Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
13:05
Тепер автобус більше не приїде
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
2026.11.05
12:11
пора блекаутів і віршів
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Хуан Марі (1972) /
Вірші
Blizzard Sounds Melancholy
1
Ни о чём не думаю. Пустота.
На заветном празднике для своих
так хотелось радости...
Неспроста
я живу надеждою за двоих.
Ни на что не жалуюсь никому.
Просто через комнаты шла метель
и студила холодом пол в дому,
и стелила белую мне постель.
Но не мне, уставившись в никуда,
на двуспальной лодочке – без реки! –
свесить руку правую в холода
и считать в груди своей каблучки.
2
Только счёт не ладится – через раз,
и короче выдохи – через два.
Если всё увидится без прикрас,
станут в песне главными не слова.
Потому что главное – между строк,
а ещё в испарине – между тел.
Если сердце просится за порог,
тут уж не до нежности, как хотел.
3
Никому не жалуюсь ни на что.
Просто через комнаты шла метель
и кроила чёрное мне пальто,
и студила белую мне постель.
Ой, вы гуси-лебеди – белы сны.
В изголовье – мягкие облака.
Как же виноватому без вины
сохранить любовь свою на века...
4
Я раскину рученьки – два крыла,
под постылым саваном – потолком,
на ковре из холода и стекла,
посредине комнаты, босиком.
И замру на цыпочках, не дыша,
виноватый заживо – без вины.
А во всём дому моём – ни гроша,
и стоит молчание у стены.
5
Укажите улицы, где в домах
золотые горницы в три окна,
где легко от знания, что в умах
неземных надежд моих имена.
Позовите женщину, что не мне,
на застолье светлое – без меня.
Для неё я с вечера – на коне,
а под утро ясное – без коня.
6
А ещё товарищу моему
отошлите весточку про метель.
Как она студила мне пол в дому
и стелила белую мне постель.
Пусть он позаботится обо всём.
Если поторопится – я дождусь.
И тогда мы вместе с ним отнесём
к нашей общей нежности нашу грусть.
Там, где солнце катится вдоль земли,
а луна со звёздами – поперёк.
И плывут надежд моих корабли
облаками алыми на восток...
7
Ни о чём не думаю. Не хочу.
Мне б зарыться в давнее с головой,
где я птицей певчею полечу
над водою мёртвою и живой.
А в воде – ни берега и ни дна,
только небо, дробное от волны.
Где ж вы, мои горницы в три окна,
что от века каждому суждены.
Всё не так, как виделось свысока.
Лягут песни звонкие на крыло.
Сохранить любовь свою на века
даже мне немыслимо тяжело.
8
Ничего не хочется в холода.
Ходят тени-аисты по стене.
И горит во лбу моём не звезда,
а моё незнание обо мне.
И такие праздники тишины –
не сойти б от радости мне с ума!
Просто эти праздники до весны.
Просто через комнаты шла зима.
2001
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Blizzard Sounds Melancholy
1Ни о чём не думаю. Пустота.
На заветном празднике для своих
так хотелось радости...
Неспроста
я живу надеждою за двоих.
Ни на что не жалуюсь никому.
Просто через комнаты шла метель
и студила холодом пол в дому,
и стелила белую мне постель.
Но не мне, уставившись в никуда,
на двуспальной лодочке – без реки! –
свесить руку правую в холода
и считать в груди своей каблучки.
2
Только счёт не ладится – через раз,
и короче выдохи – через два.
Если всё увидится без прикрас,
станут в песне главными не слова.
Потому что главное – между строк,
а ещё в испарине – между тел.
Если сердце просится за порог,
тут уж не до нежности, как хотел.
3
Никому не жалуюсь ни на что.
Просто через комнаты шла метель
и кроила чёрное мне пальто,
и студила белую мне постель.
Ой, вы гуси-лебеди – белы сны.
В изголовье – мягкие облака.
Как же виноватому без вины
сохранить любовь свою на века...
4
Я раскину рученьки – два крыла,
под постылым саваном – потолком,
на ковре из холода и стекла,
посредине комнаты, босиком.
И замру на цыпочках, не дыша,
виноватый заживо – без вины.
А во всём дому моём – ни гроша,
и стоит молчание у стены.
5
Укажите улицы, где в домах
золотые горницы в три окна,
где легко от знания, что в умах
неземных надежд моих имена.
Позовите женщину, что не мне,
на застолье светлое – без меня.
Для неё я с вечера – на коне,
а под утро ясное – без коня.
6
А ещё товарищу моему
отошлите весточку про метель.
Как она студила мне пол в дому
и стелила белую мне постель.
Пусть он позаботится обо всём.
Если поторопится – я дождусь.
И тогда мы вместе с ним отнесём
к нашей общей нежности нашу грусть.
Там, где солнце катится вдоль земли,
а луна со звёздами – поперёк.
И плывут надежд моих корабли
облаками алыми на восток...
7
Ни о чём не думаю. Не хочу.
Мне б зарыться в давнее с головой,
где я птицей певчею полечу
над водою мёртвою и живой.
А в воде – ни берега и ни дна,
только небо, дробное от волны.
Где ж вы, мои горницы в три окна,
что от века каждому суждены.
Всё не так, как виделось свысока.
Лягут песни звонкие на крыло.
Сохранить любовь свою на века
даже мне немыслимо тяжело.
8
Ничего не хочется в холода.
Ходят тени-аисты по стене.
И горит во лбу моём не звезда,
а моё незнание обо мне.
И такие праздники тишины –
не сойти б от радости мне с ума!
Просто эти праздники до весны.
Просто через комнаты шла зима.
2001
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
