Знаючи про те, з якою повагою ми ставимось до двосторонніх зауважень, я спробую пояснити, що саме не дуже мені подобається, або що хотілось би бачити у твоїх віршах. Спочатку я скопіюю твій вірш. І між рядків чи строф почну ділитись своїми читацькими враженнями і роздумами.

"Я гуляю по вулиці босий,
Та і голий - в одному пальто.
Розсміялась ти з мене… Ну, досить -
Ти ж подумай, красуне, а хто

Хто ж заб'є тобі цвяха у стінку,
Чи на кухні твоїй змінить кран?
Хочеш, станеш мені ти за жінку?
Станеш пані, бо я ж таки - пан".

Той, хто ходить вулицями чи підземними переходами, час від часу показуючи своє голе тіло - особливо дівчатам, нам відомий. І як зветься його хвороба.
А ти перед віршем розмістив рядки поета, який перш за все є людиною.
То чи варто звертатись до згадки про таку хворобу? Мені відомі приклади, коли людина свої психічні болячки приписує іншим. Це доволі поширене явище.
Щоправда, у назві твого вірша фігурує згадка про маніяка, та чи краще від цього? Це може вказувати на те, що ти усвідомлюєш, що таке манія, водночас розвиваючи її тему.
Перехід від першої строфи до другої мені здається нелогічним. Так, ти зримував "пальто" і "хто". Це, мабуть, краще, ніж "кінь в пальто", бо насправді люди кажуть інакше.
"Стінку - жінку, кран - пан". Ти сам чудово розумієш, шо це за рима, або для якої вона аудиторії. НМСД, не для серйозної.

"Я тебе покохаю до ребер,
Від ступні аж до кінчиків вух.
Поселюся, напевно, у тебе -
Я тобі не якийсь там лопух".

Мені відомо, звідки взялись ребра, нормальним виглядає той обсяг, який чомусь вимірюється від однієї ступні, а нам відомо, що тіло закінчується пальцями (у жінок і дітей - пальчиками). Одна ступня - це, НМСД, критична неточність.

"То чекатиму завтра о сьомій -
Не забудеш про це? Лиш посмій!
А інакше піду я додому
І верну́ся звідтіль сам не свій."

"Сам не свій" - це відомий вислів, але я його не характеризуватиму. Просто він існує - і на цьому крапка. Цікаво тобі його використовувати - то будь-ласка.
Те, що я бачу, я назвав віршем. Тобто, продуктом версифікації, а хотілось би, щоб воно було чимсь літературним, а воно - це просто вірш у самому мінімальному значенні. Природно, що НМСД, або як почав писати, НМСДД. На Мою Скромну Думку Дилетанта. Можна розшифровувати інакше, звернувшись до Доброзичливості.

"На стіну я будинку залізу,
Заберусь під самісінький дах
І зірву з того даху залізо -
Та не стану у лави невдах.

Лиш не чує мене моя мила,
Усе швидше карбує свій крок,
А тоді як бігцем припустила -
Я за нею… Куди там! Аж змок…"

Я бачу віршований анекдот. Я досі не можу йогоо назвати чимсь літературним, водночас усвідомлюючи, що до літератури відносяться море усіляких жанрів.
Ти обрав такий. Оці віршовані анекдоти.
То віршуй, але навіщо чіпати інших осіб?
Це добре, що переважна більшість їх - це адекватні обставинам життя люди. А існують і неврівноважені і з маніакальними пристрастями усілякого напрямку. Одним може здаватись, що їх переслідують, другим - що вони наполеони тощо.

З повагою і без критики,
Г.С.

Гаррі! Ви - чудовий! Знімаю свого віртуального капелюха перед Вашою вдумливістю в терплячістю.

Валентине, вибачте...

Просто, Гаррі, Ви озвучили те, що крутилось у моїх тривожних думках, що я не мала ні часу, ні снаги підвести до якоїсь формули висновку-враження.

Ще раз вибачте, Валентине...

Я вибачаюсь за те, що не звертаюсь до Вас особисто на Вашій сторінці.