ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нінель Новікова
2024.02.26 15:18
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
Переклад із рос. мови
Нінель Новікова

І ВІЧНИЙ БІЙ…

І вічний бій.
Нам спокій тільки сниться.

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Володимир Бойко
2024.02.25 08:54
Краще незадоволений геній, ніж задоволений ідіот. Російськими цінностями вимощена дорога до пекла. Колись противника обкладали матом, нині – компроматом. Вираз «Можем повторить» - відлуння московитських запойних традицій. Диванні стратеги укр
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ліна Костенко (1930) / Вірші / Крізь роки і печалі

 Незнятий кадр незіграної ролі
                                   Іванові Миколайчуку

Його обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони, -
чекало все!
Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він неграти!
Як мимоволі творить він красу!
Бур‘ян глушив жоржини біля хати,
і в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, -
він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерн‘ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп‘ї траву.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Тетяна Мельник 6 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Сергій Татчин 5 Майстер-клас / Майстер-клас

      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-02-04 21:18:48
Переглядів сторінки твору 19700
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.141 / 5.67  (5.082 / 5.65)
* Рейтинг "Майстерень" 5.357 / 6  (5.199 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.08.20 12:45
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Мельник (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-04 23:21:13 ]
Написати про генія просто як про людину, невже не геніально?.. Читаючи цей вірш, я чомусь вірю, що він, Іван Миколайчук, ще тут, ще з нами - може десь забарився... може і дійсно косить ту траву, забува про все на світі.
А взагалі то мабуть про кожного з нас написано - "Два виміри, і третій в глибину" - може то він і є - "незнятий кадр незіграної ролі"?
А може саме "так" написати про нього змогла тільки жінка, стуляючи докупи всі геніальності і всі сущності. Просто, "неголосно", назавжди...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-06 19:26:43 ]
Тетянко, гадаю "геній" і "людина" - то сіноніми. Видається, що тільки геній може залишитися людиною, чи пак дитиною з цікавими великими очима в цьому брутальному середовищі звірів джунглів повсякдення.
Знаєте, я приймаю Ваше захоплення твором, втім чомусь особисто мені зовсім не сподобалося.
Розумієте, Таня, я не написав би цього, якби пані Костенко не була дійсно геніальним митцем. Я читав сусідні роботи і реально куйовдився в клубок від тих слів. А тут... Хтозна, може Іван Микорлайчук - то надто важливий архетип особисто для мене, що будь-яка вербалізація його образу видаватиметься мені невдалою. Можливо так. Адже зверніть увагу на мій профайл, Таня. Я поважаю Вонга Кар Вая та Кім Кі Дука, Мікеланджело Антоніоні та Ларса Фон Трієра, втім там зазначена зовсім інша людина. Людина=геній.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Мельник (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 10:18:44 ]
Так, Андрію. Я з вами в цілому погоджуюсь. Людина і геній - то синоніми. Але.. не кожна ж людина може бути генієм (та і не потрібно цього, щоб кожна). Та бог із ним.
Хочу сказати вам інше - оці сусідні поезії Ліни Костенко... Я просто в ауті - власне не маю слів, наскільки низько поціновані деякі з них. І, звичайно, не вами. Може це у мене почалися проблеми з головою, що мені, ці твори, так божевільно подобаються... Але ж цими творами живу не тільки я. Щось таке у природі відбувається - катаклізми. Інакшого пояснення не маю.
Сумно. А може навіть більше.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 18:49:55 ]
Абсолютно так, Таня.
Ви вже якось пробачте мені цей свавільний плагіат, адже, будучи чимось наближеним до постмодерну, я позиціонуватиму цей вербальний перфоманс немов гіперлінк на коментар, що був Вами залишений трохи раніше.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Андрій Зланіч (Л.П./Л.П.) [ 2006-02-08 18:59:30 ]
Ще трохи рефлексії стосовно саме цього твору, якщо можна.
Знаєте, Таня, в математиці є така процедура як скорочення. Тож, в архітектурі саме цього твору дуже багато очевидного як на мене. Мій варіант міг би бути таким:

Іван косив аж ген
десь по корчі.
Хрести, лелеки,
мальви і жоржини
були його.

Звичайно, я смішуся і граюся, втім цим прикладом хтів би більш зрозуміло передати особисту позицію. Просто занадто зайвого в творі. Видається, саме тут доречно було б пані Костенко викорстати повітряні фортеці тиші. Немає наголосу на просторі! Я не відчуваю, що навколо Івана, що косить траву, цілий косомос, він завалений непотрібними словами, зрештою як і мій коментар.