Пародія, кажете, неправильна. Має бути іронічна і тонка. Але давайте не забувати, де ми знаходимся. Пародія ця - цілком у стилі ПМ-ного розуміння пародій. Тому нічого страшного не бачу. Це ж не витвір мистецтва, а просто жарт для "пагаваріть". А головне - Валера і сам не вважає свій текст чимось мега. Тоді як Ніколаєнко має завищену і неадекватну самооцінку.
Особисто я дуже рідко читаю пародії на ПМ.
Взагалі, я й МП читаю останнім часом дуже рідко. Немає золотої середини. То солодкі аж липкі коменти, то сварливо-беззмістовні.
Кто віноват і что дєлать.
Робити повну люстрацію редакції - оскільки мало хто із заявлених редакторів буває на ПМ, нж будєм паказивать пальцамі. Змінити систему оцінювання. Встановити чіткі правила.
Мєчти,мєчти.

хе-хе, це справді марна розмова. Бо щоб розмовляти про це: "Невже Шекспір у своїх драмах писав тільки про себе? Чи Лев Толстой у "Війні і мирі"? Та ж ні, вони створювали ліричних героїв.", для початку вам варто було би ознайомитись з творами пари десятків герменевтиків, хоча б кількома працями з комунікативної філософії, бо інакше ми говоритимемо різними мовами.

по суті (я говорю це навіть не вам, а більше - у простір) все: література, яку ви читаєте, історії, які вам розповідають знайомі, фільми, які ви дивитесь, сексуальні/чи не дуже/ фантазії, які вам маряться, сюжети пісень, які ви слухаєте - це все творить ваш досвід. тому ви МОЖЕТЕ поставити себе на місце серійного убивці, чи написати від імені жінки. але це ВАШ досвід. бо ви пишете про СВОЇ переживання чужого досвіду...

тому, це навіть не нмд, це факт, доведений багатовіковою філосовською традицією, людина не може писати/відчувати/розуміти за когось. а лише і виключно за себе.

і ще. "то що, коли я пишу вірші від імені ліричної героїні, я маю досвід бути жінкою?" - поки ви вважатимете це запитання адекватним, боюся, з поезією у вас також складатиметься середньо. але це речення до роздумів, а не до нової гілки обговорень.

на цьому я припиняю свою участь у цій дискусії, все решту ви можете перевірити, почитавши відповідну літературу. якщо маєте до цього смак:)

мені не подобається, Емілю. тому що це вийшов абсолютно ваш самостійний /не маючий до мене ніякого стосунку/ текст. просто /так вже виходить/ що ви використали ряд слів, які вжив і я. на цьому і всі "паралелі".
стосовно якості самого тексту - то вже діло інше.
навіть якщо це "за мотивами", має бути витримано хоча б якийсь дух "пєрвоісточніка". у вас же цілком автентична_і_оригінальна конструкція.

бліінн... скільки у вас тут коментів!
/робить вигляд що заздрить/

Мне кажется, что вообще нужно как-то больше обращаться к образам, возникающим в своих головах.
Возник - и описывай, используя силу и притягательность поэтического слова. А коль не возник, то тужиться, по-моему, не стоит.
Конечно, если уж очень хочеться писать, можно попробовать возбудить в себе страсти иных (а это обычно прошлые) времен, вспомнив школу, первую любовь, первую двойку в жизни, в очередной учебной четверти или семестре. Можно и погрустить над альбомом обретенных и утерянных девушек своей жизни. И затем поделиться своими мыслями, облаченными в поэтические одежды, а не просто рифмованными предложениями - с их глаголами, именами существительными, предлогами и т.д.
А если уж тебя вдохновили строки чьего-то произведения, то, пожалуйста. Кто против? Но, как мне кажется, развивать мысль дальше, словно продолжая авторское произведение, не стоит. Пиши так, словно о себе или о созданном тобой персонаже.
Всяческих удач.
Я знаю, что ты не против комментариев и правильно их воспринимаешь.