Хто знає смак справжньої свободи? Може, ластівка в небесах, може янгол, що шурхотить крилами в тебе за спиною.
А можливо й ні.
...Ми зустрілися випадково. Нас не залишала гірка думка. Його - що він поспішив народитися, а мене – що я запізнилася. Якщо б навіть ми і наважилися бути разом тут, на Землі, це було б недовго, бо лише кілька місяців залишилося йому жити. А я молода, вродлива, життєрадісна: він не хотів, не міг занапастити моєї молодості, вроди, життя. Це було щось... Ні-ні, не закоханість, не жадоба, не пристрасть. Не кохання у значенні усвідомленого почуття жінки і чоловіка одне до одного. Це була просто близькість душ. Ні, навіть ніби половинки однієї душі.
Я дивилася на зморшки, що перетинали його шкіру вздовж і впоперек, тримала його зсушену часом тремтячу руку у своїх молодих долонях. Його волосся було сиве, аж біле. Очі втратили колір і були сиво-білі, якісь ненатуральні, але неможливо було зрозуміти чи був його погляд коли-небудь блискучим, живим і чи були його очі карими, а, може, зеленими, блакитними чи сірими.... Якщо ж і були, то, здається, це було сто років тому і навіть мій пра-прадідусь виглядав би зараз молодшим, якщо дожив би. І все ж таки він ставав прекрасним як тільки починав говорити. Ніхто і ніколи не розумів мене краще, ніж він. Нікого і ніколи я не змогла б відчути, зрозуміти краще, ніж його...
Головне, що нас об’єднало – свобода. Ми обоє мріяли про неї. Свободу зовнішню і свободу внутрішню. Робити, що хочеш, знати, чого хочеш насправді, відчувати свої істинні бажання й здійснювати їх, не залежачи ні від обставин, ні від природи, ні від людей, ані від Господа Бога. В якусь мить, коли він смакував це слово “Сво-бо-да...”, я відчула крила за спиною, він був моїми крилами. Я злітала, поверталася до нього, кружляла і наша близькість ставала найголовнішим, що мали ми в ту мить.
«Це почалося давно, - розказував він, - ще коли я був майже хлопчиком. Я споглядав за дорослими, за тим, яке значення вони надають грошам, що мама з татом лишають мене самого або на сусудів, працюючи в три зміни за мізерну купку папірців. Я вже тоді знав їм ціну.
Але я ніколи не любив гроші. Ці брудні, нікчемні папірці. Завжди після того, як мені доводилося тримати їх, я мив руки з милом. Але я любив те, що гроші могли мені дати – НЕЗАЛЕЖНІСТЬ.
З покупкою першого авто я перестав залежати від простору, від громадських засобів пересування. Я просто міг сісти в машину і їхати куди мені потрібно. Через деякий час я міг купити все, що тільки заманеться. І я купував. Купував землю, будинки, авто, літаки. Навіть жінок. Я купував багато жінок, щоб не залежати від якоїсь однієї жінки. Не мав дітей, бо не хотів від них залежати. Не мав навіть справжніх друзів, бо і дружбу вважав видом залежності. Я думав собі, що я вільний. Я думав, що не залежу ні від кого і ні від чого матеріального. Але одного дня я збожеволів від усвідормлення моєї єдиної правди. Правди, яка спопелила усе моє життя, лишивши купку попелу. Сивину і старість, яку ти бачиш перед собою. Я був БОЖЕ-вільний. Й прожив божевільне життя. Господи! Я й сам не помітив, як зробився рабом своєї жадоби свободи.»
Моє серце розривалося від болю. Душа нібито відокремившись від його душі стікала кров’ю.
Невже і мене чекає те саме? Адже свобода – і моя кінцева мета. Не можливо було повірити, але ж і він був молодий, гарний, здоровий і мріяв, і думав про майбутнє, чекав, надіявся, відчував... І що зробив із себе? Раба?!
Неможливо не залежати ні від чого. Як добре, що я зустріла цього ще живого мерця, що я відчула близькість душ, що я зрозуміла свою недопущену помилку.
Ось він, сидить поруч, такий бідний, хворий, нещасний. І він залежить від всього: від обставин, від природи, від людей, від Господа Бога. Залежить від своєї хвороби, від лікарів, від всього, що є в світі. Я могла б також стати такою. Рабинею прожити своє життя. Але все змінилося. Я буду просто залежати. Сьогодні від нього, тримаючи його тремтячу, зсушену часом руку у своїх молодих долонях. Буду залежати від його хвороби і старості, яка через кілька місяців забере найдорожчу людину, яка могла б стати моєю половиною, не запізнись я народитися. А потім... А потім смерть зробить його нарешті вільним. А я буду залежати і чекати...
Свобода існує — тепер я це знаю точно.