Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.24
09:23
– Який пан товстий та негарний.
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
– О-о-о, у пана в животі – риба.
У риби всередині – ікра.
А ікра та – очі.
А очі то – світ.
Світ – то пан.
23–24 серпня 1996 р., Київ
2025.12.24
06:54
Мов тополиний пух прилинув
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
На мерзлу землю за вікном, -
Рої сніжинок безупинно
Літали й вихрились кругом.
Кружляли, никли, шурхотіли
Навколо хати аж надмір
І світ ставав ще більше білим,
І білість вабила на двір.
2025.12.23
23:51
Ми ховались від холодного дощу чужих слів під чорною парасолькою віри. Барабанні постукування по натягнутому пружному шовку китайщини здавались нам то посмішкою Будди, то словами забутого пророка-халдея, то уривками сури Корану. Ми ховались від дощу чужих
2025.12.23
22:04
О докторе добрий – на поміч!
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
Там де серце було в мене – біль
Він тихий він б’ється
Можте вирвати і
У банці отій зберегти?
О мамо мені все недобре
І сьогодні не день а стрибок
2025.12.23
21:12
Я прочитати дам вогню твої листи,
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
А фото покладу чим глибше до шухляди, –
І потім сам-на-сам для пані Самоти
Співати заведу мінорні серенади...
Хай полум’я горить, ковтаючи слова,
Що зранили навік понівечену душу, –
І запалає вмить від болю голова
2025.12.23
19:57
Я іду забутими стежками
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
У глухих, неходжених місцях.
Заблукав поміж двома віками,
Хоч порив небесний не зачах.
Заблукав у лісі чи у полі,
У далеких хащах наземних.
Я шукаю волі у неволі,
2025.12.23
17:30
Перше моє прозвисько (в дитинстві) -- Євик, Свинопас, і пішло -- Сем, Кальок, Борода, Будулай, Татарин, Боніфацій, Лабух...
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
ПРИСВЯТА. ДЕЯКИМ:
Оптимістично налаштований, не згас…
Все те, що було придбане, з тобою.
Одне із прозвиськ, схожість, «свиноп
2025.12.23
17:18
Я босоніж пройду
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
по тонкому льоду —
не потону в сутужну хвилину.
А та біль, що в мені
пропаде навесні
у рожевім суцвітті люпину.
І не страшно іти,
2025.12.23
15:31
Ой, нема чого читати,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
усе нецікаве,
кожен пише про те саме
іншими словами
Усі стали патріоти,
проклинають рашку,
бо без рашки гарно жити,
2025.12.23
11:38
Повертатися годі
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
з-під чужого крила.
На далекому сході
ти за себе була.
Там династії бились,
там точились бої,
там на тебе дивились
через очі твої.
2025.12.23
08:01
Шумить стривожено Дніпро,
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
Коли борвій здіймає хвилі, -
Коли лякається добро
У вир стрибнути з мокрих схилів.
Пропахле пилом і багном,
Воно боїться обмивати
Себе при світлі чи смерком,
Щоб оминало річку свято.
2025.12.22
19:59
Видно не того любила,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
розірвала, попалила
помаранчові вітрила.
Деревом вросла в землицю —
погляд гострий, серце — криця,
а душа, немов криниця:
милосердна, хлібосільна,
щира, горда, своєрідна,
2025.12.22
17:40
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський загарбник-мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Тере
2025.12.22
15:26
Ліс як віддзеркалення
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
твоєї особистості.
Ліс як відбиття
твоїх думок.
З ким ще говорити,
як не з лісом?
Ти стоїш із ним
віч-на-віч.
2025.12.22
13:54
Із Олександра Васильовича Некрасова *
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
Зміст
Глава перша
Глава друга
Глава третя
Глава четверта
Глава п’ята
2025.12.22
13:39
Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Гімн материнству
Вже самою назвою повісті авторка ніби налаштовує читача на усвідомлення того, що одним із найцінніших дарів долі є радість материнства.
Торкаючись теми понівеченого життєвими обставинами та соціальною байдужістю жіночого існування, авторка змальовує незбагненну силу материнської любові, яка , наче дороговказ веде Маріцу в нещадному вирі житейських проблем та наповнених важкою працею буднів.
Доглядаючи важкохвору дитину, головна героїня переживає нестерпні миті безпросвітного відчаю та жалю до своєї дитини, безсилля та ненависті до себе через те, що не може зарадити хворобі свого єдиного сина. Жінка усвідомлює, що незважаючи на всі перепетії і випробування, які посилає доля, повинна знаходити в собі сили жити далі, оскільки без її допомоги він просто загине в одному із «гуманних» спеціальних закладів для хворих людей.
Слід сказати, що ця тема в усі часи була за сімома печатями у суспільстві, однак є актуальною, тому що на прикладі цього твору можемо розглядати долю кожної матері, яка заради благополуччя своєї дитини здатна витримати будь-які труднощі.
Через твір лейтмотивом проходить думка про нещадну силу неправдивого наклепу, що здатний не лише залишити невиправну травму в свідомості невинної людини, а й, можливо, довести її до самогубства.
Варто зазначити, що повість написано колоритною галицькою говіркою, її стиль «перегукується» з іншими творами письменниці. Тут відчуваємо значно більшу трагічність, яка, однак не може викликати не сприйняття, а радше співчуття і співпереживання за долю та страждання слабкої жінки, серце якої переповнювала всеохоплююча материнська любов навіть у найскладніші моменти життя.
7.04.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Гімн материнству
Матіос Марія., Мама Маріца – дружина Христофора Колумба. Л.: ЛА «Піраміда»,2008. – 47 с.
У своєму новому творі видатна письменниця сучасності з неперевершеною силою таланту і майстерністю художнього слова розкриває невимовну трагічність материнської долі зокрема, та жіночої – загалом.
Вже самою назвою повісті авторка ніби налаштовує читача на усвідомлення того, що одним із найцінніших дарів долі є радість материнства.
Торкаючись теми понівеченого життєвими обставинами та соціальною байдужістю жіночого існування, авторка змальовує незбагненну силу материнської любові, яка , наче дороговказ веде Маріцу в нещадному вирі житейських проблем та наповнених важкою працею буднів.
Доглядаючи важкохвору дитину, головна героїня переживає нестерпні миті безпросвітного відчаю та жалю до своєї дитини, безсилля та ненависті до себе через те, що не може зарадити хворобі свого єдиного сина. Жінка усвідомлює, що незважаючи на всі перепетії і випробування, які посилає доля, повинна знаходити в собі сили жити далі, оскільки без її допомоги він просто загине в одному із «гуманних» спеціальних закладів для хворих людей.
Слід сказати, що ця тема в усі часи була за сімома печатями у суспільстві, однак є актуальною, тому що на прикладі цього твору можемо розглядати долю кожної матері, яка заради благополуччя своєї дитини здатна витримати будь-які труднощі.
Через твір лейтмотивом проходить думка про нещадну силу неправдивого наклепу, що здатний не лише залишити невиправну травму в свідомості невинної людини, а й, можливо, довести її до самогубства.
Варто зазначити, що повість написано колоритною галицькою говіркою, її стиль «перегукується» з іншими творами письменниці. Тут відчуваємо значно більшу трагічність, яка, однак не може викликати не сприйняття, а радше співчуття і співпереживання за долю та страждання слабкої жінки, серце якої переповнювала всеохоплююча материнська любов навіть у найскладніші моменти життя.
7.04.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
