ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.12
16:33
Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
Чимале турецьке військо у ній гарувало.
А було ж місто багате – добра було того,
Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
Було чим тут поживитись та чого пізнати.
А ще ж рабів християнських було т
2024.05.12
16:32
Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
(20.12.1939 - 16.12.2002)
Твоїх очей те каре мерехтіння
І досі заглядає мені в душу.
Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
Вночі, в беззвучній тиші непорушній.
2024.05.12
13:29
Кров на руках у сивих дітлахів,
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
Кармінові думки і сновидіння...
Горить моє нещасн,е покоління,
В багряній тьмі спокутує гріхи.
На фронті батальйон команди "ЗЕ"
Іде в атаку. Та невже не бачиш?
За голоси усім нам дали "здачі" -
2024.05.12
09:46
Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інк
2024.05.12
07:42
Гномик уявив себе титаном,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
Графоман поетом. От біда-а-а!
Та на світі все іде по плану,
От колега - ух! Вот єто да-а-а!
Він піїт від бога! Знаменитий!
Знає все і навіть трохи бі...
Його музи люблять оковиту,
2024.05.12
06:30
У читальні тихій залі
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
І в місцях гучних зібрань,
Певно, звідую немало
Ще оцих німих страждань.
Бо від вечора до рання,
Ось уже тривалий час, –
Я пишу лиш про кохання,
Що єднати має нас.
2024.05.11
22:46
Мовчуни підступні!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
2024.05.11
20:58
Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
2024.05.11
13:21
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.05.11
06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
2024.05.11
05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
2024.05.10
14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
2024.05.10
12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
2024.05.10
10:02
«Все просто. У мене немає нічого святого…»
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
2024.05.10
05:42
Вже відстрілялися жаринки
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
2024.05.09
21:35
Індигові волошки піднімають вії
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Загоруйко (1984) /
Поеми
Вічна історія
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вічна історія
Жив сокіл в світі цім несамовитий
Поміж вітрів він як хотів літав.
І був занадто зверхній, гордовитий,
І не одне життя без жалю зруйнував.
Аж ось зустрів голубку сизокрилу,
І від якої відірвать не міг очей,
Побачив посмішку її він добру й милу
І додалось безсонних враз ночей.
Навколо неї він, мов вихор вився,
Та хибне враження дедалі все справляв,
Тому що пізно у житті її з'явився,
І як змінити стан байдужості не знав.
А серце краплі крові омивали
І біль його на частки розривав,
І почуття, щоб жить не заважали
Він стиснув, і в собі глибоко заховав.
Голубка й далі воркувала потихенку,
А він у небі поруч все ширяв,
Але не билось як раніше вже серденько
Лиш пустоту тепер він відчував.
Вона ж не знала і не бачила нічого,
Життя буденне захопило її вкрай,
Тому що доля з нас не балує нікого
І мрії пролітають тільки й знай.
Та час пройшов і довелося їм розстатись
І невідомо, що у душах тих було,
Лиш відстань помагає розібратись,
Чи є в серцях щось, чи уже пройшло.
І доля зустріч їм коротку дарувала,
І він, той птах самотній, прилетів.
Вони зустрілись, та вона не знала,
Що в той момент до тла той птах згорів.
Йому здавалось, що нічого вже немає,
Лиш дружніх дують подихи вітрів,
Але у сокола так просто небуває,
І все прокинулось, як знов її зустрів.
Та він боявся їй про це сказати
І пролетіла та дорогоцінна мить,
Тому що найсильніше - це біль втрати,
Ще й досі в нього серденько щимить.
Якбиж він знав, що його пташка почувала,
Що коїлось тоді в її серденьку?
Чи є ще іскорка, що там колись дрімала?
Чи згасло вже те сонечко маленьке?
Та він щасливий, жити хоче знову,
І голос ніжний хоче знов почуть,
І в пісні серця власній загадковій
Мелодію її душі відчуть.
І вже сміливість його крила підіймає,
І з сонечком сміється весняним,
Тому що щастя він голубці тій бажає,
Простого щастя, хоч, можливо, і не з ним!
2006 рік
Поміж вітрів він як хотів літав.
І був занадто зверхній, гордовитий,
І не одне життя без жалю зруйнував.
Аж ось зустрів голубку сизокрилу,
І від якої відірвать не міг очей,
Побачив посмішку її він добру й милу
І додалось безсонних враз ночей.
Навколо неї він, мов вихор вився,
Та хибне враження дедалі все справляв,
Тому що пізно у житті її з'явився,
І як змінити стан байдужості не знав.
А серце краплі крові омивали
І біль його на частки розривав,
І почуття, щоб жить не заважали
Він стиснув, і в собі глибоко заховав.
Голубка й далі воркувала потихенку,
А він у небі поруч все ширяв,
Але не билось як раніше вже серденько
Лиш пустоту тепер він відчував.
Вона ж не знала і не бачила нічого,
Життя буденне захопило її вкрай,
Тому що доля з нас не балує нікого
І мрії пролітають тільки й знай.
Та час пройшов і довелося їм розстатись
І невідомо, що у душах тих було,
Лиш відстань помагає розібратись,
Чи є в серцях щось, чи уже пройшло.
І доля зустріч їм коротку дарувала,
І він, той птах самотній, прилетів.
Вони зустрілись, та вона не знала,
Що в той момент до тла той птах згорів.
Йому здавалось, що нічого вже немає,
Лиш дружніх дують подихи вітрів,
Але у сокола так просто небуває,
І все прокинулось, як знов її зустрів.
Та він боявся їй про це сказати
І пролетіла та дорогоцінна мить,
Тому що найсильніше - це біль втрати,
Ще й досі в нього серденько щимить.
Якбиж він знав, що його пташка почувала,
Що коїлось тоді в її серденьку?
Чи є ще іскорка, що там колись дрімала?
Чи згасло вже те сонечко маленьке?
Та він щасливий, жити хоче знову,
І голос ніжний хоче знов почуть,
І в пісні серця власній загадковій
Мелодію її душі відчуть.
І вже сміливість його крила підіймає,
І з сонечком сміється весняним,
Тому що щастя він голубці тій бажає,
Простого щастя, хоч, можливо, і не з ним!
2006 рік
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію