ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.04.12 05:55
То дороги кінцівками місиш,
То дивана сідницями треш, –
Ятаганом увігнутий місяць
Серед неба спиняється теж.
Височить, як маяк, нерухомо,
Світло сіючи лиш навскоси, –
То у тілі немає утоми,
То не можеш набутися сил.

Ярослав Чорногуз
2025.04.11 23:07
Депресій смуга і образ
Чомусь урвалася раптово.
Ти помудрішала ураз,
Веселим, ніжним стало слово.

Немов збагнула, що життя --
Всього лиш мить короткочасна...
Кохаймося до забуття,

Борис Костиря
2025.04.11 21:45
Я повертаюся з ночі,
укритий пожухлим листям
і водоростями.
Повернення з ночі,
ніби з важкого космічного
похмілля, після
летаргійного сну.
Повернення з ночі,

Борис Костиря
2025.04.11 21:43
Зайти в тишу,
зайти в інший вимір,
по той бік
і вже не повернутися.
Це зовсім інша
магма буття,
інше пульсування.
Та діють протилежні

Володимир Бойко
2025.04.11 17:19
Силкуються вернутись холоди,
Морозами лякають наостанок,
Та ми ж набідувались до біди.
Опісля ночі – все одно світанок.

Заколотилось – друзі, вороги,
Безпринципні, безликі і колишні.
Але весніє і на ладан дише

Артур Курдіновський
2025.04.11 15:03
Я по коліна у воді.
Моя душа давно померла.
На шиї - амулет із шерлу,
Єдиний чорний. Білі перли
Радіють, поки молоді.
Я по коліна у воді.

Чіплявся за бездушну тінь

Леся Горова
2025.04.11 15:01
Весно, весно моя безсиренна, якими шляхами ти
Пробираєшся вперто глибокими вирвами-ранами?
Чорний крук не дає тобі крила лелечі розпрямити.
Та щодня виглядаю тебе я годинами ранніми.

І як сонце увись підіймає свій обвід золОчений,
Виглядаю тебе, ве

Пиріжкарня Асорті
2025.04.11 11:35
Надійшла пропозиція від Старшого Брата проаналізувати, як воно і що. Він має таку схильність як ерудований Інтернет-сапієнс. До цього було лише ранкове вітання – млинцем, а днями було з пиріжком. Нормальна кафе-практика. До слова, програма співроб

Юрій Гундарєв
2025.04.11 09:34
На фронті загинула 31-річна криворізька художниця Маргарита Половінко.
Від 2024 року вона займалася волонтерством та евакуацією поранених українських захисників.
Маргарита малювала кров‘ю свій щоденник, який планувала завершити після закінчення війни, щ

Віктор Кучерук
2025.04.11 08:07
Квітень. Ранок. Вітер. Сніг.
Холодно до дрожі.
Показати на поріг
Лютому не можу.
Білосніжна бахрома
Позбавляє зору, –
Видалятися зима
Не бажає з двору.

Микола Соболь
2025.04.11 05:21
До адміністрації. Хочу нагадати, як адміни сварили мене за публікацію двох творів підряд і видаляли на свій розсуд, бо тема торкалася одного недоторканого автора порталу, який пописував російською. А тут заходжу і бум авторів по два твори підряд і око ад

Микола Соболь
2025.04.11 05:15
Це вже було і місто це, і сніг,
і квітень, що пече мені у грудях,
бо замітає все, неначе грудень,
і слід кота кудись через поріг
у невідомість, у тернисту млу,
синичка попід вікнами заплаче,
вона весни чекала нетерпляче,
а небо їй вернуло зиму злу,

Олена Малєєва
2025.04.10 23:03
Стукає серце шпарко:
Спогади - товарняк.
Тягнуться гулко, різко...
З втомою позаяк.

Позаминулоріччя
Все ще у груди б'є
Важко-тугий наплічник.

Олена Малєєва
2025.04.10 22:08
Я сховаюся в своє світло
Най осяє мене цей промінь
Най тече і тече невпинно
Переповнює павідь, повінь.

Повінь повна яскраво-сяйва,
Річка тепла зірчасто-свіжа.
Я скупаюся в ній осяйна,

Олександр Сушко
2025.04.10 21:40
Вірш покладено на музику Сергія Степаненка.

https://youtu.be/VGCdBAGKmn4

Борис Костиря
2025.04.10 21:27
Чи можуть ідеї вивітритися
із голови?
Чи можна їх розхлюпати,
як воду у відрі?
Вони невідомо як з'являються
і невідомо куди зникають.
Ідеї невловимі, як нейтрино.
Щойно вони були
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Марія Берберфіш (1987) / Проза

 Помилка
«Усе! Нарешті!» – Марина відсунула від себе папку з документами й вимкнула комп’ютер. Вийшовши з кабінету, попрямувала довгим коридором до виходу зі свого відділу. Озирнулася назад. Знову. «Як же ж я втомилася! Зате завтра спокійно відпочиватиму. Заскочу до слідчого. Дістав цей упир зі своїми погрозами!» – миготіли думки.
– Хай тобі…! Якого…? – Гнівно зреагувала на замкнені двері. – Знову ця недолуга прибиральниця! – Затарабанила по них. – Є там хто? Га? – Не почувши відповіді, глибоко зітхнула.
Зачекала хвилин із п’ять. Повторила спробу докричатися хоч би до когось. Не вдалося. «Безлад! Нічого, вона ще в мене побачить!» – лаялася в душі. Повільно покрокувала назад, до іншого кінця офісного коридору. «Нещастя! І як там іти?» – перспектива вибиратися на вулицю через недобудоване крило бізнес-комплексу аж ніяк не радувала жінку. «Якби хоч телефон у кабінеті працював! А то від ранку скаржуся, та даремно!» – міркувала невдоволено.
Відчинила двері. За ними – пітьма. «Чудовий вечір» – пробубоніла собі. Витягла з сумочки мобільний. Слабке світло від дисплея ледь-ледь розбавляло чорноту попереду. «Не вбитися б!» – подумала. «Ой!» – вигукнула, спіткнувшись об цеглину, що валялася на підлозі. Пообіцяла собі не лишити так просто горе-прибиральниці її ідіотського, за визначенням самої Марини, вчинку.
«І чому я не поповнила рахунок на мобілці?! Була б зателефонувала на пропускний. Вийшла б, як нормальна людина. А так…» – досадувала сама на себе. Проминувши величезне темне приміщення, опинилася в іншому, з вікнами, що пропускали до нього світло з проспекту. Воно трохи відкривало очам пошарпані стіни, оперті об них високі драбини, баки, відра, цеглу й різні металеві конструкції навколо. «А як ті двері замкнула не прибиральниця?» – визіпилася з глибин свідомості гадка. «Та ні, не може бути», – одразу ж заперечила її. Дісталася сходів. Знову довелося присвічувати мобільним. Спускалася обережно, знов і знов хапаючись за поручень.
Вийшла на вулицю. Перед нею розгорнулася галерея «принад» будівництва. Перерита земля, гори цегли й бетонних плит, височезні крани («Де – іржаві, де – пошарпані, навіть діряві. На вигляд, таки стародавні. Як тільки ще працюють? Зараз, уночі, схожі на якихось потвор…» – відзначила жінка). Поза всім цим, у віддалі виднівся високий паркан. «Оце місце! Тут, у разі чого, хоч кричи, хоч не кричи… Ніхто не почує! Мабуть, повинна бути охорона, але ж де? Жодної людини…» – роїлися не вельми приємні міркування. Задзвонив мобільний. «Знову номер, невідомо чий!» – занепокоїлася Марина. Вибрала «прийняти виклик».
– Алло. Хто це?
– Привіт, це знову я. Впізнала? Здається мені, що ти не доживеш до завтра. А ти як гадаєш? – Хриплий голос у слухавці змусив жінку озирнутися навкруги, на кілька секунд відібрав у неї здатність дихати.
– Відчепися! – Відрубала з притиском.
Від’єдналася. Ще раз подивилася на всі боки. «Ні! Не може бути, щоб це він приклав руку до тієї ситуації з дверима, завів мене сюди! Він не міг бути впевнений, що я вчиню саме так! Не міг!» – Розмірковувала, стараючись не лишати надовго без уваги нічого довкола себе. – «А, може… А якщо це мій співробітник? Ні, голос не вгадую. Але ж його можна змінити, якщо треба! Ні, навряд чи…», – думалося їй.
«Скільки ж тут місць, де можна причаїтися!» – сканувала (щоправда, не дуже успішно) поглядом приспане нічним неробством будівництво. В уяві Марини з-поза вантажівки вже виходив убивця. Кілька хвилин жінка не рушала з місця. Але треба було йти. Крок. Ще крок. Ступала повільно. Дуже. Водила очима праворуч-ліворуч. Озиралася. Ловила кожен звук. Щоразу, як дивилася на черговий величезний кран чи вантажівку, за якими, як вона вважала, міг запросто сховатися її ворог, до крові жінки наче проникав холодний вітер, саме той, що гуляв довкруги.
Мобільний знову нагадав про себе. Поглянула на дисплей. Знову невідомий номер. «Не відповідати, чи що?».
– Алло.
– Не думай, що тобі вдасться уникнути мене.
Зв'язок обірвався. Перекинула погляд назад. В один бік. В інший. «Він тут! Точно, він точно десь тут!» – вибухнула. Побігла, ні, помчала. Дивилася вниз, під ноги, тільки зрідка піднімала очі, щоби вгледіти шлях до виходу. Рятувалася. Боролася. З усіх сил. Знала, що може тут померти. Серце Марини, немов хотіло встигнути зробити якомога більше вдарів до своєї вічної зупинки, пожити на повну. «Воно, наче відчуває!».
***
Вона просто стояла. Стояла й дивилася, не пам’ятаючи себе. Не бачила нічого, крім напіврозваленого власного будинку. Все інше, наче не існувало.
– Марино! Нарешті! – Підбігла до скам’янілої жінки сусідка. – Тут таке було! Щастя, що ти десь затрималася! А то б…
– Що? Вибух? – Не зводила очей зі своєї понівеченої оселі.
– Та ж бачиш… Але все набагато гірше! Там усередині загинув якийсь чоловік! Мабуть, хтось із твоїх родичів? – Термосила Марину за руку та.
– Як це? Не знаю…
– А! Ледь не забула! Мобільний! Тримай. – Сусідка простягнула жінці дуже потрісканий, але цілком придатний для користування телефон.
Марина віднайшла номер. Упізнала. Глибоко зітхнула. Тепер вона вже ніколи не зустрінеться з тим, хто чатував на її життя.

(2011 р.)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-01-09 08:46:48
Переглядів сторінки твору 3345
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.655 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.088 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.770
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2013.05.14 00:32
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Ілініч (Л.П./М.К.) [ 2012-01-09 10:28:28 ]
Цікаво. Гостросюжетно. Тримає в напрузі.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Берберфіш (Л.П./Л.П.) [ 2012-01-09 11:46:23 ]
Дякую за коментар, Світлано. Приємні Ваші слова. :-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2012-01-09 11:08:40 ]
Читала з задоволенням)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Берберфіш (Л.П./Л.П.) [ 2012-01-09 11:49:01 ]
Рада, що Вам сподобалося. :-) Дякую, Тетяно!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Сірий (М.К./М.К.) [ 2012-01-09 11:56:11 ]
Добре написано, щоб читалося із охотою:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Берберфіш (Л.П./Л.П.) [ 2012-01-09 11:59:31 ]
Вдячна Вам, Володимире, за увагу. Ціную. :-)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2012-01-10 08:22:20 ]
Я і вчора прочитала, і сьогодні.
Напружено.
Хоча є питання:
Звідки у молодої дівчини такі от думки і твори.
У мене дочка з 90 року. Пише, але так, для
себе.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марія Берберфіш (Л.П./Л.П.) [ 2012-01-10 16:32:55 ]
Ксеніє, дякую за коментар! :-)
Ви вважаєте, що я надто молода для таких думок і творів? Чи правильно Вас зрозуміла? Чи це Ви про те, що моя проза тяжіє до горору (чи трилеру)?
Просто пишу, як пишеться, й про те, що хвилює.