ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Зіньчук (2008) /
Рецензії
Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Український «Архіпелаг ГУЛАГ»
Саме так можна було б назвати нову книгу відомої сучасної письменниці Лесі Романчук «Лицарі любові і надії». В цьому унікальному романі з всеохоплюючою, іноді страхітливою, правдивістю змальовано важкі життєві дороги політв’язнів сталінських таборів в далекому безжальному до самої суті людськості Сибірі.
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.
5.07.2011
На сторінках своєї монументальної праці авторка майстерно виплітає мереживо понівечених доль представників різних народів поневолених комуністичним режимом.
В кривавому череві репресивної машини зазнають невимовних мук представники інакомислячої інтелігенції – письменники, артисти, священнослужителі Української греко-католицької церкви та інших конфесій, кращі сини і доньки українського народу та інших національностей, що самовіддано, до останньої краплі крові боролися за волю нашої держави в рядах Української Повстанської Армії. «Князі церкви» є тими незламними Лицарями Духовності Віри та Надії серед жахіть сибірських таборів: катувань, голоду, холоду. Священики мужньо несуть свій хрест, вмираючи за Віру в Господа, проповідують Святі Істини, служать святу Літургію навіть в найжорстокіших умовах Воркутинських шахт: «Не згубіть лише моєї дароносиці…- Ця вервечка з хліба і бляшана дароносиця – мої найдорожчі скарби. Не були б такими цінними із суцільного золота з перлами і діамантами. Бо замість вина-кров і біль мого народу, замість перлів – його страждання за віру, його викупна жертва, його ціна свободи. Це –моя чаша і мій престол, і мій дискос, і моя церква. Незнищенна, бо вічна» - говорить один з численних персонажів книги, о. Величковський.
Кожна сторінка цього неперевершеного патріотичного роману є наче «просякнутою» великою, жертовною любов’ю до рідної землі, її героїчною, багатостраждальною та надзвичайно правдивою історією.
З особливим драматизмом в книзі змальовано долі та умови заслання маленьких українців, які разом зі своїми матерями несли нещадне тавро «Ворога народу»:
«-Паставіть рєбьонка! Стоять смірно, пусть прівикаєт!»
-Вона не може, натомилася….
-Тут всє могут! Смірно! Ісполнять!
-Так вона ж маленька…
-Малчать! Тут нєт детей! Тут только врагі савєтской власті!...
Доню скажи, скажи хто ти?
-Українка! – вимовляє дочка сотенного УПА.
І всі чують».
Таким чином авторка засвідчує незламність української нації попри всі намагання радянської влади знищити саме її майбутнє без найменшого права на Відродження.
Простою, але водночас дуже витонченою мовою письменниця вводить читачів у страдницькі будні в’язнів Гулагу, де кожен день ставав нестерпною боротьбою за виживання. Проте навіть у брудних тюремних камерах люди прагнули зберегти чистоту власної душі через світлі помисли та українську пісню. Особливо це твердження стосувалося представниць прекрасної половини людства. Адже на долю жінок, окрім жорстоких фізичних катувань, випадали нестерпні моральні приниження, яких вони зазнавали під масними хтивими поглядами червоних нелюдів, що безсоромно прикипали до змордованої, та все одно прекрасної і такої жаданої жіночої плоті.
Визначальною особливістю цього літературного шедевру є його масштабність та документальність. Це перша в Україні книга, де кожна розповідь про понівечені життя персонажів ґрунтується на реальних документах та фактах.
Особливо прискіпливі, налаштовані скептично чи, можливо, вороже читачі, яким можуть видатися перебільшеними криваві картини Кенгірського повстання, матимуть можливість переглянути список використаних джерел, які авторка, завбачливо, подає в кінці своєї книги. А документальні, загальновизнані фактичні свідчення учасників Кенгірського повстання закарбувалися навіки на скрижалях української історії, та народної пам’яті, незважаючи на їх постійне замовчування чи суперечливе трактування в сумних реаліях сучасності.
Роман «Лицарі любові і надії» вже став непересічним, надзвичайно вагомим явищем сучасного літературного українського процесу саме завдяки правдивості та документальності оповіді. Цю літературну працю справедливо називають «підручником патріотичного виховання». На мою думку, кожен хто її читатиме, незалежно від політичних поглядів чи певних ідеологічних переконань, відкриє для себе на її сторінках безмежну життєстверджуючу силу та непереборну віру у світле, краще майбуття української нації на жорстоких стежинах невблаганної, іноді нестерпно важкої долі.
5.07.2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію