Берегом моря на віслюкові їде раббі Шім’oн бен Ельазар.
Ще кілька таких уроків, як сьогодні, гадає молодик,
І в знанні Тори з учителем зрівняюся невдовзі.
Скажу тоді: «Посох рабі Меіра в моїх руках!»
Погожа днина, море плюскотить грайливо...
«Який же чудесний світ створив Всевишній!»-
Подумав і вигукнуть уже хотів на повні груди,
Та, мов заціпило йому: на піску сиділо щось,
Скорше схоже на опудало, ніж на людину.
Наблизивсь раббі й, одвернувшись з огидою,
Питає: «Нещасний, чи в стороні твоїй усі такі потворні?»
Звівся на ноги чоловік, став супроти й замість одвіту:
«Піди до Майстра, що сотворив мене, й скажи:
«Яку ж нікчему Ти виліпить спромігся!»
Збагнув раббі про Кого йдеться, і загули у голові
Слова наставника: «Не дивись на жбан, а лиш на те, що в ньому»
Скочив з віслюка і став навколішки перед тим,
Ким ще хвилину тому бридив:
«Каюсь! Прости мене, люб’язний чоловічe!»
«Нізащо!Допоки не почую, що Майстер відповість на закид твій!»-
Не озираючись, пішов, мабуть, додому.
Раббі Шім’он за ним. Щоправда, вже не на віслюкові.
В мовчанці підходять до містечка.
«Мир тобі, раббі!»- схиляються в поклоні перехожі.
«Кого це називаєте ви раббі?»- здивований, питає чоловік.»
«Того, хто позад тебе».
«Ну, якщо так, то якомога менше хай буде таких у нашім краї!»
«Та що це ти таке верзеш? Це ж раббі Шім’он...
Зрештою, чим він не догодив тобі?»
Вислухали городяни, що сталось, і в один голос:
«Прости йому на милість. Не по злобі це».
Прощений був раббі Шім’он.
А гріх свій замолював у синагозі словами,
Що стали надбанням усіх юдеїв:
«Бути гнучким, як очерет, а не твердим, як кедр».
-----------
Раббі Меір (близько 110-165 рр.) – один з найбільших мудреців Ізраїлю. Походив з герім (себто тих, хто прийняв юдаїзм ), нащадок Нерона чи когось з римських полководців. Саме ім’я його є псевдонімом і означає «Той, що світить». Раббі знав напам’ять усю писану Тору і спроможен був відтворити її на сувої. Уславився як чудовий проповідник. Останні роки змушений був провести в Малій Азії, де й помер. Похований згідно із заповітом біля моря, щоб «хвилі, які омивають Ерец Ісраель, омивали і його могилу».
В «Піркей авот» («Повчання батьків») є ще й така настанова раббі Шім’она бен Ельазара: «Не намагайся умилостивити товариша твого, коли він розгнівавсь, і не втішай, коли перед ним небіжчик його. Не розпитуй, коли дає обітницю, і не старайся побачитись, коли він нагрішив».