На прилуці віщих мріянь
Квіти радості домують
І літають лускокрилі
Добрі вісті тут і там,
Коні долі мчать шляхами
В бірюзовій неба збруї,
Не бояться гір високих,
Не тремтять од глупих ям…

До убогої хатини
Місяць тінь упер черешні,
Вітер чухає об стріху
Мокру спину від роси.
Мрій моїх дві діви красні
Йдуть обачно - нетутешні,
І до півнів приміряють
Поетичні голоси.

Стума сумнівів чигає
На моїх красунь завзятих,
А вони зорею світять,
Де стежина провідна
І спішать по ній, де слова
Брунька має розпускатись,
А за нею доглядати
Має фея чарівна.

З хати вийшла ветха днями,
Прехороша на обличчі,
Давня подруга дитинства
Всіх без винятку людей.
Діви їй доземно чола:
Чи натхнення не позичить, -
Бо і рими є, і теми,
Та нема - «Анумо, - гей!»

Стародавня в хату кличе
Двох дівчат моїх журливих,
Чай з елегій і сонетів
Ллє у чаші їх сердець.
Передайте, каже , доні,
Пану вашому правдиво:
Хто у гості йде до мене, -
Стопроцентний молодець!

Люди, хай і старші стануть,
У душі ж вони як діти,
Хочуть матері на руки,
Босоногими в поля.
Помагаю я поетам
Знов, римуючи, радіти
Бо вони без мене , діви,
Вельми прозою болять…

Наділила дів талантом
У маленькому шукати
Крихту щастя, краплю долі,
Щіпку радості в журбі.
Принесли мої кохані
Дар оцей мені до хати.
Взяв частинку. Чи зоставлю
Я його лише собі?

Подарую також людям
Мови миті кольорові,
Хай веселка їм осяє
До потіхи славну путь.
Щастя душ спроможне бути
Лиш у Слові, віщім Слові,
Що його крилаті коні
Світом зболеним несуть.



07.12.11.