Мовчатиме сила безсила; ліси
стоятимуть в золоті; славтесь дощами!;
сповідую літо стійке; хто єси?
Імення тавром запеклось; без пощади

насіння ґрунти пробивають; церкви
розламують банями небо – що далі?
Навколо престолу тварини ревли:
«Свят, свят, свят Господь»; сукровище звладали.

І слава і честь, і пошана – міцні;
мов неба твердінь, Україна глибока;
попадали старці і склали вінці
тій, хто на престолі; вузлами волоки

тримають Ісуса, ввійшли блатнарі
крізь тіло у хрест; стають поряд, хто гідний
на книзі печатки зламати; окріп
холоне від погляду; кров України,

ріллі манускрипти, сповіддя пшениць,
вівсяні світанки із текстом Малишка;
ставок, наче мрець, що лежить горілиць
із ротом відкритим, в якому спить тиша…

на крові Олени Теліги стоїть
цей Київ, ця совість, що втрачена, мова…
чотири похлібця її двадцять літ
ґвалтують, відтак відливають і знову…

оливи й вина не марнуй; ячменю
три мірки чи мірка пшениці – за гривню;
четверта печатка і Смерть на коні,
і Пекло йде слідом; криваве кириння;

повбивані душі за свідчення під
жертовником скресли, вдяглися в одежі:
«Поган усіх їхньою кров’ю кропіть».
Над Бабиним Яром: «Ой, верше, мій верше».

Вже чвакають душі гріховні слізьми,
Царі і вельможі ховають маєтки…
Великий день гніву прийшов: меч візьми,
на поміч живим постають убієнні…

із зарості вийшло дванадцять калин,
на кожній висить по дванадцять кім’яхів,
іконо морська, Севастополе, ми
єдині і хрещені Києвом; нахід

невігластва канув у Лету; прийшов
об’явлення час: Україна – це Слово,
і Бог було Слово; без нього ніщо
само не постало; тілами пагорок

усіяний, м'ясо смердить на кісках;
сім чаш гніву Божого нищать звірину;
за руки узявшись лише на обмах
охопите ледь «Кобзаря» половину…

поезіє, мово моя, до лиця
тобі навіть лайка вкраїнська; помітна
твоя кожна буква; мов руки мнеця,
велика і сильна; тендітна, мов квітка…

Горить Вавилон за розпусту; плачі
не вийшли, не видно ще полум’я міста
(загине усе за годину; вночі
у тілі живому душі мертвій тісно);

Ісус Україну за жінку взяв і
до Горської в гості вдвох; вірші – оденки
рече назарянин вкраїнською і
читає об’явлення від Мордатенка!


* блатнарь – цвях (словник Б.Грінченка)