Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Урі Цві Грінберг "На вушко оповім дитині"
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких очей і сяйва того,
що в твоїх оченятах.
Старші не вислухають так, як ти.
Надто їх оглушила доля в Сіоні, і душі їх схожі на сільський світильник із глини...
І їхня печаль не засяє двома диво-сльозинками, як у твоїх оченятах,
І я не зможу поцілувать їх так,
як тебе поцілую в лобик,
коли оповім про Месії нещасну історію...
Він не прийшов, цей Месія...
Наче орел, він ширя понад кривавою прірвою.
Удень і вночі чув я крил його лопотіння.
Аж до узбережжя Яфо діставсь він
в подобі людини з торбою за плечима:
Бідний син одкровення і руйнування...
І я упізнав його потім у сіячеві, що простував під палючим сонцем у поле, і в каменяреві,
що колов єрусалимсьий кремінь.
Був він так близько... Був він отут.
Як булька вино, що ллється із жбана в чару, так чув я булькіт його крові.
Чув і як стрибав він з гори на гору,
як стрибають газелі чи сарни
на височенну скелю.
Та на Храмову гору він не дістався:
це єдина гора, на яку не ступила його нога.
Він дійшов лишень до переддвер’я, тільки до порогу царства – і там знайшли його гендлярі: в полум’ї благородного гніву.
І довкруж голови палахкотіла променів грива
І ключ вогняний у руці від брами Храму,
Згідно закону Месії.
І прийняли лик його там... брехнею і кпином
свого івриту – гендлярі!
І що ж вони сказали тоді йому?
Я чув, що сказали тоді вони, гендлярі:
«Ти помиливсь, мандрівниче.
В кожнім поколінні є такий, як ти,
заблуклий псевдопровидець:
Єрусалимське царство... Го-го...
І в кожнім поколінні ми ось так стоїмо
на порозі, щоб розуму навчать провидців:
Єрусалим потребує покоління багатирів, мішок грошви, щоб зводити будівлі
й торгувати, їсти і пити.
Без Храму Господнього на горі і без престолу палкого царя Давида і без щитів героїв.
Єрусалим потребує золоте тільце,
а не образ Бар-Гійора ,
бідний син одкровення і руйнування...
Єрусалим потребує тиші і золота, і тиші...
І не погано, що щит британський
на міській стіні;
І не погано, що араб на вершині гори,
а ми в долині –
Ти зрозумів, мандрівниче?»
А як скінчили вони базікать і засміялися знову:
го-го, скривився Месія,
немовби ножем його різонули.
Скривився і я, мовби й мене ножем різонули.
Якби занесли над ним ніж і в серце всадили –
з ножем у серці здійнявся б
він понад їхніми тушами.
Та оскільки кпином його закололи –
здолали тоді вони, гендлярі.
І я чув, як закривавленим ротом спитав він :
«А де ж покоління, що чекали мого пришестя,
що кликали мене з Риму, з арки Тита ,
на поріг царства?»
І почув я, як він скінчив: «Немає зо мною поколінь... Горе мені, горе!
І горе тобі, земле моя,
що на двох берегах Йордану!»
І здійнявся Месія, і полетів собі далі – а куди, не знаю, не знаю я, оповідач.
Може, шакалом виє він
у виноградниках Ханаану...
А, може, подався одинаком у мандри
в усі фортеці світу:
У фортецю Масаду ... і сидить там голий.
Суховій обпіка його, шматує тіло. Він сидить.
І зграїща мух лижуть кров... Він сидить.
І ніч наказує вітрам підняти смерть
із Солоного моря і видуть її
На рани того дивака, що сидить –
А, може, ні... Може, ввійшов він у мене:
у ребрах сидить і палає, і гнівно реве,
немов зв’язаний лев.
І я не кажу нікому, що криється він у ребрах.
І годую його своїм живим м’ясом
і напуваю добірним вином – кров’ю.
І з глибин своїх добуваю на віолончелі
батьків наших плачі, молитви і прощення.
А як місяць засяє пророчо поміж олив,
тоді граю в глибинах своїх на органі:
Чудесний, чудесний вічний твій Єрусалим
У сяйві місячнім, немов за ночей
Давидового царства.
І покоління Ізраїлю закутані в талеси,
і сяйво страшне довкола їхніх голів.
Бачу – чекають вони Месію –
І в тіло впиваються тисячі шпичаків,
і западають щоки, і стиснуті скроні,
і пломінь в очах...
Він рида поміж ребер...
А, може, ні... Може, він той,
що в подобі орла злетів над Кідроном
І літав, кружеляючи понад Храмовою горою,
і плакав.
Я бачив, як зробив він коло, і чув його плач... Плаче птах.
І сказав я тоді: плаче птах,
чи це не початок кінця,
коло прощання: кінець?
В образі птаха Ізраїль з Храмової гори розлучається з месіанством своїм?
А орел завершив своє коло і полетів до моря.
Птах без лопотіння крил. І настав тоді морок.
Може, в місто Тита,
до арки отої він повернувся.
Знову невидиме тіло, в кайдани закуто
на дві тисячі літ, а голова – в безодні:
в криниці єврейської крові.
За законом Месії...
Знов на дві тисячі літ... Хто віда, що це не так.
------------
Урі Цві Грінберг (1896-1981) народився в містечку Білий Камінь, що в Галичині. Дитинство та юність минали у Львові, куди батьки перевезли його ще немовлям. Походить з родини галичанських хасидів. У Палестині з 1923 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Урі Цві Грінберг "На вушко оповім дитині"
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких очей і сяйва того,
що в твоїх оченятах.
Старші не вислухають так, як ти.
Надто їх оглушила доля в Сіоні, і душі їх схожі на сільський світильник із глини...
І їхня печаль не засяє двома диво-сльозинками, як у твоїх оченятах,
І я не зможу поцілувать їх так,
як тебе поцілую в лобик,
коли оповім про Месії нещасну історію...
Він не прийшов, цей Месія...
Наче орел, він ширя понад кривавою прірвою.
Удень і вночі чув я крил його лопотіння.
Аж до узбережжя Яфо діставсь він
в подобі людини з торбою за плечима:
Бідний син одкровення і руйнування...
І я упізнав його потім у сіячеві, що простував під палючим сонцем у поле, і в каменяреві,
що колов єрусалимсьий кремінь.
Був він так близько... Був він отут.
Як булька вино, що ллється із жбана в чару, так чув я булькіт його крові.
Чув і як стрибав він з гори на гору,
як стрибають газелі чи сарни
на височенну скелю.
Та на Храмову гору він не дістався:
це єдина гора, на яку не ступила його нога.
Він дійшов лишень до переддвер’я, тільки до порогу царства – і там знайшли його гендлярі: в полум’ї благородного гніву.
І довкруж голови палахкотіла променів грива
І ключ вогняний у руці від брами Храму,
Згідно закону Месії.
І прийняли лик його там... брехнею і кпином
свого івриту – гендлярі!
І що ж вони сказали тоді йому?
Я чув, що сказали тоді вони, гендлярі:
«Ти помиливсь, мандрівниче.
В кожнім поколінні є такий, як ти,
заблуклий псевдопровидець:
Єрусалимське царство... Го-го...
І в кожнім поколінні ми ось так стоїмо
на порозі, щоб розуму навчать провидців:
Єрусалим потребує покоління багатирів, мішок грошви, щоб зводити будівлі
й торгувати, їсти і пити.
Без Храму Господнього на горі і без престолу палкого царя Давида і без щитів героїв.
Єрусалим потребує золоте тільце,
а не образ Бар-Гійора ,
бідний син одкровення і руйнування...
Єрусалим потребує тиші і золота, і тиші...
І не погано, що щит британський
на міській стіні;
І не погано, що араб на вершині гори,
а ми в долині –
Ти зрозумів, мандрівниче?»
А як скінчили вони базікать і засміялися знову:
го-го, скривився Месія,
немовби ножем його різонули.
Скривився і я, мовби й мене ножем різонули.
Якби занесли над ним ніж і в серце всадили –
з ножем у серці здійнявся б
він понад їхніми тушами.
Та оскільки кпином його закололи –
здолали тоді вони, гендлярі.
І я чув, як закривавленим ротом спитав він :
«А де ж покоління, що чекали мого пришестя,
що кликали мене з Риму, з арки Тита ,
на поріг царства?»
І почув я, як він скінчив: «Немає зо мною поколінь... Горе мені, горе!
І горе тобі, земле моя,
що на двох берегах Йордану!»
І здійнявся Месія, і полетів собі далі – а куди, не знаю, не знаю я, оповідач.
Може, шакалом виє він
у виноградниках Ханаану...
А, може, подався одинаком у мандри
в усі фортеці світу:
У фортецю Масаду ... і сидить там голий.
Суховій обпіка його, шматує тіло. Він сидить.
І зграїща мух лижуть кров... Він сидить.
І ніч наказує вітрам підняти смерть
із Солоного моря і видуть її
На рани того дивака, що сидить –
А, може, ні... Може, ввійшов він у мене:
у ребрах сидить і палає, і гнівно реве,
немов зв’язаний лев.
І я не кажу нікому, що криється він у ребрах.
І годую його своїм живим м’ясом
і напуваю добірним вином – кров’ю.
І з глибин своїх добуваю на віолончелі
батьків наших плачі, молитви і прощення.
А як місяць засяє пророчо поміж олив,
тоді граю в глибинах своїх на органі:
Чудесний, чудесний вічний твій Єрусалим
У сяйві місячнім, немов за ночей
Давидового царства.
І покоління Ізраїлю закутані в талеси,
і сяйво страшне довкола їхніх голів.
Бачу – чекають вони Месію –
І в тіло впиваються тисячі шпичаків,
і западають щоки, і стиснуті скроні,
і пломінь в очах...
Він рида поміж ребер...
А, може, ні... Може, він той,
що в подобі орла злетів над Кідроном
І літав, кружеляючи понад Храмовою горою,
і плакав.
Я бачив, як зробив він коло, і чув його плач... Плаче птах.
І сказав я тоді: плаче птах,
чи це не початок кінця,
коло прощання: кінець?
В образі птаха Ізраїль з Храмової гори розлучається з месіанством своїм?
А орел завершив своє коло і полетів до моря.
Птах без лопотіння крил. І настав тоді морок.
Може, в місто Тита,
до арки отої він повернувся.
Знову невидиме тіло, в кайдани закуто
на дві тисячі літ, а голова – в безодні:
в криниці єврейської крові.
За законом Месії...
Знов на дві тисячі літ... Хто віда, що це не так.
------------
Урі Цві Грінберг (1896-1981) народився в містечку Білий Камінь, що в Галичині. Дитинство та юність минали у Львові, куди батьки перевезли його ще немовлям. Походить з родини галичанських хасидів. У Палестині з 1923 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
