ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ілахім Поет
2024.05.30 02:13
Моє терпіння стегнами її,
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.

Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…

Артур Курдіновський
2024.05.30 00:37
Зелений оксамит... Він міг би стати
Обкладинкою, сутністю та змістом,
Настільки неспаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав'язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман.

Борис Костиря
2024.05.29 22:05
Вічне повернення, вічне повернення.
Бог покладе на ті ж самі місця
Атоми гніву і атоми ствердження.
Атоми серця в долонях митця.

Вічне повернення в обрії вічності,
Де розпадається вся марнота.
І на полях первозданної вірності

Юрій Гундарєв
2024.05.29 21:53
Редакціє! З огляду на вашу підтримку тих авторів ПМ, які протягом тривалого часу дозволяють собі вкрай некоректні вислови на мою адресу (на превеликий жаль, не тільки мою, а й інших колег, зокрема жінок), прошу вас: - більше не розміщувати моїх творів

Ігор Шоха
2024.05.29 21:48
                        І
Ідуть одні за одними роки
і плентаються у майбутнє люди,
якого і немає, і не буде
у течії усохлої ріки,
де ми ще доживаємо, таки,
до перемоги і бодай – до суду.
                        ІІ

Галина Кучеренко
2024.05.29 21:27
Я не знаю, де ночує день,
Чи проводить ніч яскраві дні.
Ниций кат винищує людей…
Хтось шукає в цьому праведність…

Може сонце сходить уночі?
Чи щасливе в темряві життя?
До причастя черга покручів,

Роксолана Вірлан
2024.05.29 14:18
Навчи мене, моє Крислате Древо,
висотувати з прірви цятку тверді,
як ти черпаєш зо земського чрева -
глибокі сили – тайності одверті,

як тягнешся коріннями цупкими
до втаєного в надрах водочару,
хай і мені – поміж сухої рими –

Світлана Пирогова
2024.05.29 09:06
Розлітався білястий пух тополиний -
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.

І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,

Леся Горова
2024.05.29 07:32
А знаєш, де вітер гніздиться? У вОсковім листі
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля

Микола Соболь
2024.05.29 07:13
Нехай сьогодні пахне миром
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.

Віктор Кучерук
2024.05.29 04:52
Я люблю береги придніпрові
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.

Артур Курдіновський
2024.05.29 00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -

Однакового сірого відтінку.

Ілахім Поет
2024.05.29 00:01
Коли про нас напишуть книжку,
Нехай це буде пан Ремарк.
Та чи покаже він, як нишком
Встромляли в спини жаннам д'Арк
Ножі весільні генерали
Чи поховальні тамади?
Як землю бомбами орали,
Щоб жати урожай біди

Володимир Каразуб
2024.05.28 18:32
Це для тебе усе зрозуміло і тхне банальністю,

Та для неї — світ заходиться радістю...

Ти збиваєш рядки мов у термометрі ртутні градуси
Спускаючи до тридцяти п’яти...

Це тобі набридли поети та романтизм...

Шон Маклех
2024.05.28 17:18
Якийсь старий у подертій свиті
З бородою, що обшарпана колючками
На березі ріки каламутної мілкої,
Яку навіть чорні козенята
(Насіння рогатого)
Долають необачно вбрід,
Питав, чи споглядаємо ми очерет,
Що гойдає нестримний вітер.

Олександр Сушко
2024.05.28 14:53
Вагітні музи плодяться щодня,
Плету вервечки слів, неначе віник.
Бісексуал-Пегасик не куня,
У стайні нудно - лізе у корівник.

У нього незвичайні масть і стать,
Давно пора на ковбасу чи в Лету.
Але із ним літати - благодать!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ісая Мирянин
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Гренуіль де Маре / Проза

 …Йде поруч і каже: «Убий»

«Параноїк ніколи не буває самотнім і обділеним увагою
На кожному розі на нього люб'язно чекають убивці і скажені пси».
(Назар Назаров «Переваги параної»
http://maysterni.com/publication.php?id=74320)


Образ твору І чого б не посміятися над анекдотами про дурдом і шизіків? Ну, якщо дійсно дотепно придумано? Нікому ж від того ніякої шкоди…
Ото й регочи, поки смішно. Бо де ти, а де та дурка з шизофреніками-параноїками! Тішся. Головне – не оглядатися. Не зважати, що там за спиною якась розмита тінь починає згущуватись і оформлюватись. І вже навіть потягується та пазурі випускає…

Цвіркун і сковорідка без ручки
Та тінь сама нагадає про себе. У літню ніч – таку розкішно теплу і тиху, що тільки сидіти б на лавочці під хатою, на рясні зорі мружитися та цвіркуна слухати. Ти й сидітимеш, але цвіркунове сюрчання тобі буде до лампочки. Бо вискочила ти на вулицю після чергової сварки з благовірним – вилетіла прожогом, щоб спересердя ще одній сковорідці ручку не обламати, жбурнувши на підлогу з усієї, пардон, дурі. Бо сварка ця, як і безліч інших раніше, почалася незрозуміло чого, і ти вже втомилась, втомилась, втомилась!!! – ламати голову, шукаючи причину оцих його раптових вибухів, цього намагання будь-що знайти, до чого вчепитися, а не знайти – то бодай вигадати…
Будеш сидіти, задерши обличчя до неба, і безтямно дивитися на зірки сухими очима. Сльози вже давно скінчилися.

Як відучити жінку нюні розпускати
Востаннє плакала кілька років тому, коли поверталися з особливо «вдалої» недільної прогулянки. Ревіла сама і попутно втирала роз’юшеного носа зарюмсаній дитині…
Гуляли того разу, за іронією долі, у парку місцевої дурки. Гарний парк - тихий, малолюдний, над самою річкою. Тільки от дорога до річки пролягає через невеличке місцеве кладовище. І дитина – три рочки – побігла до могилки: квіточки понюхати. Навіть не зірвати – просто понюхати і пальчиками торкнутися, бо ж такі гарні! І ти навіть оком не встигла моргнути (та й хто б міг таке передбачити?!), як «люблячий» татко кинувся вслід за донею, вхопив, як шкодливе цуценя, за шкірку і викинув з огорожі. Мала пролетіла кілька метрів, та носом – прямісінько в лавку. Кров, вереск… А ти спочатку просто заніміла – бо в жодні мислимі рамки все це не лізло. Єдине «пояснення», на яке муженьок сподобився:
- Бо треба вчити, що не можна по могилах лазити!
На тому променад і скінчився. Пленталися додому: глава сімейства попереду, ти з малою на руках - позаду. Витирала дитині криваві соплі, силкувалася збагнути, чи не зламаний носик, і все ще відхлипувала. Аж поки благовірний не розвернувся та не прошипів люто:
- Та доки ти будеш киснути?! Як мокра курка, тьху!
І такою дикою, несправедливою і незбагненною була ця ненависть колись рідної, а тепер геть чужої людини, що сльози твої висохли – раз і назавжди. Більше при ньому ти ніколи не плакала. А от він…


Двоє на лавочці, не рахуючи параної
Сидітимеш ти ото на лавочці, аж тут грюкнуть двері і вийде він. Сяде мовчки поруч. Ти чмихнеш гидливо – перегар же! – і відсунешся. І не будеш дивитися в той бік, доки не відчуєш, що лавка якось дивно здригається. А тоді ще кілька секунд придивлятимешся до його скуленої постаті (лікті на колінах, голова прикрита руками, плечі тремтять) - сміється чи плаче? Бо й те, й інше в той момент було однаково недоречним. А його раптом прорве. Давлячись риданнями, перебиваючи сам себе, глухо – кудись у складені ківшиком долоні – почне говорити. Він сам не знає, що на нього находить, адже любить і тебе, і дочку, але чомусь щодня скандалить. І не хоче ж – чесно, не хоче! - а все одно шукає, до чого присікатися… І ще багато чого казатиме, тільки ти вже ніколи не згадаєш, що саме, бо все раптом затулить єдина фраза. Вірніше, обривок фрази (її початку ти теж так і не зможеш згадати):
- …А воно йде поруч і каже: «Убий»…
Ти роззявиш рота, щоб перепитати, хто йде – і вклякнеш. Бо все стане ясно. Бо відчуєш, як випростується і виростає ота лиховісна тінь за спиною. Як вона заходиться в безгучному глумливому реготі, як затикає цвіркунові рота (чи чим він там сюрчить), і викачує з повітря кисень, і доростає ген до неба, і обтрушує з нього зорі прямісінько в твою нещасну голову. І це вже не зірки, а пекельні жарини, які складаються в слово, котре пропалює тебе наскрізь: ПАРАНОЯ.

Голосам у голові - право голосу…
І буде тільки страх. Не за себе. Навіть не за дитину. За нього. За оце лисіюче і товстіюче горечко, яке за роки подружнього життя встигло виїсти тобі всі печінки, а зараз корчиться од жаху перед чимось невблаганним і безмилосердним. Перед жахіттям, яке існує лише в його голові. Тобто для нього - у всьому світі…
І ти горнеш до себе оте лисіюче і товстіюче, і гладиш по рештках шевелюри, і колишеш, як маленького. Питаєш, чи часто за ним те «воно» ходить назирці. Дізнаєшся, що тільки після «ста грамів» - і тобі трохи відлягає від серця. І голос уже майже не дрижить, і зуби клацають через раз. Туркотиш йому на вушко, що все буде добре – от кине пити, і все. Він же не алкоголік, правда? Схоче – і кине. А з «попутником» непроханим, що «йде і каже», лікарі миттю розберуться. Зараз усе лікують. Укольчики-таблеточки, процедури там усякі – і ніяких голосів не буде. От прямо завтра у лікарню й сходимо, правда? Він лише киває - горло перехоплене спазмами…
А на ранок – ніби ніякої розмови й не було. Бігає по хаті, як ошпарений. Весь тіпа у клопотах… Мовчить. В очі не дивиться. І ти, вже розуміючи, що ніякого лікування не буде, все-таки безнадійно спитаєш:
- То коли в лікарню підемо?
Відповідь – через плече і крізь зуби:
- Чого я там не бачив?
- Ти ж учора казав…
- Нічого я не казав. Я здоровий.
На тому все й окошиться. Ну, справді - не на налигачі ж його туди волочити?!
Про той погрозливий діагноз ти не те щоб забудеш, а так… просто не згадуватимеш. Бо інакше за ті кілька років, що вам ще судилося прожити під спільним дахом, ти б сама з глузду з’їхала. Від страху за життя – і своє, і дитини.

Амнезія у кінофільмах і в житті
А дещо з пам’яті взагалі стерлося. Останній скандал, якийсь уже зовсім паскудний і відразливий, тобі пригадується фрагментами. Як у тому кіно: «Тут помню, а тут не помню». Той епізод, у якому дочка (вже підліток) хапає до батька ножа – якраз із серії «не помню». І про те, як умить протверезілий татко задкував до дверей, бурмочучи: «Дурна… навіжена…» - ти теж знаєш тільки зі слів дочки. Можна, звичайно, ще раз тупо перепитати з марною надією:
- Може, мене тоді в кімнаті не було?
І доця вкотре, жалісно зітхнувши, скаже:
- Мам, та була ти… І бачила, і чула…
Зручна штука – пам'ять! Допомагає вижити.
Страх підніме голову вже аж після розлучення. Ти наче тільки-но тепер усвідомиш, що оті слова: «…А воно йде… і каже: «Убий!» - стосувалися не когось стороннього. Почнеш прокидатися ночами - від гупання чужих кроків під вікнами. Підхопившись на постелі, будеш триматися за серце, що калатає несамовито десь аж у горлі, і гамуватимеш сама себе – адже це просто сусід-таксист вернувся зі зміни, адже тобі давно нема кого боятися. І, приходячи помалу до тями, будеш зиркати на доччине ліжко і тішитися: живі! І дрібно хреститися, і дякувати небесам, що те примарне «воно» виявилося не надто наполегливим…

…Не те щоб ти перестала тепер сміятися над прикольними історіями про психів. Але щоразу, слухаючи щось подібне, помічаєш, як за оповідачем починає ворушитися до огиди знайома тінь. Вона змовницьки підморгує і киває на жартівника: мовляв, і цей - як ти колись - думає, що його ніщо подібне ніяким боком не торкнеться. Ну-ну…
Втім, поки все добре – чом би й не посміятися?







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-03-03 19:49:46
Переглядів сторінки твору 14085
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.197 / 5.5  (4.891 / 5.59)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.889 / 5.65)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.804
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.04.21 22:40
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-04 14:02:36 ]
...Чи хоча б не з усього розмаху :)
Біда в тому, що наступаємо ж не ногами, а головою - а поки в тій голові щось зміниш, то ще не одну ґулю набити встигнеш ;))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2012-03-06 08:36:13 ]
о цей прикінцевий оптимізм ~ справді надихає

* роздумуючи про притаманність * концовки-манєчки *
параноя всяка різна здається буває
психічні хвороби начебто теж кожен окремий випадок -
окрема річ

але дурка добре вписалася, якщо абстрагуватися просто на текст
саме в тему, як привид чехівської рушниці
хоча парк у вашій дурці направді розкішний
і Буг за нею дуже мальовничий
і Микола Іванович із його маком & такими
маніячно лискучими хитрими інструментиками
і ще всякі красоти..

& білочки з дерева на дерево з дерева на дерево
стрибають..



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 10:44:32 ]
"Параноя буває різною" - саме таким був перший варіант початку цього опусу ;)
І парк у нашій дурці розкішний, і будівлі - старі, з височенними стелями... Особливо центральний корпус: величезний вестибюль з кам'яною підлогою, з мармуровими сходами, з вічною напівтемрявою (бо такий глибокий, що світла з вікон не вистачає) і з холодом навіть у липневу спеку... Мені завжди чогось здавалося, що якби люди жили в таких тихих і просторих будинках (та ще й посеред парку, поміж соснами, де білочки - з дерева на дерево), їм би і в голову не приходило хворіти :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2012-03-07 10:46:59 ]
шкода, що голова в таких випадках особливо не питає :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 19:06:06 ]
А от якби "квартирне питання" в п'яту точку не припікало, то й голові б легше було! ;)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оля Лахоцька (Л.П./М.К.) [ 2012-03-06 20:00:10 ]
Я, Грені, кілька днів ходжу і думаю над вашим оповіданням… Воно дуже красиво написане, - все викладене вражає.
Я думаю, що разом з "психами" лукавому досі вдається переконувати людей, що його немає. Можливо, я і не наважувалася б приєднатися до обговорення, якби це мене теж не стосувалося дуже близько - двоє дуже рідних мені людей теж мали з цим проблеми, і з алкоголем вони не були пов'язані. Але я це побачила "у всій красі".
З одного боку - це однозначно треба лікувати. З іншого… все-таки праві молоді люди, які сприймають цю тему з гумором. Якщо людина може посміятися над проблемою - це означає, що вона з нею може справитися :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-07 10:29:58 ]
За "красиво" - дякую, Олю, хоча моя заслуга (як і завжди в таких речах) мінімальна: клацати по клавішах та записувати те, що приходить :)
Я вже не від однієї людини чула, нібито зла не існує, воно - лише відсутність добра (Бога). Моє особисте враження: для "неіснуючої" ця субстанція занадто активна. Те, чого немає, мало б бути інертним. А тут... Не будеш опиратися - зжере і не подавиться.
Лікувати обов'язково треба, бо людина не зразу усвідомлює, що з нею коїться і що з цим робити. Часом для такого усвідомлення потрібні роки. А на боротьбу з тим лихом - і весь решток життя...
А сміх - дійсно сильна зброя. Дуже сильна. Сміх - відсутність страху :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 22:39:25 ]
Так, сміх - дійсно сильна зброя, якщо сміятися над собою, над СВОЇМИ вадами.Помилуйте, Ви з самого початку дали всіи знати, що це - автобіографічне, а отже, схоже на газетну публікацію. То ж розбирати "текст з точки зору композиційної структури, використаних художніх прийомів, мовних засобів, співвідношення психологічних, описових, суб'єктивно-оціночних елементів і т. п. дрібниць – це не "нудьга смертна", як Ви іронізуєте. Ні, це можна зробити (написано майстерно!), якби не затьмарював усе сюжет.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 23:20:57 ]
Ох, Ларисо, я прямо зашарілася. Утішаюся, що вам так припав до вподоби сюжет. Але наступного разу постараюся написати (спеціально для вас!) щось якомога занудніше. Ну, щоб ви нарешті згадали, що ваш статус R2 таки зобов’язує літературні твори оцінювати ще й за іншими критеріями, а не на рівні лавочки біля під'їзду.
А коли скучу за вашими мудрими і логічними порадами, знову «видам» щось із свого бурхливого минулого. Причому примітку «автобіографічне» капслоком забацаю (щоб ви, не дай Бог, не прогледіли). А то всі поголовно з пальця сюжети висмоктують - а я, дивачка, про себе написала! Це ж, виявляється, все одно що попросити безкоштовних порад із серії «як мені, безтолковій, треба було жити досі та як існувати далі»… :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Лариса Омельченко (Л.П./М.К.) [ 2012-03-09 23:37:25 ]
Ні, Ви не зрозуміли: мені не сподобався сюжет. А написано майстерно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Зотова (Л.П./М.К.) [ 2012-03-10 11:10:58 ]
Кожна розповідка має право на аналіз, ба навіть не можливо заборонити детального аналізу чи то поведінки героїв чи то літературної цінності...

Діло автора визнавати чи ні цей твір автобіографічним, але то штука ше та.

Коли автобіографічність взята за пріоритет, то критик претендує на серйозний науковий труд.

Потрібно як мінімум:

Вирушити у командировку
Поговорити зі свідками
Встановити існування місць бойової слави
Зібрати речові докази
Захистити дисертацію

Тоді вже прибути на майстерні на коні, а не на ламаному вінику, і сказати авторові все. Тюпнути його носом в сметану неточностей та придумок (бо як би щиро автор не бив себе в груди шо так і було, миж то знаємо вєчно ці писателі приукрашують).

Вочевидь критикеса пішла шляхом найменшого спротиву на поводу своїх емоцій. Таким чином вона стала невиною жертвою свого непрофесійного підходу до справи. А ще, можливо,і звичайних провокативних маніпуляцій автора публікації, який так і не поставив те саме "Автобіографічно" і наче дражниться з бідної загнаної в глухий кут критикеси обіцяючи капслоки та інші пусті підтверження.

Авторе шож ти дєлаєш, авторе!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-11 15:53:28 ]
(Розпалюючи ламаним віником дрова в каміні):
- Шо-шо... Збиткуюся над невинними жертвами... ;))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Дениско (Л.П./Л.П.) [ 2012-03-22 17:42:52 ]
Обрізати дерева, а вишневі цурпалки скласти у сарайчику для смаження шашлику у прийдешньому...
Навести лад у малині. Загребти огород і садок. Скопати і заволочити. Побілити дерева і призьбу...
Ні! Не коректорська, а літературна(!) правка поетичної збірки - виснажлива, відповідальна і має дорого оплачуватись.
Пам'ять - вибіркова...
Новітній "класик", намагаючись здолати гравітацію, якось обіцяв на ПМ виконати на Вашому обійсті хоча б оті роботи, які я перерахував.
Плекаю надію, що слова він дотримав і не зганьбив чоловіче плем'я...
А навіщо все це мені?.. Не моя ж запарка і тісто - не моє...
Нуілі!
Сприйміть, як жарт, будь ласка. Перепрошую, якщо щось не так. Завжди доброзичливо. :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-03-23 11:15:03 ]
Хоч хтось на цьому світі за мене переживає :)
"Класик" виявився досить грамотним, так що роботи було небагато. У садово-городньому еквіваленті - якраз хіба що на розчистку малинника... Але не їхати ж людині заради цього зі Львова аж у Вінницю?! ;)) Так що я вже як-небудь сама. Звична. Заодно й зайві кілограми порозтрушую - а то ж знову за зиму налипли :)
Дякую, Василю :))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олена Кіс (Л.П./Л.П.) [ 2012-04-17 01:15:32 ]
Вже кілка разів читаю, Нуілі, хотілось щось більше виловитися, але в контексті усіх цих розлогих коментарів якось перехотілося. Тому просто - зворушило, дуже!!! А це і є талант слова!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гренуіль де Маре (Л.П./М.К.) [ 2012-04-19 20:01:50 ]
Дякую, Оленко. Тут не талант, а просто матеріал, який сам за себе говорить... а сіла писати наступне оповідання (суцільна лірика і романтика) - і не йде... Помучилася та й покинула - хай полежить, поки зрозумію, як його подати, щоб читач до кінця тексту не захропів :)


1   2   3   Переглянути все