А де їх немає, Юлю?)

Чому ж не цікавлюсь, Гаррі, цікавлюсь. Але неможливо все зразу охопити. Та й, вивчаючи лише теорію, не навчишся їздити на велосипеді. От я і вчусь на практиці. Хіба Ви не бачите самі, що мої пародії деколи настільки віддаляються від оригіналу, що їх і пародіями вже назвати важко. Скоріше за все, мене надихає якийсь рядок з іншого вірша, і я, відштовхуючись від нього, пишу свій вірш. І багато є прикладів таких творчих запозичень.

Маю на увазі, не тільки в мене.)

Я таких підходів, який ти демонструєш, не поділяю.
Можна, природно, отримати від чийогось вірша якусь естетичну насолоду або навпаки, огиду.
Та хіба обов'язково так над ним знущатись? Мабуть, треба відчути настільки дух документу (наприклад, Конституція держави має певний дух, і він пронизує усі статті, фіксуючись і не фіксууючись).
Можливо, у даному випадку, требва було випити з автором не одну пляшку пива (у сенсі пуда солі), а не хапатись за його твір? Бо ти що робиш? Ти домальовуєш. Я ще з шкільних років знаю, що це не дуже гарно. Малюнки моїх підручників (а я трішки малюю людей etc) були так перемальовані і домальовані, що виникали нові картини. Підручники ці доводилось забирати собі. З часом вони викидались на смітник. Під час занять, природно, що учні разом зі мною сміялися, бо в мене гарно виходило. А от сам малювати я не можу. Тобто, вази-горщики, руки-ноги - то дуже легко. Але картини з цього не виходить. І не виходить картин з перемальованого, а тільки ги-ги та га-га. І я кинув ту справу. Та і школа скінчилась. Потім, навчючись далі, було не до перемальовувань.
Та я відчув у собі інший струмок. Ні, не той. А цей. Щось виходить. Дружина не сміється, а критикує. А кума... Їй тільки покажи. Сміється.
І сусідка дуже полюбляла мої вірші. А я - її.

А кількість переглядів - це і кількість т.з. "кліків", це і кількість порад, схвальних відгуків, так само як і критичних. От і порахуй - скільки вже було коментарів - наприклад, від Сергія. А про що? То були не овації.

Бувай. Нема коли. Треба йти зачиняти курник.

Та, називайте як хочете, лиш у піч не ставте.)
Еміль Боєв - ЛГ романів Богомила Райнова, які мені дуже подобаються. от я і взяв це ім'я собі за псевдонім. До речі, і в романі це псевдонім.)

Гаррі, я не знущався навмисно над текстом вірша Сергія. Це вже Сергій Осока змусив так мене написати.) Мені видалась смішною оця комбінація рядків, які я і "витяг з контексту" у свій епіграф. І я на їх основі написав свій текст. Ось і все.

Гаррі, я і сам здогадався, що таке кількість переглядів.) І я просто пожартував так під пародією Лілі, аби трохи розрядити обстановку там.)

Ну, ні, то ні, Сергію, я нікого ні до чого не змушую і ні від кого нічого не вимагаю.) Просто тоді дійсно Ваша критика перетворюється у... навіть не знаю, як це назвати... Що це за критика тоді?
- У вас низький рівень!
- Чому?
- Тому!
- Чому тому?
- Бо тому!
- У чому саме низький?
- Вчіть матчасть!
Поговорили, називається...) Так можна кого завгодно розкритикувати...)

нічого собі. приклади я, здається, навів.

Добре, дякую.)

Добре, Ніко, як тоді назвати мій текст, якщо це не пародія? Ви ж бачите, я сумлінно в епіграфі вказав, на основі яких саме рядків з тексту Сергія виник мій текст.

нмд, пародія - це тонка, дотепна іронія над вадами тексту конкретного автора, а не заримовування власних фрустрованих асоціацій зі словами "голий", "цвях" і "пальто".(С) - чому саме над вадами тексту? А обігрування окремих висловів тексту у власному контексті - це вже не пародія? Добре, я перегляну пародії Олександра Іванова і спробую серед них знайти підтвердження своїм переконанням.

Ех, Ніко, Ви просто не знаєте, що у мене є тексти (слово "вірш" чи, тим більше, "поезія", по відношенню до своїх творів вже не вживатиму), де критикується манія величі мережевих поетів, які вихваляються кількістю читачів. :)

Валерію, пародія - це зумисне акцентування на особливостях стилю іншого автора (енцик-я). і саме за рахунок гіперболізації має досягатись комічний ефект. це якщо ми говоримо про вибір жанру.

"А обігрування окремих висловів тексту у власному контексті - це вже не пародія?" - не пародія, а просто вірш за мотивами, в якому ви продовжуєте міркування над чужими рядками. в такому випадку беріть смішні для вас рядки в ЕПІГРАФ, щоб усим було ясно, де ховається цимес вашого гумору :)

я бачу гуморситисну складову цього вірша. інша справа, що такий гумор мені не подобається. він не є тонким, і не свідчить про ваш художній смак. хоча, думаю, ви могли б показати нам і цікавіший і вишуканіший гумор.

п.с. о Валерію, а вас не дуже муляє, коли вас називають Валентином? :)) чому вам так не хочеться підписувати вашу сторінку вашим же ім*ям, до якого на сайті вже звикли?

Ніко, наскільки я розумію, у Вас з почуттям гумору все нормально - чому Ви не бачите гумористичної складової? Все, мене вже переконали - нема пародії, залишився жартівливий вірш.

Я Вас зрозумів, Ніко. Перегляну всі свої пародії, і, якщо вони не відповідають критеріям, які Ви вказали, перейменую їх просто в гумористичні вірші.
З пародіями, напевно, припиняю.

Ні, чого б то мені муляло моє власне ім'я?)

ваше право писати і називати те, що ви пишете так, як вам завгодно. моє - висловлюватись із цього приводу. ви справді вважаєте, що на вас "накинулись" із критикою?

та всі писали/пишуть/писатимуть невдалі на чиюсь думку вірші. і я писала, і (тримайтеся!) Юля Шешуряк теж. і обох нас критикували по-різному: зі скипідаром і без. але це не привід сприймати все як особисту образу. йдеться лише про вірші.

а дискусії про критику на ПМ ведуться не перший рік. в одній із них і було вирішено ввести "потребу у критиці". тому зараз все простіше: ви вказуєте "у найгострішій", я приходжу і пишу свою думку без реверансів, максимально прямо. вказуєте "щиро конструктивній", я спочатк роблю десять кніксенів і передмову на тему чому писати вірші - це так добре, а лише потім пишу речення по суті. щоб не зачепити тонку поецьку душу...

п.с. я пригадую, на Форумі вас називали Валерієм... але ви мене вже геть заплутали... так ви Валерій чи Валентин? :))