ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимар
2026.04.29 23:51
У кожного свій власний шлях
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,

хома дідим
2026.04.29 22:02
* 60 *
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб

Володимир Невесенко
2026.04.29 20:34
Братська могила
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.

За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку

Іван Потьомкін
2026.04.29 20:28
Йона
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Артур Курдіновський
2026.04.29 19:31
Вірші-порошки
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник

***

Дивлюсь у вибране, зітхаю...

Артур Сіренко
2026.04.29 12:33
Ноктюрн напередодні епохи блюзу
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з

Борис Костиря
2026.04.29 11:27
Самопізнання
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.

Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини

Вячеслав Руденко
2026.04.29 10:34
Вкрита золотом зламана вічність
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.

Тетяна Левицька
2026.04.29 10:08
Його любити я не перестану
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.

Віктор Кучерук
2026.04.29 07:10
* * *
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...

хома дідим
2026.04.28 21:06
* 59 *
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи

Тетяна Левицька
2026.04.28 19:57
Артуру Дмитровичу Курдіновському
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі

Костянтин Ватульов
2026.04.28 19:00
Далеко
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.

Далеко-

Охмуд Песецький
2026.04.28 16:09
Геліопавза
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.

У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот

Володимир Невесенко
2026.04.28 15:25
Вічний сум на образа́х
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:

«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,

Вячеслав Руденко
2026.04.28 11:33
На тлі десяткового дробу
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!

Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Андрій Стельмахер
2026.04.29

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18

Оксана Алексеєва
2026.04.14

Костянтин Ватульов
2026.04.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Ліна Костенко (1930) / Вірші / Крізь роки і печалі

 Незнятий кадр незіграної ролі
                                   Іванові Миколайчуку

Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, -
чекало все!
Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він неграти!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерн‘ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Тетяна Мельник 6 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Сергій Татчин 5 Майстер-клас / Майстер-клас

    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2006-02-04 21:18:48
Переглядів сторінки твору 22507
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.143 / 5.67  (5.178 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 5.382 / 6  (5.515 / 6.2)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.08.20 12:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Мельник (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-04 23:21:13 ]
Написати про генія просто як про людину, невже не геніально?.. Читаючи цей вірш, я чомусь вірю, що він, Іван Миколайчук, ще тут, ще з нами - може десь забарився... може і дійсно косить ту траву, забува про все на світі.
А взагалі то мабуть про кожного з нас написано - "Два виміри, і третій в глибину" - може то він і є - "незнятий кадр незіграної ролі"?
А може саме "так" написати про нього змогла тільки жінка, стуляючи докупи всі геніальності і всі сущності. Просто, "неголосно", назавжди...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-06 19:26:43 ]
Тетянко, гадаю "геній" і "людина" - то сіноніми. Видається, що тільки геній може залишитися людиною, чи пак дитиною з цікавими великими очима в цьому брутальному середовищі звірів джунглів повсякдення.
Знаєте, я приймаю Ваше захоплення твором, втім чомусь особисто мені зовсім не сподобалося.
Розумієте, Таня, я не написав би цього, якби пані Костенко не була дійсно геніальним митцем. Я читав сусідні роботи і реально куйовдився в клубок від тих слів. А тут... Хтозна, може Іван Микорлайчук - то надто важливий архетип особисто для мене, що будь-яка вербалізація його образу видаватиметься мені невдалою. Можливо так. Адже зверніть увагу на мій профайл, Таня. Я поважаю Вонга Кар Вая та Кім Кі Дука, Мікеланджело Антоніоні та Ларса Фон Трієра, втім там зазначена зовсім інша людина. Людина=геній.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Мельник (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 10:18:44 ]
Так, Андрію. Я з вами в цілому погоджуюсь. Людина і геній - то синоніми. Але.. не кожна ж людина може бути генієм (та і не потрібно цього, щоб кожна). Та бог із ним.
Хочу сказати вам інше - оці сусідні поезії Ліни Костенко... Я просто в ауті - власне не маю слів, наскільки низько поціновані деякі з них. І, звичайно, не вами. Може це у мене почалися проблеми з головою, що мені, ці твори, так божевільно подобаються... Але ж цими творами живу не тільки я. Щось таке у природі відбувається - катаклізми. Інакшого пояснення не маю.
Сумно. А може навіть більше.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 18:49:55 ]
Абсолютно так, Таня.
Ви вже якось пробачте мені цей свавільний плагіат, адже, будучи чимось наближеним до постмодерну, я позиціонуватиму цей вербальний перфоманс немов гіперлінк на коментар, що був Вами залишений трохи раніше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 18:59:30 ]
Ще трохи рефлексії стосовно саме цього твору, якщо можна.
Знаєте, Таня, в математиці є така процедура як скорочення. Тож, в архітектурі саме цього твору дуже багато очевидного як на мене. Мій варіант міг би бути таким:

Іван косив аж ген
десь по корчі.
Хрести, лелеки,
мальви і жоржини
були його.

Звичайно, я смішуся і граюся, втім цим прикладом хтів би більш зрозуміло передати особисту позицію. Просто занадто зайвого в творі. Видається, саме тут доречно було б пані Костенко викорстати повітряні фортеці тиші. Немає наголосу на просторі! Я не відчуваю, що навколо Івана, що косить траву, цілий косомос, він завалений непотрібними словами, зрештою як і мій коментар.