(Ставить перемикач реальності у положення "веселий абсурд". Люстра негайно трансформується в гамак, у повітрі навколо протягнутої трепетної кінцівки СМ шикуються келихи з різноградусними напоями. Останньою прибігає захекана чарчина з росою - щойно втекла з рук якоїсь зірки ;)) )

трепетно & блаженно & вже багато релаксніше
легенько торкається різгоградуснів келихів
там & сям..
вслухаючись у квазімузичку різноградусних сфер..

чарчина з росою це окремий звісно трофей
звичайний трепет мабуть не годиться

трохи експериментує із намаганням додати надзвичайної
вологи до розкошів розмаїття музикального
там & сям..

але нічого не відбувається
роса виявляється талановитою художньою оздобою..

хоча напевне *транспортує* ~

цей дослід уклінно пропонується провести
лагідній господині чарівних гамаків

*лунають притихшені литаври & гості привстають*

із мелодійно серйозними
фізіономіями..

Дослід? Е, ні, це не до мене. Пам'ятаю, на лабораторній з хімії як намішала чогось - три години аудиторію провітрювали... :)

Дякую, але...
Я одного разу полізла на сцену - вірша свого читати. Російською. Вперше і востаннє. Бо досі пам'ятаю квадратні од жаху очі Зотової... Акцент - штука невитравна (ну, в селі ж росла. На Поділлі);))

Акцент - так. Він буває показовим.
Два-три дні у Москві - і куди він дінеться.
А буває таке, що він не зникає навіть у перекладах. Папір, літери, слова... Це не голос.
А акцент є. А от, НМСДД, у Вашому вірші я його не відчув. А мені ближче до Москви, аніж будь-кому іншому. Княжичі... Щось московське...

Без комплімансів,
Г.С.

Спасибі на доброму слові. То все - з "радянського" дитинства. Російська була скрізь: і на радіо, і на телебаченні, і в книгах-газетах-журналах... Причому - гарна російська. От і вкладалося все це в голові - наче само собою...

Вічно я всі свята пропускаю...
Дякую, Василю! І вам - усього найкращого :))

(Чистить вірш дротяною щіткою, потім надраює цеглиною, врешті відходить вбік і любуєцця блиском)
- Тепер нормально? ;))

Ага...)))!