ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Хуан Марі (1972) /
Вірші
Blizzard Sounds Melancholy
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Blizzard Sounds Melancholy
1
Ни о чём не думаю. Пустота.
На заветном празднике для своих
так хотелось радости...
Неспроста
я живу надеждою за двоих.
Ни на что не жалуюсь никому.
Просто через комнаты шла метель
и студила холодом пол в дому,
и стелила белую мне постель.
Но не мне, уставившись в никуда,
на двуспальной лодочке – без реки! –
свесить руку правую в холода
и считать в груди своей каблучки.
2
Только счёт не ладится – через раз,
и короче выдохи – через два.
Если всё увидится без прикрас,
станут в песне главными не слова.
Потому что главное – между строк,
а ещё в испарине – между тел.
Если сердце просится за порог,
тут уж не до нежности, как хотел.
3
Никому не жалуюсь ни на что.
Просто через комнаты шла метель
и кроила чёрное мне пальто,
и студила белую мне постель.
Ой, вы гуси-лебеди – белы сны.
В изголовье – мягкие облака.
Как же виноватому без вины
сохранить любовь свою на века...
4
Я раскину рученьки – два крыла,
под постылым саваном – потолком,
на ковре из холода и стекла,
посредине комнаты, босиком.
И замру на цыпочках, не дыша,
виноватый заживо – без вины.
А во всём дому моём – ни гроша,
и стоит молчание у стены.
5
Укажите улицы, где в домах
золотые горницы в три окна,
где легко от знания, что в умах
неземных надежд моих имена.
Позовите женщину, что не мне,
на застолье светлое – без меня.
Для неё я с вечера – на коне,
а под утро ясное – без коня.
6
А ещё товарищу моему
отошлите весточку про метель.
Как она студила мне пол в дому
и стелила белую мне постель.
Пусть он позаботится обо всём.
Если поторопится – я дождусь.
И тогда мы вместе с ним отнесём
к нашей общей нежности нашу грусть.
Там, где солнце катится вдоль земли,
а луна со звёздами – поперёк.
И плывут надежд моих корабли
облаками алыми на восток...
7
Ни о чём не думаю. Не хочу.
Мне б зарыться в давнее с головой,
где я птицей певчею полечу
над водою мёртвою и живой.
А в воде – ни берега и ни дна,
только небо, дробное от волны.
Где ж вы, мои горницы в три окна,
что от века каждому суждены.
Всё не так, как виделось свысока.
Лягут песни звонкие на крыло.
Сохранить любовь свою на века
даже мне немыслимо тяжело.
8
Ничего не хочется в холода.
Ходят тени-аисты по стене.
И горит во лбу моём не звезда,
а моё незнание обо мне.
И такие праздники тишины –
не сойти б от радости мне с ума!
Просто эти праздники до весны.
Просто через комнаты шла зима.
2001
Ни о чём не думаю. Пустота.
На заветном празднике для своих
так хотелось радости...
Неспроста
я живу надеждою за двоих.
Ни на что не жалуюсь никому.
Просто через комнаты шла метель
и студила холодом пол в дому,
и стелила белую мне постель.
Но не мне, уставившись в никуда,
на двуспальной лодочке – без реки! –
свесить руку правую в холода
и считать в груди своей каблучки.
2
Только счёт не ладится – через раз,
и короче выдохи – через два.
Если всё увидится без прикрас,
станут в песне главными не слова.
Потому что главное – между строк,
а ещё в испарине – между тел.
Если сердце просится за порог,
тут уж не до нежности, как хотел.
3
Никому не жалуюсь ни на что.
Просто через комнаты шла метель
и кроила чёрное мне пальто,
и студила белую мне постель.
Ой, вы гуси-лебеди – белы сны.
В изголовье – мягкие облака.
Как же виноватому без вины
сохранить любовь свою на века...
4
Я раскину рученьки – два крыла,
под постылым саваном – потолком,
на ковре из холода и стекла,
посредине комнаты, босиком.
И замру на цыпочках, не дыша,
виноватый заживо – без вины.
А во всём дому моём – ни гроша,
и стоит молчание у стены.
5
Укажите улицы, где в домах
золотые горницы в три окна,
где легко от знания, что в умах
неземных надежд моих имена.
Позовите женщину, что не мне,
на застолье светлое – без меня.
Для неё я с вечера – на коне,
а под утро ясное – без коня.
6
А ещё товарищу моему
отошлите весточку про метель.
Как она студила мне пол в дому
и стелила белую мне постель.
Пусть он позаботится обо всём.
Если поторопится – я дождусь.
И тогда мы вместе с ним отнесём
к нашей общей нежности нашу грусть.
Там, где солнце катится вдоль земли,
а луна со звёздами – поперёк.
И плывут надежд моих корабли
облаками алыми на восток...
7
Ни о чём не думаю. Не хочу.
Мне б зарыться в давнее с головой,
где я птицей певчею полечу
над водою мёртвою и живой.
А в воде – ни берега и ни дна,
только небо, дробное от волны.
Где ж вы, мои горницы в три окна,
что от века каждому суждены.
Всё не так, как виделось свысока.
Лягут песни звонкие на крыло.
Сохранить любовь свою на века
даже мне немыслимо тяжело.
8
Ничего не хочется в холода.
Ходят тени-аисты по стене.
И горит во лбу моём не звезда,
а моё незнание обо мне.
И такие праздники тишины –
не сойти б от радости мне с ума!
Просто эти праздники до весны.
Просто через комнаты шла зима.
2001
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію