Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.09
23:45
отакої, буркоче собі під сиві вуса достопамятний улюблений протагоніст, відомий за попередніми епізодами, шкандибаючи додому через дитячий майданчик, де пісочниця зі собачим лайном, отакої · у манері одиноких під старість усіма забутих уперто не вмираючих
2026.11.09
16:15
Друзі до мене прийшли вчора, надвечір
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
Сам я лежав у постелі, умираючи
Ені Бон зі Сейнт-Ейнжел
Казала ”надворі погода шикарна“
Ще вітер тоді завивав у проймі дверній
О, хто ти такий, щоби погоді відмовіти
Мені би спокою, щоби умерти собі
2026.11.09
15:58
Усі шишки на ялинці
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
Усміхаються хмаринці.
Вітер віти колихає —
Він ялинку колисає:
— Люлі, люлі, спи гарненько,
Чарівнице зелененька!
Та ялинці геть не спиться:
2026.11.09
14:35
Дід в гірському селі під Женевою
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
Мордувався з розпуки статевої.
Бо в селі на горі
Лиш бабусі старі,
А панянки гуляють Женевою.
На стоянці в порту Гонолулу
Бабі Ксенії вухо надуло.
2026.11.09
12:39
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.11.09
11:24
А вже листопад із сумними вітрами,
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
Літає і падає листя-метелик.
І джерги осінні на душі нам стелить.
Не знає ніхто, що за синню й горами,
Бо крутиться світ, наче зірвана хвіртка.
І стіни замовкли, а серце тріпоче.
А далі що буде? Все знає лиш Отче.
2026.11.09
09:29
Де ті духи що дрімають,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
Духам вічним спати треба?—
У надриві зволікання
Їх нетлінне — не від Неба!
Хто відчує — буде вільним
Від зневіри і шляхетства,
Буде плавати в ефірі,
Називатися мистецтвом,
2026.11.09
06:57
Жовтіють вікна, рожевіє обрій,
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
Кричать ворони - все, як і раніш, -
Мені сьогодні невимовно добре
Отут, де досі краєвиди ті ж.
Мене сюди завжди ведуть дороги,
І тільки тут душа моя - своя, -
Зникають зразу болі і тривоги,
Коли знайоме роздивляюсь я.
2026.11.08
15:06
Московський карлик світ увесь ляка,
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
Що ядерну він зброю в діло пустить,
Свої ракети ядерні запустить.
І кінець світу всіх тоді чека.
Всі москалі відправляться у рай,
А вороги згорять в огні пекельнім.
Ну, звісно, перспективи невеселі,
Від москалів
2026.11.08
14:41
Чи буду далі я писати
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
Лиш кров'ю у сумних листах,
Які долатимуть пасати?
І з клітки визволиться птах.
Чи буду я писати ранок,
Чудовий виснажений день
І присмерк, як відкрита рана,
Як приспів зболених пісень?
2026.11.08
12:35
політ нормальний
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
чим би не політ
знайти слова
в обіймах
із незримим
тобі до снаг тонкий
осяжний світ
сяйливий часом
2026.11.08
10:00
Кохатися між тривогами,
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
наче крізь дощ між краплями, -
до останнього стогону,
між ночами і ранками.
2026 рік
2026.11.08
08:56
ІІ. ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ: Тріумф і трагедія людського Генія
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
4. «ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ: Сфумато, або Серпанок для Мони Лізи»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три дії)
Дійові особи:
Леонардо да Вінчі – геніальний італійський митець, уче
2026.11.08
06:13
Вітер видмухнув з-під тину
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
Поруділий лист, -
Я дивлюсь на цю картину
І шукаю зміст.
Небо хмарами провисло,
Далина німа, -
За оцим останнім листом
Вже іде зима.
2026.11.07
18:17
Андрій Розумовський
Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
Бетховен
З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не
2026.11.07
16:32
Мені часу постійно бракує.
Я не хочу втрачати на сон
Цілу вічність. Стоїть одесную
Невблаганний, жорстокий клаксон.
Океан промовляє безмежно
Уві сні, наче сага сторіч.
Я навшпиньках іду обережно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я не хочу втрачати на сон
Цілу вічність. Стоїть одесную
Невблаганний, жорстокий клаксон.
Океан промовляє безмежно
Уві сні, наче сага сторіч.
Я навшпиньках іду обережно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Урі Цві Грінберг "На вушко оповім дитині"
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких очей і сяйва того,
що в твоїх оченятах.
Старші не вислухають так, як ти.
Надто їх оглушила доля в Сіоні, і душі їх схожі на сільський світильник із глини...
І їхня печаль не засяє двома диво-сльозинками, як у твоїх оченятах,
І я не зможу поцілувать їх так,
як тебе поцілую в лобик,
коли оповім про Месії нещасну історію...
Він не прийшов, цей Месія...
Наче орел, він ширя понад кривавою прірвою.
Удень і вночі чув я крил його лопотіння.
Аж до узбережжя Яфо діставсь він
в подобі людини з торбою за плечима:
Бідний син одкровення і руйнування...
І я упізнав його потім у сіячеві, що простував під палючим сонцем у поле, і в каменяреві,
що колов єрусалимсьий кремінь.
Був він так близько... Був він отут.
Як булька вино, що ллється із жбана в чару, так чув я булькіт його крові.
Чув і як стрибав він з гори на гору,
як стрибають газелі чи сарни
на височенну скелю.
Та на Храмову гору він не дістався:
це єдина гора, на яку не ступила його нога.
Він дійшов лишень до переддвер’я, тільки до порогу царства – і там знайшли його гендлярі: в полум’ї благородного гніву.
І довкруж голови палахкотіла променів грива
І ключ вогняний у руці від брами Храму,
Згідно закону Месії.
І прийняли лик його там... брехнею і кпином
свого івриту – гендлярі!
І що ж вони сказали тоді йому?
Я чув, що сказали тоді вони, гендлярі:
«Ти помиливсь, мандрівниче.
В кожнім поколінні є такий, як ти,
заблуклий псевдопровидець:
Єрусалимське царство... Го-го...
І в кожнім поколінні ми ось так стоїмо
на порозі, щоб розуму навчать провидців:
Єрусалим потребує покоління багатирів, мішок грошви, щоб зводити будівлі
й торгувати, їсти і пити.
Без Храму Господнього на горі і без престолу палкого царя Давида і без щитів героїв.
Єрусалим потребує золоте тільце,
а не образ Бар-Гійора ,
бідний син одкровення і руйнування...
Єрусалим потребує тиші і золота, і тиші...
І не погано, що щит британський
на міській стіні;
І не погано, що араб на вершині гори,
а ми в долині –
Ти зрозумів, мандрівниче?»
А як скінчили вони базікать і засміялися знову:
го-го, скривився Месія,
немовби ножем його різонули.
Скривився і я, мовби й мене ножем різонули.
Якби занесли над ним ніж і в серце всадили –
з ножем у серці здійнявся б
він понад їхніми тушами.
Та оскільки кпином його закололи –
здолали тоді вони, гендлярі.
І я чув, як закривавленим ротом спитав він :
«А де ж покоління, що чекали мого пришестя,
що кликали мене з Риму, з арки Тита ,
на поріг царства?»
І почув я, як він скінчив: «Немає зо мною поколінь... Горе мені, горе!
І горе тобі, земле моя,
що на двох берегах Йордану!»
І здійнявся Месія, і полетів собі далі – а куди, не знаю, не знаю я, оповідач.
Може, шакалом виє він
у виноградниках Ханаану...
А, може, подався одинаком у мандри
в усі фортеці світу:
У фортецю Масаду ... і сидить там голий.
Суховій обпіка його, шматує тіло. Він сидить.
І зграїща мух лижуть кров... Він сидить.
І ніч наказує вітрам підняти смерть
із Солоного моря і видуть її
На рани того дивака, що сидить –
А, може, ні... Може, ввійшов він у мене:
у ребрах сидить і палає, і гнівно реве,
немов зв’язаний лев.
І я не кажу нікому, що криється він у ребрах.
І годую його своїм живим м’ясом
і напуваю добірним вином – кров’ю.
І з глибин своїх добуваю на віолончелі
батьків наших плачі, молитви і прощення.
А як місяць засяє пророчо поміж олив,
тоді граю в глибинах своїх на органі:
Чудесний, чудесний вічний твій Єрусалим
У сяйві місячнім, немов за ночей
Давидового царства.
І покоління Ізраїлю закутані в талеси,
і сяйво страшне довкола їхніх голів.
Бачу – чекають вони Месію –
І в тіло впиваються тисячі шпичаків,
і западають щоки, і стиснуті скроні,
і пломінь в очах...
Він рида поміж ребер...
А, може, ні... Може, він той,
що в подобі орла злетів над Кідроном
І літав, кружеляючи понад Храмовою горою,
і плакав.
Я бачив, як зробив він коло, і чув його плач... Плаче птах.
І сказав я тоді: плаче птах,
чи це не початок кінця,
коло прощання: кінець?
В образі птаха Ізраїль з Храмової гори розлучається з месіанством своїм?
А орел завершив своє коло і полетів до моря.
Птах без лопотіння крил. І настав тоді морок.
Може, в місто Тита,
до арки отої він повернувся.
Знову невидиме тіло, в кайдани закуто
на дві тисячі літ, а голова – в безодні:
в криниці єврейської крові.
За законом Месії...
Знов на дві тисячі літ... Хто віда, що це не так.
------------
Урі Цві Грінберг (1896-1981) народився в містечку Білий Камінь, що в Галичині. Дитинство та юність минали у Львові, куди батьки перевезли його ще немовлям. Походить з родини галичанських хасидів. У Палестині з 1923 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Урі Цві Грінберг "На вушко оповім дитині"
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких очей і сяйва того,
що в твоїх оченятах.
Старші не вислухають так, як ти.
Надто їх оглушила доля в Сіоні, і душі їх схожі на сільський світильник із глини...
І їхня печаль не засяє двома диво-сльозинками, як у твоїх оченятах,
І я не зможу поцілувать їх так,
як тебе поцілую в лобик,
коли оповім про Месії нещасну історію...
Він не прийшов, цей Месія...
Наче орел, він ширя понад кривавою прірвою.
Удень і вночі чув я крил його лопотіння.
Аж до узбережжя Яфо діставсь він
в подобі людини з торбою за плечима:
Бідний син одкровення і руйнування...
І я упізнав його потім у сіячеві, що простував під палючим сонцем у поле, і в каменяреві,
що колов єрусалимсьий кремінь.
Був він так близько... Був він отут.
Як булька вино, що ллється із жбана в чару, так чув я булькіт його крові.
Чув і як стрибав він з гори на гору,
як стрибають газелі чи сарни
на височенну скелю.
Та на Храмову гору він не дістався:
це єдина гора, на яку не ступила його нога.
Він дійшов лишень до переддвер’я, тільки до порогу царства – і там знайшли його гендлярі: в полум’ї благородного гніву.
І довкруж голови палахкотіла променів грива
І ключ вогняний у руці від брами Храму,
Згідно закону Месії.
І прийняли лик його там... брехнею і кпином
свого івриту – гендлярі!
І що ж вони сказали тоді йому?
Я чув, що сказали тоді вони, гендлярі:
«Ти помиливсь, мандрівниче.
В кожнім поколінні є такий, як ти,
заблуклий псевдопровидець:
Єрусалимське царство... Го-го...
І в кожнім поколінні ми ось так стоїмо
на порозі, щоб розуму навчать провидців:
Єрусалим потребує покоління багатирів, мішок грошви, щоб зводити будівлі
й торгувати, їсти і пити.
Без Храму Господнього на горі і без престолу палкого царя Давида і без щитів героїв.
Єрусалим потребує золоте тільце,
а не образ Бар-Гійора ,
бідний син одкровення і руйнування...
Єрусалим потребує тиші і золота, і тиші...
І не погано, що щит британський
на міській стіні;
І не погано, що араб на вершині гори,
а ми в долині –
Ти зрозумів, мандрівниче?»
А як скінчили вони базікать і засміялися знову:
го-го, скривився Месія,
немовби ножем його різонули.
Скривився і я, мовби й мене ножем різонули.
Якби занесли над ним ніж і в серце всадили –
з ножем у серці здійнявся б
він понад їхніми тушами.
Та оскільки кпином його закололи –
здолали тоді вони, гендлярі.
І я чув, як закривавленим ротом спитав він :
«А де ж покоління, що чекали мого пришестя,
що кликали мене з Риму, з арки Тита ,
на поріг царства?»
І почув я, як він скінчив: «Немає зо мною поколінь... Горе мені, горе!
І горе тобі, земле моя,
що на двох берегах Йордану!»
І здійнявся Месія, і полетів собі далі – а куди, не знаю, не знаю я, оповідач.
Може, шакалом виє він
у виноградниках Ханаану...
А, може, подався одинаком у мандри
в усі фортеці світу:
У фортецю Масаду ... і сидить там голий.
Суховій обпіка його, шматує тіло. Він сидить.
І зграїща мух лижуть кров... Він сидить.
І ніч наказує вітрам підняти смерть
із Солоного моря і видуть її
На рани того дивака, що сидить –
А, може, ні... Може, ввійшов він у мене:
у ребрах сидить і палає, і гнівно реве,
немов зв’язаний лев.
І я не кажу нікому, що криється він у ребрах.
І годую його своїм живим м’ясом
і напуваю добірним вином – кров’ю.
І з глибин своїх добуваю на віолончелі
батьків наших плачі, молитви і прощення.
А як місяць засяє пророчо поміж олив,
тоді граю в глибинах своїх на органі:
Чудесний, чудесний вічний твій Єрусалим
У сяйві місячнім, немов за ночей
Давидового царства.
І покоління Ізраїлю закутані в талеси,
і сяйво страшне довкола їхніх голів.
Бачу – чекають вони Месію –
І в тіло впиваються тисячі шпичаків,
і западають щоки, і стиснуті скроні,
і пломінь в очах...
Він рида поміж ребер...
А, може, ні... Може, він той,
що в подобі орла злетів над Кідроном
І літав, кружеляючи понад Храмовою горою,
і плакав.
Я бачив, як зробив він коло, і чув його плач... Плаче птах.
І сказав я тоді: плаче птах,
чи це не початок кінця,
коло прощання: кінець?
В образі птаха Ізраїль з Храмової гори розлучається з месіанством своїм?
А орел завершив своє коло і полетів до моря.
Птах без лопотіння крил. І настав тоді морок.
Може, в місто Тита,
до арки отої він повернувся.
Знову невидиме тіло, в кайдани закуто
на дві тисячі літ, а голова – в безодні:
в криниці єврейської крові.
За законом Месії...
Знов на дві тисячі літ... Хто віда, що це не так.
------------
Урі Цві Грінберг (1896-1981) народився в містечку Білий Камінь, що в Галичині. Дитинство та юність минали у Львові, куди батьки перевезли його ще немовлям. Походить з родини галичанських хасидів. У Палестині з 1923 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
