Коли я вказую потребу в найгострішій критиці, це не означає, що я дозволяю як завгодно принижувати себе як автора. Про технічні огріхи вірша - скільки завгодно. Про тему - теж. Але в жодному разі не про автора. Але деякі коментатори цього не розуміють або прикидаються, що не розуміють. Я жодного разу у своїх критичних зауваженнях не дозволяв собі критичних стріл у сторону автора. Якщо хтось знайде такий коментар - я щиро вибачусь перед цим автором. І в своїх нехай і "т.зв. пародіях" я теж обігрував тільки ЛГ, і ніколи не дозволяв собі переходити або вживати ім'я автора. Щодо мене - таке було не раз. Це і є однією з причин, чому я використовую ніки та псевдоніми і деколи їх міняю. Це і одна з причин, чому я в мережі не знаходжусь під власним ім'ям. Цікаво, що спочатку я всюди реєструвався саме так, але згодом переходив на ніки внаслідок того, що раніше чи пізніше хтось намагався перейти на ім'я автора, замість обговорювати ЛГ. Якщо не помиляюсь, автор "Stihi.ru" Евдокия Дозорная колись написала такі слова: "Графоман описує свої переживання та враження, а справжній поет створює ліричного героя". Можливо, саме тому графомани, які звикли описувати тільки свої почуття і враження у своїх віршах, не відрізняють автора і створюваного ним у віршах ЛГ?)

Якщо Вам зручно (звично) називати мене Валерієм, можете продовжувати, Ніко. Справа в тому, що так мене називав чомусь на протязі 4-х років мій учитель музики, хоча і знав моє справжнє ім'я.) Тому я звик і до цього імені.) А насправді мене звати Валентин.)

що, що, а заламування рук вам точно не личить :) зараз вже ви закидаєте мені приниження вас як особистості. це ж ви мені відповідаєте, чи звертаєтесь одразу до всіх у моєму обличчі? схаменіться. йдеться лише про вірші (вісім знаків оклику:)

не сприйміть бодай це за приниження, я лише намагаюся розібратись: ви сформований поет - з окремих ваших віршів можна зробити висновок, що ви цілком можете писати добрі вірші. але, схоже, надто боїтеся схибити, тому перекриваєте цей страх римуванням анекдотів, що не є поезією, але але завжди привертає увагу. особисто мене це прикро вражає.

я би хотіла читати ті вірші, де ви щирі із собою і сміливі писати про сокровенне, де звертаєтесь до своїх автентичних переживань, і показуєте у віршеві виключно ваш погляд, такий, яким ніхто окрім вас не подивиться. це для мене є поезія. власне, про таку поезію (в якій ясно і глибоко читається автор) я і хочу говорити, Валентине.

Ні, що Ви, Ніко, я в жодному разі не Вас мав на увазі, коли говорив про перехід на особистість автора замість критики вірша окремими коментаторами. Просто пояснював, що саме внаслідок цього деколи виникає плутанина з моїми іменами та ніками.)

Аж стало цікаво, Ніко, а які саме з моїх віршів Ви вважаєте добрими? Буду мати орієнтир, про що і як писати, коли Ви про це скажете.) І, до речі, мені це дуже приємно чути.

Не думаю, що у мене є страх перед якимись темами, в яких я боюсь схибити. Просто у даний час мені більше подобається писати вірші жартівливі, саме тому я й пишу пародії чи римую анекдоти. Коли тягне на лірику - пишу ліричний вірш. Чи сатиричний. Чи філософський. А "страждання молодого Вертера" чомусь зараз мене мало цікавлять.) Ви закликаєте мене описувати власні переживання та сокровенне, але хіба не саме про це писала Євдокія Дозорна, коли говорила про відмінність графомана від справжнього поета? Повторю її вислів: "графоман описує власні переживання та враження, а справжній поет створює ліричного героя". І я чомусь повірив Євдокії.) Ось у чому різниця. І ось дистанціювання автора від ЛГ. Якщо всі це усвідомлять, тоді й не буде сприйняття критики вірша як особистої образи, і написання пародії на твій вірш теж не буде сприйматися в штики. Звичайно, якщо в пародії обігрується саме ліричний герой вірша, а не автор (як я теж бачив і тут на прикладі однієї пародії одного автора, де він сплутав ЛГ мого вірша зі мною, як автором). Вважаю, можна побачити автора і в його жартівливих віршах чи пародіях. Хоча. можливо, не настільки ясно і глибоко.)

"графоман описує власні переживання та враження, а справжній поет створює ліричного героя" - це досить неоднозначне твердження, тому що автор по суті, по факту і по логіці НЕ може писати ні про кого, окрім себе самого. і як ми розуміємо, лг - це теж проекція автора. жоден чужий досвід, який нічим не перегукується з досвідом автора, авторові недоступний. але якщо ви не згодні з цим, я в жодному разі не візьмуся доводити хибність цього твердження.

стосовно добрих віршів, їх (з вашого дозволу) я наведу пізніше.

автор по суті, по факту і по логіці НЕ може писати ні про кого, окрім себе самого.(С) - здається, це ще більш неоднозначна думка. Невже Шекспір у своїх драмах писав тільки про себе? Чи Лев Толстой у "Війні і мирі"? Та ж ні, вони створювали ліричних героїв.

жоден чужий досвід, який нічим не перегукується з досвідом автора, авторові недоступний. (С) - то що, коли я пишу вірші від імені ліричної героїні, я маю досвід бути жінкою?) А оскільки я, як тепер прийнято говорити, натурал, тоді це можна пояснити, хіба якщо повірити в реінкарнацію.) А от якщо повірити в реінкарнацію (а чому б і ні? "Удобную религию придумали индусы" - це ще Висоцький писав) - тоді у кожного з нас є маса власного досвіду і кожен з нас тоді графоман (якщо вірити Євдокії).)

ага, якщо знайдете) (важко в темній кімнаті знайти чорну кішку, особливо якщо її там нема) :)

ну що Ви. мій комент - цілком доброзичливий оффтоп ))

Флуд (від англ. flood /flʌd/ — «повінь», «потоп») — марнослів'я, повідомлення в інтернет-форумах і чатах, яке займає (в багатьох випадках) великі обсяги і не несе якоїсь нової чи корисної інформації. Крім того, на форумах флудом називають будь-яке повідомлення, яке не стосується теми форуму (офтопік).

Cергію, скажіть найголовніше, і я Вас почую.

Це слабкий, безсилий, ніякий текст.(С) - обгрунтуйте.

Скажіть мені, кого Ви слухаєте, і я скажу ким Ви будете.(С) - я готовий слухати Вас. І всіх критиків, які обгрунтовано вкажуть на недоліки тексту, і, якщо зможуть чи схочуть, підкажуть, як їх позбутися.

Валентине, зрозумійте нарешті: неможливо навчити писати гарні вірші. Коли я вчилася в МДУ на журналістиці, нам казали: ми не можемо навчити вас писати, ми вчимо вас думати. Можна виправити техніку, але якість віршів - це ж не тільки вона. Це має відбутися у вас всередині, і тут жодні критики не допоможуть.

Лишилось визначити, що ж це таке - гарний вірш. Напевно, якщо вірш хоч комусь сподобався, отже, він вже гарний. Комусь цей гарний, іншому - інший. Чи є об'єктивна оцінка "гарності" вірша? Жодної. Є тільки суб'єктивні. На Вашу думку, оцей вірш гарний, а оцей - ні. А в іншого - зовсім інша думка. Суб'єктивізм це все, і більше нічого. Чи у Вас інша думка, Любо?)

Ви або справді не чуєте, або прикидаєтесь :) Гаразд, повторю за Осокою: "вся справа в тому, кому Ви хочете вірити." Іншими словами, хто для Вас авторитет - якщо вже немає внутрішнього відчуття.
А Ваш висновок "якщо вірш хоч комусь сподобався, отже, він вже гарний" - веде в пастку.

Це вже філософія. Авторитет може бути лише Абсолют. Фізичний світ - це Абсолют, який сприймається через карму. У фізичному світі авторитетів бути не може. "Не сотвори собі кумира".

Що стосується конкретної ситуації, то, якщо хтось вважає себе більшим асом у мистецтві версифікації і береться критикувати тих, хто ще не досяг рівня аса, то він повинен не виказувати свою зверхність до них, а конкретно підказати, як вони неправильно виконують фігури вищого версифікаційного пілотажу. Інакше нехай ширяє собі на своїй недосяжній висоті і споглядає зверхньо на тих, хто літає нижче або лиш намагається злетіти. А кидатися шулікою на пташенят, які щойно вибрались з гнізда, йому негоже. Я зрозуміло висловився?

Валентине, не треба забирати хліб у Світлєйшего Василя - Абсолюти і всяка інша словесна еквілібристика ніякого стосунку до теми не мають. Мова йде про авторитети в творчості. Якщо я напишу вірш, і нєкто "поет Пєстік" скажить, шо це "супер!", а, скажімо, Татчин скаже, що це погано, то я повірю Татчину. Бо для мене авторитет він, а не Пєстік. Хоча останньому вірити, звісно, приємніше.

"він повинен не виказувати свою зверхність до них, а конкретно підказати, як вони неправильно виконують фігури вищого версифікаційного пілотажу" - по-перше, ніхто тут нікому нічого не винний. по-друге, Вам весь час щось конкретно підказують. але знов-таки це стосується лише техніки. Та вправна техніка не рятує від несмаку чи відвертої вульгарності, чим грішите не тільки Ви, щоправда.
А "пташенята, які щойно вибрались із гнізда" - це Ви? чи Ліля Ніколаєнко з двома книжками і преміями?
Остання Ваша фраза після моєї вчорашньої звучить кумедно - такі дитячі "повторялки" спрацьовують лише один раз.

А що, Ви вчора теж сказали десь цю фразу?) Так вона ж загальновідома.)
Та хіба у Вас свого смаку немає, аби вірити Татчину чи Пєстіку?) Я довіряю своєму смаку, що б там не казав Татчин чи Пєстік.
Інша справа, що недоліків свого вірша одразу не помічаєш. От тоді я вдячний коментаторам, які мені на них вкажуть. Наприклад, Вам. Можете звідси зробити висновок, що Ви і є авторитетом для мене.)
Справді вдячний. Ви не помітили, як змінився мій вірш на сьогодні? Враховані всі зауваження. Хіба що з'являться нові. Або сам побачу через якийсь час. Тоді і виправлю.
Дивуюсь, як колись тут хвалили мої перші публікації. Навіщо? Вони ж недосконалі, на мій теперішній погляд. І я їх потрохи виправляю.

Ні, я себе не вважаю зараз пташеням, яке щойно намагається злетіти. Мій версифікаційний рівень чомусь різко піднявся за ті роки, коли я не писав, і я навіть сам не розумію, як це сталось. (?!) У порівнянні з моїми юнацькими віршами. Але, звичайно, все ще не задовольняє навіть мене, не тільки моїх критиків. Саме тому я й завжди прошу найгострішої критики. Але текстів, а не автора. (ледь знову не написав загальновідому фразу) :)

Про Лілю Ніколаєнко напевно, варто запитати у неї.)

(З подивом дивиться, що наробила з Гренуіль де Маре його пародія ... і з жалем проводжає її до дверей. "А поговорить?" - читається у його погляді...)

Напевно, Ваш коментар слугуватиме прекрасним зразком так званої огульної або ж знецінюючої критики.

Це як у часи Радянського Союзу всі ЗМІ виступали з критикою "Архіпелага ГУЛАГ". А я все дивувався - як багато людей читало Солженіцина! А чому ж я не читав?