
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.18
12:36
Дональд Трамп і путін вова
для душевної розмови
з миротворчим номіналом
рандеву запланували.
Прилетіли. Тисли руки.
Видавали ротом звуки.
Злігшись в аморальних хащах,
для душевної розмови
з миротворчим номіналом
рандеву запланували.
Прилетіли. Тисли руки.
Видавали ротом звуки.
Злігшись в аморальних хащах,
2025.08.18
10:56
Пустельників- мовчальників катма,
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.
Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:
А пустомель-балакунів до біса.
Для перших світ - для розуму тюрма,
Для других - ґвалт, крикнява парадизна.
Немов на пуп галасував і я,
У перехожих зів'ядали вуха.
Але на тирлі випрозорилась яв:
2025.08.18
06:51
За брамою у Содіз одноріг на два зубці
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз
Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алка
Дме на флюґельгорні стразові імпровізації
Вінки гвоздикові плетуть нереїди для китів
Нептун танцює хорнпайп, а Саломея ще й стриптиз
Фалос Філ запевнює що має срібний гаш
Та Сучій Семі чує лиш як ниє Втик~алка
2025.08.18
06:01
Поспішно йде життя моє
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.
В полон лукавого Амура, –
Дедалі ближчою стає
Пора солодкої зажури.
Утіх любовних круговерть
І шквали пристрастей гарячих, –
Узавтра враз наповнять вщерть
Мене неспокоєм збагачень.
2025.08.17
22:08
Я лезом ножа в невідомість іду,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.
У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
Пірнаю у ризик, немов у безодню.
Жену я наосліп епох череду,
Які зазирнули в спустошену бодню.
У грі випадковостей знак впізнаю,
Простягнутий в полі, як посох прадавній.
В бутті я побачив стрімку течію,
2025.08.17
21:24
Маестро, Вашу музику люблю,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.
Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
Пливу в її казковім океані.
Круїзи відкриваю кораблю,
В країни чарівливо-несказанні.
Вона мов обіймає нас усіх,
Зворушує душевною красою,
Неначе захищаючи від лих,
2025.08.17
20:51
Не спинися, йдучи понад краєм,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…
Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,
Де життя часто сенси втрачає,
Де до болю напружені нерви
І від стогону крок завмирає…
Не спиняйся там попри втому,
Попри ношу тяжку, над вагому,
Попри стерті ущент резерви,
2025.08.17
17:12
Дивлюсь на те, як Трамп себе веде
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо
І, як не жаль, все більше розумію,
Що, коли хтось на нього мав надії,
Що він до миру світ цей приведе,
То все дарма. Бо Трамп зовсім не той
Месія, що світ буде рятувати.
Скоріше буде світом торгувати.
Адже він – бо
2025.08.17
08:17
Мрій рожевих світ далекий,
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.
2025.08.16
22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
2025.08.16
21:40
Із Бориса Заходера
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
2025.08.16
11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
2025.08.16
09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
2025.08.16
06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
2025.08.15
21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
2025.08.15
18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Шахерезада і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шахерезада і
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Марія Берберфіш (1987) /
Проза
У мертвому місті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У мертвому місті
Молодь дивилася з вікна автівки на багатоповерхівки, що височіли то тут, то там, на розстелені серед них порожні вулиці. Здавалося, що ось-ось хтось вийде з-за рогу якогось будинку, настільки незвичним було для них мертве місто. Трохи проїхавши ним, зупинилися: воліли пройтися пішки, розгледіти двори, споруди ближче.
– Ігорю, ми з Олесею хотіли б подивитись на ті багатоповерхівки зсередини. А ви з Оксаною? З нами? – Звернулася до одного з своїх друзів Інга, добре знаючи, що його аж трусить від самої думки про таке, та не поцікавитись не могла собі дозволити.
– Дівчата, може, не треба? Ви ж не знаєте, що там. Облиште.
– Слухай, я стільки про це мріяла! Я не поїду звідси, доки не задовольню свою цікавість повністю. Ми підемо, а Ви погуляйте собі наодинці. – Рішуче відповіла йому Олеся. – Вам не завадить. – Додала, дивлячись із загадковою посмішкою на закохану пару.
Десь хвилин за десять дівчата вже підіймалися по сходах: Олеся йшла попереду, блукаючи очима по під’їзду, Інга ж – позаду, занурившись у свої думки. Потріскані стіни, де-не-де відчинені двері, з-поза яких виднілися фрагменти квартир, потонулі в безладі, павутинні, пилу, мертвецька тиша, на тлі якої кожен крок звучав незвично гучно, – усе це відлунювало в душі кожної холодним тремтінням, та, водночас, притягувало, манило, заворожувало.
– Знаєш, я й досі повірити не можу, що це все насправді відбувається. А ти?
– Я теж. – Відрізала Інга, не бажаючи розлучатися з думками, що заполонили її мозок.
Дійшовши до останнього поверху, зазирнули в одну з квартир.
– Ходімо. Подивимось, як там. – Кинула Інга й заскочила всередину, не дочекавшись відповіді подруги. – Гей! Ти де? Ходімо! – Почула Олеся вже дещо віддалений голос.
Переступила поріг квартири. Пробіглася очима по кімнаті. Якесь неясне відчуття зашепотіло в серці. Пішла далі, роздивляючись навкруги, наче в якомусь музеї. Натрапила на двері. Відчинила. Зазирнула. «Жах… Але чомусь такий привабливий, цікавий… Що тут відбувалося? Хто тут жив? Тут поховане чиєсь минуле…», – міркувала Олеся, спрагла до всього загадкового, таємничого, незвичайного.
– Ось ти де! Нумо зі мною: хочу тобі дещо показати! – Звернулася до неї Інга, що раптово з’явилася поза її спиною.
– Ой! Чого ти так кричиш? Ти мене налякала. Що там таке? Ти хвилюєшся чи чогось боїшся… То що там? – Спитала дівчина, поглянувши на подругу.
– Тобі здалося. Ходімо. – Старалася говорити якомога м’якше, з посмішкою.
Прямували до найбільш віддаленої кімнати. Увійшовши, Олеся вмить зупинила погляд на величезній дірі в стіні, з якої відкривалася панорама майже всього міста.
– Вау! Так! Це ж одна з найвищих будівель! Інго, це треба сфоткати! – Вражено загомоніла.
Підійшла ближче. Взяла в руки камеру. Налаштовувала, придивлялася. Раптом сильний поштовх ззаду ледь не скинув її з дванадцятого поверху. Вхопилася за край стіни. «Інга! Вона! Чого?!», – закричало серце дівчини. Прудко відскочила вбік, ухилившись від наступного вдару. Кинулася до дверей, але вже біля них була міцно схоплена ззаду за плечі. Олеся пручалася щосили. Дівчата впали на підлогу. Інга притисла до неї супротивницю, дивлячись у її перелякані очі озвірілим поглядом.
– Думаєш втекти? Не вийде! Убивця, погань! Ти гадала, що ми подруги?! Га?! Так, були колись. До того, як через тебе загинув мій брат! Ти ж була за кермом у ту ніч! То через тебе! Ненавиджу! – Виплескувала на Олесю, наче помиї, зневагу й злість, не пам’ятаючи себе.
– Інго! Я ж тоді ненавмисно… Це був нещасний випадок, ти ж знаєш! Я сама тоді ледь не померла! – Виправдовувалась дівчина у відчаї.
– Та хіба ж така, як ти, може бодай визнати свою провину?! Ні! Ти в нас чистенька! Так?! – Хижо зиркнула на супротивницю. – Як думаєш, чому ми тут? Я все спланувала. Я була в цьому місті, в цьому будинку, в цій квартирі, в цій кімнаті. Гадаєш, я відступлюся? Ні. Я тебе вб’ю. Скину вниз. І буде тобі нещасний випадок! – Гнівно, з притиском мовила до Олесі.
Придавлена до підлоги сильною супротивницею, дівчина чекала на першу ж нагоду вирватися. У думках зчинилася мішанина: обривки молитви змінялися думками про те, як рятуватися, й навпаки. Полонена страхом, тремтіла, ледве дихала. Інга занесла руку, щоб ударити її в скроню, та Олеся відхилила голову й, скориставшись миттю, коли та трохи відволіклася на біль у пальцях, якими щосили гупнула просто об бетон, штовхнула її ногами. Боролася недовго. Вивільнилась. Побігла до виходу з квартири, далі – сходами вниз. Чула за спиною крики Інги, що переслідувала її. Вискочила на вулицю, прагнула дістатись до того місця, де лишилися їхні друзі. Задихана, добігла до автівки, та її попутників там не було. Озирнулася й побачила Інгу, що наближалася до неї. Понеслася далі. «Швидше, швидше, швидше…», – кололо її до нестями.
– Припини це! Пробач мені! Пробач! – Кричала щосили.
Але відповіді не було. Уже запала ніч. Дівчина чула, як бігла за нею та, що прагнула її вбити. Олесі здавалося, що вона ось-ось задихнеться. Зрозумівши, що добре відірвалася від Інги, причаїлася за рогом однієї з будівель. Прокралася до найближчого під’їзду. Боялася поворухнутись. Навколо була тиша. Через деякий час визирнула на вулицю. Борознила очима, вже дещо звиклими до темряви, двір та оточуючі його багатоповерхівки. «Вони, наче величезні мертвяки. Їхні серця давно вже зупинилися. Невже й я тут загину?», – здавлювало серце дівчині. Раптом помітила якусь постать біля одного з дерев. «Інга! Точно, вона! Її волосся, плащ…», – із жахом упізнала свою недоброзичливицю, що почала швидко наближатися. Олеся вилетіла на вулицю й побігла попід будівлею, далі нерозбірливо понеслася містом. Летіла, як навіжена, крізь темряву, що в нічному покинутому місті була незвичайною, аж надто густою, чорною.
Позаду пролунав раптовий, протяжний виск. Інших звуків поза її спиною вже не було. «Інга!», – промайнуло в її голові. Спинилася. Обережно пішла назад, пильно вдивляючись у пітьму. Та, що її переслідувала, ось-ось мала впасти в якийсь люк: ускочивши в нього, ледве трималася руками за іржаву залізяку, що стирчала поряд.
– Бачиш… Тепер і я… – Говорила тихо, майже пошепки.
Опинилася перед вибором. Часу для роздумів було обмаль. Та що там, його взагалі не було.
– Спробуй підтягнутися! – Олеся присіла й ухопилася за залізний кілок, перевіряючи його на надійність. – Інго, ти зможеш? Треба ж зовсім трохи! Нумо! Я можу тебе підстрахувати.
– Ти чого? З глузду з’їхала? Я ж тебе… ледь не вбила. А якщо я зараз… виберуся звідси й… спробую ще? – Почула надривний голос.
– Ні. Гадаю, ні. – Взяла її за руку. – Треба поспішати. Спробуй вилізти, а я тебе потримаю, навіть підтягну!
Інга вибралася насилу. За кілька хвилин дівчата сиділи просто на землі біля люку. Мовчки. Першою заговорила Інга.
– Вибач. Олесю, вибач, я не знаю, як я могла… Яка ж я тварюка… – Казала, дивлячись униз: підвести очі на подругу було понад її сили. – Ти мала рацію… Я нічого… поганого… тобі не зроблю. Вибач. – Продовжувала вже крізь власне ридання.
– Знаєш, я, дійсно, винувата. Тут, поза суєтою й звичайністю, відчуття гостріші. Тут вони зовсім інакші. Пробач мені.
(2011 р.)
– Ігорю, ми з Олесею хотіли б подивитись на ті багатоповерхівки зсередини. А ви з Оксаною? З нами? – Звернулася до одного з своїх друзів Інга, добре знаючи, що його аж трусить від самої думки про таке, та не поцікавитись не могла собі дозволити.
– Дівчата, може, не треба? Ви ж не знаєте, що там. Облиште.
– Слухай, я стільки про це мріяла! Я не поїду звідси, доки не задовольню свою цікавість повністю. Ми підемо, а Ви погуляйте собі наодинці. – Рішуче відповіла йому Олеся. – Вам не завадить. – Додала, дивлячись із загадковою посмішкою на закохану пару.
Десь хвилин за десять дівчата вже підіймалися по сходах: Олеся йшла попереду, блукаючи очима по під’їзду, Інга ж – позаду, занурившись у свої думки. Потріскані стіни, де-не-де відчинені двері, з-поза яких виднілися фрагменти квартир, потонулі в безладі, павутинні, пилу, мертвецька тиша, на тлі якої кожен крок звучав незвично гучно, – усе це відлунювало в душі кожної холодним тремтінням, та, водночас, притягувало, манило, заворожувало.
– Знаєш, я й досі повірити не можу, що це все насправді відбувається. А ти?
– Я теж. – Відрізала Інга, не бажаючи розлучатися з думками, що заполонили її мозок.
Дійшовши до останнього поверху, зазирнули в одну з квартир.
– Ходімо. Подивимось, як там. – Кинула Інга й заскочила всередину, не дочекавшись відповіді подруги. – Гей! Ти де? Ходімо! – Почула Олеся вже дещо віддалений голос.
Переступила поріг квартири. Пробіглася очима по кімнаті. Якесь неясне відчуття зашепотіло в серці. Пішла далі, роздивляючись навкруги, наче в якомусь музеї. Натрапила на двері. Відчинила. Зазирнула. «Жах… Але чомусь такий привабливий, цікавий… Що тут відбувалося? Хто тут жив? Тут поховане чиєсь минуле…», – міркувала Олеся, спрагла до всього загадкового, таємничого, незвичайного.
– Ось ти де! Нумо зі мною: хочу тобі дещо показати! – Звернулася до неї Інга, що раптово з’явилася поза її спиною.
– Ой! Чого ти так кричиш? Ти мене налякала. Що там таке? Ти хвилюєшся чи чогось боїшся… То що там? – Спитала дівчина, поглянувши на подругу.
– Тобі здалося. Ходімо. – Старалася говорити якомога м’якше, з посмішкою.
Прямували до найбільш віддаленої кімнати. Увійшовши, Олеся вмить зупинила погляд на величезній дірі в стіні, з якої відкривалася панорама майже всього міста.
– Вау! Так! Це ж одна з найвищих будівель! Інго, це треба сфоткати! – Вражено загомоніла.
Підійшла ближче. Взяла в руки камеру. Налаштовувала, придивлялася. Раптом сильний поштовх ззаду ледь не скинув її з дванадцятого поверху. Вхопилася за край стіни. «Інга! Вона! Чого?!», – закричало серце дівчини. Прудко відскочила вбік, ухилившись від наступного вдару. Кинулася до дверей, але вже біля них була міцно схоплена ззаду за плечі. Олеся пручалася щосили. Дівчата впали на підлогу. Інга притисла до неї супротивницю, дивлячись у її перелякані очі озвірілим поглядом.
– Думаєш втекти? Не вийде! Убивця, погань! Ти гадала, що ми подруги?! Га?! Так, були колись. До того, як через тебе загинув мій брат! Ти ж була за кермом у ту ніч! То через тебе! Ненавиджу! – Виплескувала на Олесю, наче помиї, зневагу й злість, не пам’ятаючи себе.
– Інго! Я ж тоді ненавмисно… Це був нещасний випадок, ти ж знаєш! Я сама тоді ледь не померла! – Виправдовувалась дівчина у відчаї.
– Та хіба ж така, як ти, може бодай визнати свою провину?! Ні! Ти в нас чистенька! Так?! – Хижо зиркнула на супротивницю. – Як думаєш, чому ми тут? Я все спланувала. Я була в цьому місті, в цьому будинку, в цій квартирі, в цій кімнаті. Гадаєш, я відступлюся? Ні. Я тебе вб’ю. Скину вниз. І буде тобі нещасний випадок! – Гнівно, з притиском мовила до Олесі.
Придавлена до підлоги сильною супротивницею, дівчина чекала на першу ж нагоду вирватися. У думках зчинилася мішанина: обривки молитви змінялися думками про те, як рятуватися, й навпаки. Полонена страхом, тремтіла, ледве дихала. Інга занесла руку, щоб ударити її в скроню, та Олеся відхилила голову й, скориставшись миттю, коли та трохи відволіклася на біль у пальцях, якими щосили гупнула просто об бетон, штовхнула її ногами. Боролася недовго. Вивільнилась. Побігла до виходу з квартири, далі – сходами вниз. Чула за спиною крики Інги, що переслідувала її. Вискочила на вулицю, прагнула дістатись до того місця, де лишилися їхні друзі. Задихана, добігла до автівки, та її попутників там не було. Озирнулася й побачила Інгу, що наближалася до неї. Понеслася далі. «Швидше, швидше, швидше…», – кололо її до нестями.
– Припини це! Пробач мені! Пробач! – Кричала щосили.
Але відповіді не було. Уже запала ніч. Дівчина чула, як бігла за нею та, що прагнула її вбити. Олесі здавалося, що вона ось-ось задихнеться. Зрозумівши, що добре відірвалася від Інги, причаїлася за рогом однієї з будівель. Прокралася до найближчого під’їзду. Боялася поворухнутись. Навколо була тиша. Через деякий час визирнула на вулицю. Борознила очима, вже дещо звиклими до темряви, двір та оточуючі його багатоповерхівки. «Вони, наче величезні мертвяки. Їхні серця давно вже зупинилися. Невже й я тут загину?», – здавлювало серце дівчині. Раптом помітила якусь постать біля одного з дерев. «Інга! Точно, вона! Її волосся, плащ…», – із жахом упізнала свою недоброзичливицю, що почала швидко наближатися. Олеся вилетіла на вулицю й побігла попід будівлею, далі нерозбірливо понеслася містом. Летіла, як навіжена, крізь темряву, що в нічному покинутому місті була незвичайною, аж надто густою, чорною.
Позаду пролунав раптовий, протяжний виск. Інших звуків поза її спиною вже не було. «Інга!», – промайнуло в її голові. Спинилася. Обережно пішла назад, пильно вдивляючись у пітьму. Та, що її переслідувала, ось-ось мала впасти в якийсь люк: ускочивши в нього, ледве трималася руками за іржаву залізяку, що стирчала поряд.
– Бачиш… Тепер і я… – Говорила тихо, майже пошепки.
Опинилася перед вибором. Часу для роздумів було обмаль. Та що там, його взагалі не було.
– Спробуй підтягнутися! – Олеся присіла й ухопилася за залізний кілок, перевіряючи його на надійність. – Інго, ти зможеш? Треба ж зовсім трохи! Нумо! Я можу тебе підстрахувати.
– Ти чого? З глузду з’їхала? Я ж тебе… ледь не вбила. А якщо я зараз… виберуся звідси й… спробую ще? – Почула надривний голос.
– Ні. Гадаю, ні. – Взяла її за руку. – Треба поспішати. Спробуй вилізти, а я тебе потримаю, навіть підтягну!
Інга вибралася насилу. За кілька хвилин дівчата сиділи просто на землі біля люку. Мовчки. Першою заговорила Інга.
– Вибач. Олесю, вибач, я не знаю, як я могла… Яка ж я тварюка… – Казала, дивлячись униз: підвести очі на подругу було понад її сили. – Ти мала рацію… Я нічого… поганого… тобі не зроблю. Вибач. – Продовжувала вже крізь власне ридання.
– Знаєш, я, дійсно, винувата. Тут, поза суєтою й звичайністю, відчуття гостріші. Тут вони зовсім інакші. Пробач мені.
(2011 р.)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію