Заспокойтеся, Олю, не вас.
Так, Бог приходить в першу чергу до грішників... Але ( це суттєво) з якою метою: Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!

Тут про інше: коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява! Не можна відбілювати гріх одягаючи його в духовні поняття, бо, як згадує апостол Павло у посланні до коринтян, "що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою...". А ми, через свою необачність чи інших причин, впрягаємося до цього "чужого ярма" .

але ж освячувати - це не просто кадилом помахати.
Тут щось набагато глибше, от тільки - що?
Просто "освятивши", можна з будь-чого наробити собі фетишів.

Ну, якщо вже пішла ця тема, то саме освячення до кадила взагалі нічого спільного не має. Християнин, віддаючи Господу самого себе, освячує таким чином, тобто, відділяє себе на служіння Йому. Або, скажімо, кошти, або щось інше, якщо є палке бажання, щоб воно служило Господу, то для цього нічого не потрібно, жодного дійства, жодної театралізованої вистави. Договір з Господом укладається в розумі, у молитві, як патріарх Яків, побачивши уві сні сходи на Небо, пообіцяв Богу, що віддасть десяту частину з усього, чим Бог благословить його.

Спробую заперечити. Кожний внутрішній поступ повинен супроводжуватися і зовнішніми атрибутами. Дух - невидимий, плоть - видима, але ж вони єдині.
Кадило теж відіграє свою роль у процесі освячення, як, скажімо, свячена вода.

Підтримую!!!

Ой, комент зісковзнув. Підтримую Ігоря.

Отож, нас уже троє у човні :)
Дякую, пані Наталю. що висловили свою думку з приводу цієї публікації.

Так, тут спостерігається зворотній процес ( індуктивний рух) - знеславлення. Бо те, що освятилося - святе, а зворотній рух, як такий, вже неможливий. Це, бажаємо ми цього чи ні, є осквернення.
Щиро дякую, пане Ігоре, що підтримали тему цієї розмови.

Можливо, запитання не до мене, але вже даруйте, що втручаюся. Бог закликає всіх. А хіба всі відгукуються?

Так, пане Іване, актуально: ЧОМУ !!!

А хіба ми не про одне і те ? В "...сухом остатке" Ви підійшли до розв'язання цієї проблеми через благодійність ( кориснішу по багатьох параметрах від віршоманії) , а я лише деталізував це питання. Ось і все.
А "просвічувати", даруйте, Чорі, це вже не мій уділ.

Ехе-хе... Кожен бачить те, що хоче побачити :)
там же не тільки про благодійність. і навіть не стільки про неї, скільки про саме життя - у всіх його проявах.

Так, так...
Кожен бачить те, що вміє бачити, що йому відкрито :)
А сіль життя - у ставленні до ближнього і ... до Творця життя. Чи, може, не так ?

О ні, я не знаю, у чому сіль життя. Думаю, що й Ви не знаєте, хоча вам хочеться думати не так :) Але точно - не у ставленні до ближнього.

Можливо...Але, все таки (перед ЙОГО заходом), здається, що пізнаю: ... у великім терпінні, у скорботах, у бідах, у тіснотах.... і все - заради ближнього і нас самих.

Чорнявій жінці скажу, що пан Василь знає сутність життя. Вона і у ставленні до ближнього, але, у першу чергу, - ставленні до Бога. Відновлення гармонійних стосунків з Творцем впливає на всі сфери життя, абсолютно на всі.