча материнська любов навіть у найскладніші моменти життя.
7.04.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
