Повернення Івана Світличного на Луганщину триває

З блогу http://politiko.ua/blogpost7608

"Уперше Івана Світличного органи КДБ СРСР заарештували 31 серпня 1965 року й звільнили через вісім місяців. Офіційно він не мав робочого місця за фахом, але літературної та наукової праці не залишав ніколи, навіть тоді, коли 12 січня 1972 року був заарештований вдруге й ув’язнений на сім років таборів суворого режиму і п’ять років заслання.Більшість літературних творів Іван Світличний написав у таборі. Це вірші, поеми, переклади з польської, словенської, сербської, словацької, чеської, турецької, найбільше – з улюбленої французької. А ще літературознавчі студії, робота над словником синонімів української мови і наполегливе редагування табірного самвидаву, що, потрапляючи за кордон, демонстрував усьому світові нескореність руху опору серед політичних в’язнів.

У вірші «Парнас» Іван Світличний подумки знову зустрічається з незабутніми творами своїх побратимів Ігоря Калинця, Миколи Вінграновського, Ліни Костенко, Василя Голобородька, Василя Стуса:Парнас! І що ті шпони й допит?Не вірю в будень, побут, клопіт –В мізерію, дрібнішу тлі.Вщухає суєтна тривога.І в небесах я бачу БогаІ Боже слово на землі.Коли читаєш двотомне видання листів Івана Світличного, яке побачило світ завдяки дружині Леоніді, сестрі Надії та Михайлині Коцюбинській, не перестаєш захоплюватися його силою духу, мужністю і незламністю. Якби не деякі подробиці табірного побуту, то здається, що листи ці написані письменником і вченим, який врешті-решт отримав змогу творчо працювати, читати сотні різноманітних книг і періодичних видань, особливо з філософії, мовознавства, літературознавства, чи не всі лінгвістичні словники, що тоді виходили.Літературознавець Михайлина Коцюбинська зауважувала, що Іван Світличний використовував листи як іще одну нагоду реалізувати свої професійні інтереси критика ще в 60-х роках. А в 70-х роках, перебуваючи в ув’язненні й на засланні, епістолярна критика стала основним виявом його літературознавчих інтересів.

У листі до дружини від 27 квітня 1975 року Іван Світличний писав, що взагалі втратив смак до читання середньої літератури, а з більшою насолодою читає щось наукове, філологічне. «Зокрема, порадь Михасі прочитати видрукувану в №3 «Вопросов литературы» за цей рік статтю С.Ломінадзе про Лермонтова. Я читав її як роман. У нас, на Україні, навіть схожого чогось не буває».Лист від 31 жовтня 1975 року: «Чи читала Ти в №10 «Вітчизни» вірші М.Вінграновського? Дуже приємно, що чоловік попри всі несприятливості лишився самим собою і зберіг чистим своє поетичне світобачення. Особливо це звучить на тлі Драчевих дисонансів. Якби ще й Ліну почути, як Вінграновського!Зверни увагу на поезії М.Фішбейна – вони надруковані одразу після М.Вінграновського. Такий свіжий і витончений поетичний талант».А в листі до дружини від 21 березня 1976 року з болем згадує про тогорічного лауреата Шевченківської премії Івана Драча й наводить слова Михайлини Коцюбинської, де вона порівнювала шлях теперішнього лауреата з долею Павла Тичини, «якого вона також дуже любила».Лист від 16 травня 1976 року: «Читаю я, як і взагалі останнім часом, мало, але отримав «Крайнебо» Тютюнника і читав з цікавістю: це не нове слово в літературі, однак автор зберіг такий погляд на героїв, який зараз трапляється рідко: вони живуть самоцільним життям, мало залежать від високих людських матерій, і події, здавалося б суто побутові, для них є життєвими. Це ще від класичної літератури, сильно прозвучало у його брата, а в теперішніх Гончарів і Стельмахів вивітрилося зовсім і звучить тому, як щось незвичне і несподіване».

Останній літературний твір Івана Світличного – це переклад на сучасну українську мову літературну пам’ятку епохи Київської Русі « Слова о полку Ігоревім», про що й повідомив у листі до свого побратима Євгена Сверстюка 17 червня 1981 року, сподіваючись у майбутньому вдосконалити перший варіант.Однак більше нового літературного майбутнього в Івана Світличного не було. Перебування на засланні у високогірному районі Алтаю спричинило 20 серпня 1981 року тяжкий інсульт. Важко хворим змушений відбувати увесь термін ув’язнення, яке закінчилося 23 січня 1983 року. Помер Іван Світличний 25 жовтня 1992 року і похований на Байковому цвинтарі неподалік від могил Василя Стуса, Олекси Тихого, Юрія Литвина..."