Вночі хтось ходить кімнатами крон
і розсуває завіси.
Звук його кроків звужує зіниці на холод.
Пара його подиху рве павутиння.
Голод його очей проходить наскрізь сон.
Його хребет ліхтар тримає на останньому хребці,
а його пальці зтирають вікна.
І люди прокидаються по ночах від його кроків,
і люди дивляться у темні дзеркала,
і ходять мовчки по своїх кімнатах.
Думки збивають одна одну і гинуть,
щойно їх торкнутись.
І люди мовчки одягаються,
безмовно узувають черевики,
й беруть його за руку.
І йдуть, куди він їх веде.