Не розумію як можна так "впритул" дивитися аби не зрозуміти цей неперевершений образ, на якому частково як на мене цей не менш неперевершений твір і побудований...цариця на своєму сліді...знов таки практично абсолютна метафора, сами цим словосполучення передається уся необоротність долі Ліричної Героїні, так ніби вона погрузла у цьому своєму сліді, не просто зним злилася, ні, повністю протилежне, вона ніби застрягла на ньому і стала його частиною, вона ніби стала якимось монументом...незворушним монументом, ніби це такая її знов таки доля бути цією царицею, доля, що йде можливо проти її власного бажання, однак не проти її Розуміння необхідності цього, нагадує епізод с роману "Майстер і Маргарита" коли Маргариті потрібно було стояти на балу Сатани та приймати вітання від мешканців пекла...і кінець цього вірша він ніби підтвердужє це...незворотність цього акту...і головне шо Вами він зображений як практично акт милосердя...іще одна асоціація особисто в мене з текстом Пауля Целана "Herzog der Stille", Гецог чи то Князь тиші, його думаю можна знайти в українських чи то російських перекладах, там теж, цей герцог тиші зоображений у подібному печально-власномму образі...що збирає своїх солдат коло замку і роздає їм "стебла печалі" да йде "щоб мечі опустити" і звичайно там як і у Вашому творі неперевершено майстерно передано відчуття Осені...В котрий дякую Вам Оксано за те що Ви робите.