Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.30
14:11
І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.
2026.03.30
13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зерні,
Коли земля красу творить.
Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,
2026.03.30
11:52
Вірш представляє собою приклад дещо розбалансованої лірики, де щирість вічного людського почуття поєднується з рисами сучасності – від модерної зачіски Wolf Cut до класичної коси зі стрічкою. Це поєднання створює настрій суму й затишку з відтінком загад
2026.03.30
06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.
2026.03.29
21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я
Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса
2026.03.29
20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч
2026.03.29
18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.
За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,
2026.03.29
18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а
2026.03.29
14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.
2026.03.29
13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.
Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
2026.03.29
12:58
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2026.03.29
10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять
2026.03.29
09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод
2026.03.29
08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.
Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма
2026.03.29
07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.
2026.03.29
06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)
Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Принесли у землянку посилку –
й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
і згадався рідний дім...
Бо відправлення поштове –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Поеми
Урі Цві Грінберг "На вушко оповім дитині"
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких очей і сяйва того,
що в твоїх оченятах.
Старші не вислухають так, як ти.
Надто їх оглушила доля в Сіоні, і душі їх схожі на сільський світильник із глини...
І їхня печаль не засяє двома диво-сльозинками, як у твоїх оченятах,
І я не зможу поцілувать їх так,
як тебе поцілую в лобик,
коли оповім про Месії нещасну історію...
Він не прийшов, цей Месія...
Наче орел, він ширя понад кривавою прірвою.
Удень і вночі чув я крил його лопотіння.
Аж до узбережжя Яфо діставсь він
в подобі людини з торбою за плечима:
Бідний син одкровення і руйнування...
І я упізнав його потім у сіячеві, що простував під палючим сонцем у поле, і в каменяреві,
що колов єрусалимсьий кремінь.
Був він так близько... Був він отут.
Як булька вино, що ллється із жбана в чару, так чув я булькіт його крові.
Чув і як стрибав він з гори на гору,
як стрибають газелі чи сарни
на височенну скелю.
Та на Храмову гору він не дістався:
це єдина гора, на яку не ступила його нога.
Він дійшов лишень до переддвер’я, тільки до порогу царства – і там знайшли його гендлярі: в полум’ї благородного гніву.
І довкруж голови палахкотіла променів грива
І ключ вогняний у руці від брами Храму,
Згідно закону Месії.
І прийняли лик його там... брехнею і кпином
свого івриту – гендлярі!
І що ж вони сказали тоді йому?
Я чув, що сказали тоді вони, гендлярі:
«Ти помиливсь, мандрівниче.
В кожнім поколінні є такий, як ти,
заблуклий псевдопровидець:
Єрусалимське царство... Го-го...
І в кожнім поколінні ми ось так стоїмо
на порозі, щоб розуму навчать провидців:
Єрусалим потребує покоління багатирів, мішок грошви, щоб зводити будівлі
й торгувати, їсти і пити.
Без Храму Господнього на горі і без престолу палкого царя Давида і без щитів героїв.
Єрусалим потребує золоте тільце,
а не образ Бар-Гійора ,
бідний син одкровення і руйнування...
Єрусалим потребує тиші і золота, і тиші...
І не погано, що щит британський
на міській стіні;
І не погано, що араб на вершині гори,
а ми в долині –
Ти зрозумів, мандрівниче?»
А як скінчили вони базікать і засміялися знову:
го-го, скривився Месія,
немовби ножем його різонули.
Скривився і я, мовби й мене ножем різонули.
Якби занесли над ним ніж і в серце всадили –
з ножем у серці здійнявся б
він понад їхніми тушами.
Та оскільки кпином його закололи –
здолали тоді вони, гендлярі.
І я чув, як закривавленим ротом спитав він :
«А де ж покоління, що чекали мого пришестя,
що кликали мене з Риму, з арки Тита ,
на поріг царства?»
І почув я, як він скінчив: «Немає зо мною поколінь... Горе мені, горе!
І горе тобі, земле моя,
що на двох берегах Йордану!»
І здійнявся Месія, і полетів собі далі – а куди, не знаю, не знаю я, оповідач.
Може, шакалом виє він
у виноградниках Ханаану...
А, може, подався одинаком у мандри
в усі фортеці світу:
У фортецю Масаду ... і сидить там голий.
Суховій обпіка його, шматує тіло. Він сидить.
І зграїща мух лижуть кров... Він сидить.
І ніч наказує вітрам підняти смерть
із Солоного моря і видуть її
На рани того дивака, що сидить –
А, може, ні... Може, ввійшов він у мене:
у ребрах сидить і палає, і гнівно реве,
немов зв’язаний лев.
І я не кажу нікому, що криється він у ребрах.
І годую його своїм живим м’ясом
і напуваю добірним вином – кров’ю.
І з глибин своїх добуваю на віолончелі
батьків наших плачі, молитви і прощення.
А як місяць засяє пророчо поміж олив,
тоді граю в глибинах своїх на органі:
Чудесний, чудесний вічний твій Єрусалим
У сяйві місячнім, немов за ночей
Давидового царства.
І покоління Ізраїлю закутані в талеси,
і сяйво страшне довкола їхніх голів.
Бачу – чекають вони Месію –
І в тіло впиваються тисячі шпичаків,
і западають щоки, і стиснуті скроні,
і пломінь в очах...
Він рида поміж ребер...
А, може, ні... Може, він той,
що в подобі орла злетів над Кідроном
І літав, кружеляючи понад Храмовою горою,
і плакав.
Я бачив, як зробив він коло, і чув його плач... Плаче птах.
І сказав я тоді: плаче птах,
чи це не початок кінця,
коло прощання: кінець?
В образі птаха Ізраїль з Храмової гори розлучається з месіанством своїм?
А орел завершив своє коло і полетів до моря.
Птах без лопотіння крил. І настав тоді морок.
Може, в місто Тита,
до арки отої він повернувся.
Знову невидиме тіло, в кайдани закуто
на дві тисячі літ, а голова – в безодні:
в криниці єврейської крові.
За законом Месії...
Знов на дві тисячі літ... Хто віда, що це не так.
------------
Урі Цві Грінберг (1896-1981) народився в містечку Білий Камінь, що в Галичині. Дитинство та юність минали у Львові, куди батьки перевезли його ще немовлям. Походить з родини галичанських хасидів. У Палестині з 1923 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Урі Цві Грінберг "На вушко оповім дитині"
Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
Тобі, мій любий, оповім історію
про доброго Месію, котрий не прийшов.
Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
У старших немає таких очей і сяйва того,
що в твоїх оченятах.
Старші не вислухають так, як ти.
Надто їх оглушила доля в Сіоні, і душі їх схожі на сільський світильник із глини...
І їхня печаль не засяє двома диво-сльозинками, як у твоїх оченятах,
І я не зможу поцілувать їх так,
як тебе поцілую в лобик,
коли оповім про Месії нещасну історію...
Він не прийшов, цей Месія...
Наче орел, він ширя понад кривавою прірвою.
Удень і вночі чув я крил його лопотіння.
Аж до узбережжя Яфо діставсь він
в подобі людини з торбою за плечима:
Бідний син одкровення і руйнування...
І я упізнав його потім у сіячеві, що простував під палючим сонцем у поле, і в каменяреві,
що колов єрусалимсьий кремінь.
Був він так близько... Був він отут.
Як булька вино, що ллється із жбана в чару, так чув я булькіт його крові.
Чув і як стрибав він з гори на гору,
як стрибають газелі чи сарни
на височенну скелю.
Та на Храмову гору він не дістався:
це єдина гора, на яку не ступила його нога.
Він дійшов лишень до переддвер’я, тільки до порогу царства – і там знайшли його гендлярі: в полум’ї благородного гніву.
І довкруж голови палахкотіла променів грива
І ключ вогняний у руці від брами Храму,
Згідно закону Месії.
І прийняли лик його там... брехнею і кпином
свого івриту – гендлярі!
І що ж вони сказали тоді йому?
Я чув, що сказали тоді вони, гендлярі:
«Ти помиливсь, мандрівниче.
В кожнім поколінні є такий, як ти,
заблуклий псевдопровидець:
Єрусалимське царство... Го-го...
І в кожнім поколінні ми ось так стоїмо
на порозі, щоб розуму навчать провидців:
Єрусалим потребує покоління багатирів, мішок грошви, щоб зводити будівлі
й торгувати, їсти і пити.
Без Храму Господнього на горі і без престолу палкого царя Давида і без щитів героїв.
Єрусалим потребує золоте тільце,
а не образ Бар-Гійора ,
бідний син одкровення і руйнування...
Єрусалим потребує тиші і золота, і тиші...
І не погано, що щит британський
на міській стіні;
І не погано, що араб на вершині гори,
а ми в долині –
Ти зрозумів, мандрівниче?»
А як скінчили вони базікать і засміялися знову:
го-го, скривився Месія,
немовби ножем його різонули.
Скривився і я, мовби й мене ножем різонули.
Якби занесли над ним ніж і в серце всадили –
з ножем у серці здійнявся б
він понад їхніми тушами.
Та оскільки кпином його закололи –
здолали тоді вони, гендлярі.
І я чув, як закривавленим ротом спитав він :
«А де ж покоління, що чекали мого пришестя,
що кликали мене з Риму, з арки Тита ,
на поріг царства?»
І почув я, як він скінчив: «Немає зо мною поколінь... Горе мені, горе!
І горе тобі, земле моя,
що на двох берегах Йордану!»
І здійнявся Месія, і полетів собі далі – а куди, не знаю, не знаю я, оповідач.
Може, шакалом виє він
у виноградниках Ханаану...
А, може, подався одинаком у мандри
в усі фортеці світу:
У фортецю Масаду ... і сидить там голий.
Суховій обпіка його, шматує тіло. Він сидить.
І зграїща мух лижуть кров... Він сидить.
І ніч наказує вітрам підняти смерть
із Солоного моря і видуть її
На рани того дивака, що сидить –
А, може, ні... Може, ввійшов він у мене:
у ребрах сидить і палає, і гнівно реве,
немов зв’язаний лев.
І я не кажу нікому, що криється він у ребрах.
І годую його своїм живим м’ясом
і напуваю добірним вином – кров’ю.
І з глибин своїх добуваю на віолончелі
батьків наших плачі, молитви і прощення.
А як місяць засяє пророчо поміж олив,
тоді граю в глибинах своїх на органі:
Чудесний, чудесний вічний твій Єрусалим
У сяйві місячнім, немов за ночей
Давидового царства.
І покоління Ізраїлю закутані в талеси,
і сяйво страшне довкола їхніх голів.
Бачу – чекають вони Месію –
І в тіло впиваються тисячі шпичаків,
і западають щоки, і стиснуті скроні,
і пломінь в очах...
Він рида поміж ребер...
А, може, ні... Може, він той,
що в подобі орла злетів над Кідроном
І літав, кружеляючи понад Храмовою горою,
і плакав.
Я бачив, як зробив він коло, і чув його плач... Плаче птах.
І сказав я тоді: плаче птах,
чи це не початок кінця,
коло прощання: кінець?
В образі птаха Ізраїль з Храмової гори розлучається з месіанством своїм?
А орел завершив своє коло і полетів до моря.
Птах без лопотіння крил. І настав тоді морок.
Може, в місто Тита,
до арки отої він повернувся.
Знову невидиме тіло, в кайдани закуто
на дві тисячі літ, а голова – в безодні:
в криниці єврейської крові.
За законом Месії...
Знов на дві тисячі літ... Хто віда, що це не так.
------------
Урі Цві Грінберг (1896-1981) народився в містечку Білий Камінь, що в Галичині. Дитинство та юність минали у Львові, куди батьки перевезли його ще немовлям. Походить з родини галичанських хасидів. У Палестині з 1923 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
