ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Критика | Аналітика
МАНДРИ В КОСМОСІ – 2 ( вибрані тексти поетичних майстерень)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МАНДРИ В КОСМОСІ – 2 ( вибрані тексти поетичних майстерень)
ОБРАЗ ТЕКСТУ
Читаю текст:
Знову осінь садами гуляє, золотим багрянцем горнеться до ніг, з вітром перекотиполе ланами ганяє, дощиком колючим кропить мій поріг. І туманом смутку душу огортає, а думки за літом тягнуться услід, бо вже так судилось, бо така вже доля, якщо дощ колючий - то на мій поріг...
Як листок зів'ялий, то на серце впаде, і пекучий промінь його обпече, та воно в тополі, що в бурю лиш гнеться, узяло і мужність, і гнучке плече. А тепло від сонця, що крізь дощ сміється, ласку спило з квітки при битій дорозі, яку кожен скубне, до землі пригне .А вона встає й красою для людей цвіте.
Кожне серце щастя хоче, мріє і бажає, бо вінок любові його уквітчає. Та не так, не так як в мріях у житті буває. Не завжди нам його доля із троянд сплітає. Є у ньому терен і лаврова віть і сльози гіркої капелька бринить. Є тепло незгасної людської доброти й повінь весняної блакиті з висоти.
І радості хвилину виспівують пташки, а сум туманно-мжичний зникає в долини. Здається, зірка щастя ось-ось прилине з далеких доріг... Та знову дощ осінній крапить на гармонійності поріг.
Автор, давня моя знайома Оксана Максимишин, усміхнена, красива, як квіточка, що завжди, мов барвистими метеликами, оточена дітками. … Але що ховає жінка за чарівну посмішку?А що приховує незвичайна гармонійність її тексту? З першого прочитання я не збагнув таємниці… аж потім дішло – текст римований…але поскладаний, мов проза. От і вийшла не звичайна проза - така собі «приземлена» поезія: форма тексту, нагадує мовби «туманом смутку… огорнену» та вкриту жовтим листям площину осіннього саду...
Чи зустрічав я десь-колись такі тексти? Не буду шукати у своїй свідомості… але саме цей, Оксанин, заставив мене усвідомити сам текст як зображення на просторі сторінки…
І вже згадувана раніше (Мандри в космосі) «Стриптизерка» Хмельницького формою нагадує струнку дівчину, а його ж:
Любов, гаряча і безтямна, пірнала з берега у річку,
Оголена і наче п’яна, струнка і гарна, мов смерічка.
Пірнула в хвилі водограю, зблиснувши білим ніжним тілом...
...А вдалину, за виднокраї, десь тепле літо відлетіло...
можна було б поскладати у два рази вище:
Любов, гаряча і безтямна,
пірнала з берега у річку,
Оголена і наче п’яна,
струнка і гарна,
мов смерічка.
Пірнула в хвилі водограю,
зблиснувши білим ніжним тілом...
...А вдалину, за виднокраї,
десь тепле літо відлетіло...
Але тоді б перший варіант цього тексту (впоперек листка) не нагадував би своєю формою обриси лежачої жінки… у воді!
Чи ставив собі таке за мету Валерій..? Чи зумисне це робила Оксана..? – зрештою, відомо, що форма доповнює зміст - вийшло чудово!
жовтень 2011
Читаю текст:
Знову осінь садами гуляє, золотим багрянцем горнеться до ніг, з вітром перекотиполе ланами ганяє, дощиком колючим кропить мій поріг. І туманом смутку душу огортає, а думки за літом тягнуться услід, бо вже так судилось, бо така вже доля, якщо дощ колючий - то на мій поріг...
Як листок зів'ялий, то на серце впаде, і пекучий промінь його обпече, та воно в тополі, що в бурю лиш гнеться, узяло і мужність, і гнучке плече. А тепло від сонця, що крізь дощ сміється, ласку спило з квітки при битій дорозі, яку кожен скубне, до землі пригне .А вона встає й красою для людей цвіте.
Кожне серце щастя хоче, мріє і бажає, бо вінок любові його уквітчає. Та не так, не так як в мріях у житті буває. Не завжди нам його доля із троянд сплітає. Є у ньому терен і лаврова віть і сльози гіркої капелька бринить. Є тепло незгасної людської доброти й повінь весняної блакиті з висоти.
І радості хвилину виспівують пташки, а сум туманно-мжичний зникає в долини. Здається, зірка щастя ось-ось прилине з далеких доріг... Та знову дощ осінній крапить на гармонійності поріг.
Автор, давня моя знайома Оксана Максимишин, усміхнена, красива, як квіточка, що завжди, мов барвистими метеликами, оточена дітками. … Але що ховає жінка за чарівну посмішку?А що приховує незвичайна гармонійність її тексту? З першого прочитання я не збагнув таємниці… аж потім дішло – текст римований…але поскладаний, мов проза. От і вийшла не звичайна проза - така собі «приземлена» поезія: форма тексту, нагадує мовби «туманом смутку… огорнену» та вкриту жовтим листям площину осіннього саду...
Чи зустрічав я десь-колись такі тексти? Не буду шукати у своїй свідомості… але саме цей, Оксанин, заставив мене усвідомити сам текст як зображення на просторі сторінки…
І вже згадувана раніше (Мандри в космосі) «Стриптизерка» Хмельницького формою нагадує струнку дівчину, а його ж:
Любов, гаряча і безтямна, пірнала з берега у річку,
Оголена і наче п’яна, струнка і гарна, мов смерічка.
Пірнула в хвилі водограю, зблиснувши білим ніжним тілом...
...А вдалину, за виднокраї, десь тепле літо відлетіло...
можна було б поскладати у два рази вище:
Любов, гаряча і безтямна,
пірнала з берега у річку,
Оголена і наче п’яна,
струнка і гарна,
мов смерічка.
Пірнула в хвилі водограю,
зблиснувши білим ніжним тілом...
...А вдалину, за виднокраї,
десь тепле літо відлетіло...
Але тоді б перший варіант цього тексту (впоперек листка) не нагадував би своєю формою обриси лежачої жінки… у воді!
Чи ставив собі таке за мету Валерій..? Чи зумисне це робила Оксана..? – зрештою, відомо, що форма доповнює зміст - вийшло чудово!
жовтень 2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1774 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1774 seconds