Як тяжко усвідомлювати, що ти вже відчинила двері і стоїш на порозі переходу у потойбічний світ! Усі твої здобутки, залишаться на землі. ТАМ- тобі нічого не потрібно. Ані багатсва, ані навіть твоєї мудрості, яку здобувала , накопичувала знання, складала у шуфлядки- клітин мозку. ТАМ- ти станеш голою перед лицем вічності, такою якою ти перше прийшла у земний світ. Минуть роки і ніхто не знатиме, що ти жила, творила, любила. Тебе просто забудуть! Навіть твої нащадки з ходом років, перестануть згадувати тебе. Ти розчинешся у пам’яті будучих поколінь.
Стою ось так на порозі гола, закутана у свої думки, про які ніхто не знає крім мене, і чую, як ще стукоче серце, як біжить горяча кров по жилах. Як довго ще буде так? У кожного своє призначення, своя дорога, і свій кінець. Дивлюся, як повільно заходить сонце і відкривається завіса де видніється дорога, яка веде кожну людину у те не знане, але неминуче буття. Одна розрада- поняття того, що ми всі будемо- ТАМ!