ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Прапор весняної надії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прапор весняної надії
Дзвінок у двері. Ще і ще. Хтось так нетерпляче вителенькував тим дзвінком, що Петрові аж затрусилися руки.
- Сонце моє, що робити? Це ж дружина, це вона так видзвонює, я знаю! – голос у Петра, як і вигляд його переляканого писка, з кожним словом ставав все жалюгіднішим.
А його сонце, його Галя, якраз тільки розляглася - грайливою кішечкою - напівперек ліжка. Несміливий Петро навіть не встиг звільнити її пружне тіло від чорної шовкової білизни. Галя ще жила гарячою уявою, як палко вони будуть кохатися – аякже, за цю білизну вона віддала таку купу грошей, а все щоб приборкати свого боязкого Петрика. І от тільки стала добиратися до свого несміливого ведмедика, тільки почала визволяти його від усього зайового... А на маєш – не встигли почати – і все вже так трагічно закінчується... От облом - так облом!
І чим він думав, бовдур сопливий! Все треба організовувати самій, абсолютно все! Поки звабиш того хлопа – то легше вагон з макаронами розвантажити. Такий мужик пішов ніякий! І так йому ж нічого втрачати, і жінка у нього стерво, і мотузки з нього сукає – та поживи для себе хоч раз!
Дзеленькання дзвінка таки привело Галю в чуття.
- Так, слухай, гукай до неї, що ти вже йдеш, що ти готуєш їй сюрприз!
Галя спритно зістрибнула з ліжка, миттю одягнулася, вхопила у руки першу ліпшу шматину, яка лежала в кутку, і кинулася відчиняти вікно. От халепа, мало не скинула на підлогу нещасних півтора вазонка з покаліченими сухими цурупалками стебел (ото ґаздиня тут порядкує – миттю пролетіла зловтішна думка). Так, порядок, згребла розсипану землю в жменю....
- Та іди вже, відчиняй! – гаркнула на напівпритомного Петра. – Скажеш дужині, що запросив мене з сервісу, вікна мити! Ворушись, ворушись, бо вона тебе приб’є! – останній вигук привів Петра в чуття.
Тим часом спритна жіночка у всій красі стала на підвіконня і заходилася витирати скло. "О, а там такі мужчини ходять по вулиці, ммм, о, навіть мене побачили, усміхаються - відразу обидва " – від таких спостережень обличчя цієї спритниці розквітло вічноживою надією і радістю – " Нумо, нумо, ходіть сюди, хлопчики, ще не все пропало! А цікаво, чи видно їм мою білизну знизу? От холєра, ще задалеко вони, хай но трішки ближче підійдуть!" І Галя прогнула свій точений стан у вікні, аби картина для споглядання стала ще апетинішою...
А внизу по вулиці дійсно прогулювалися двоє молодиків – колєги, які вирішили разом попити пива та помилуватися нарешті світом, відірвавшись від сім’ї і від роботи. Весна нарешті стала дихати теплом, дерева проясніли першим зеленим посміхом, а небо яке піднялося високе! Ох, добре жити навесні. Наробив би якихось дурниць, закохався би по самі вуха!
Під такі озвучені мрії наче диво наяву – на другому поверсі сусіднього будинку, просто над супермаркетом, відкрилося вікно і ... свіжа і рум’яна, наче саме сонце, жінка, стала на повен зріст і почала махати хлопцям рукою... Овва, але так не буває, щоб тільки вголос сказав – і тут же тобі – на!
- Ігорку, та ти здурів! То вона вікно миє, де б вона тобі ще й рукою вимахувала! Те ж мені, Дон Жуан знайшовся, дівки йому просто під ноги падають! – отямив товариша Стефко.
- Та вічно ти ні в шо не віриш! А дивися, гарна яка! Та ні, то таки правда, вона махає мені рукою! О, і я їй помахаю! – Ігорко знову розплився у посмішці і завороженими очима приліпився до зграбної фігури у вікні.
Тим часом у квартирі на другому поверсі розгорталася сцена – ні , не ревнощів, це швидше була жива ілюстрація до картини "Дев’ятий вал" в умовах малометражного житла. Дружина Петра, набравши високих вольтів напруги від самого очікування під дверима, накинулася на благовірного мало не з кулаками. Зірвала зі своєї шиї тонкий шарф (а він, зараза, модний, з моністами на френзлях!) і давай кропити коханого Петрика, той тільки ледь-ледь встигав щось вигукувати і поойкувати.
Безстрашна Галя на мить завмерла у вікні, почувши Петрові зойки та крики, але мужньо продовжувала грати роль. Коли пані Олена ( а так звали Петрову половинку), як воїн Чнгачгук, в бойовому запалі і бойовими криками, увірвалася до спальні, то від побаченого ледь не зомліла.
- Що та курва робить на нашому вікні?
- Кохана , та я хотів зробити тобі сюрприз, я ж хотів, аби ти ручки свої не трудила. От бачиш, людину із сервісу прислали, вона і вікна помиє, і підлогу напастує – засокотів Петро, вхопивши за соломинку порятунку.
- То чого вона так вирядилася? – не вгавала дружина
- Та хіба я знаю? Може, вони там добре заробляють у тому сервісі? – забелькотів Петро.
- От де люди, кажеш, заробляють ? – пані Олена вмить перенеслась у практичну площину, - а чого б тебе туди не відправити? Може я нарешті дожилася б до елементарної норкової шуби? А то з тебе ні грошей, ні задоволення!
Галя вся аж завмерла при таких коментарях. Вона тепер стала розуміти, чого Петро так боявся з нею зійтися . "Сопливе і ніяке! От воно що! Може й краще, що так сталося!"
Пора брати ситуацію в свої руки :
- Я перепрошую, мабуть, буду зараз заважати вам, то якщо дозволите, я піду . Маю замовлення ще у супермаркеті і в сусідньому під’їзді. А як буде потрібно, то ви зможете задзвонити на фірму. Тим більше, що вікно ваше уже чисте. – зі сліпучою посмішкою Галя легко спустилася з підвіконня, не забувши перед тим зробити багатообіцяючий кивок хлопцям на вулиці.
Не даючи оговтатися пані Олені і сторопілому Петрові, Галя миттю вифуркнула за двері, спустилася сходами на вулицю – і щасливо усміхнулася весняному сонцю. До неї наближалися "молоді, симпатичні" – хлопці, які махали їй руками. Весняні надії розквітали і неслися разом із теплим вітерцем – бунтуючи серця, ворохоблячи кров...
Галя радісним жестом змахнула у відповідь своїм шанувальникам отою шматиною, якою витирала вікно. Вона чомусь залишалась у Галі в руках
..... і на сонці у всій кольоровій красі – прапором весняної надії - розгорнулися Петрові сімейні труси, які вона так спритно встигла стягнути з невдалого коханця, а потім успішно протерти ними шибку...Назустріч сонцю, назустріч весні...
2010
- Сонце моє, що робити? Це ж дружина, це вона так видзвонює, я знаю! – голос у Петра, як і вигляд його переляканого писка, з кожним словом ставав все жалюгіднішим.
А його сонце, його Галя, якраз тільки розляглася - грайливою кішечкою - напівперек ліжка. Несміливий Петро навіть не встиг звільнити її пружне тіло від чорної шовкової білизни. Галя ще жила гарячою уявою, як палко вони будуть кохатися – аякже, за цю білизну вона віддала таку купу грошей, а все щоб приборкати свого боязкого Петрика. І от тільки стала добиратися до свого несміливого ведмедика, тільки почала визволяти його від усього зайового... А на маєш – не встигли почати – і все вже так трагічно закінчується... От облом - так облом!
І чим він думав, бовдур сопливий! Все треба організовувати самій, абсолютно все! Поки звабиш того хлопа – то легше вагон з макаронами розвантажити. Такий мужик пішов ніякий! І так йому ж нічого втрачати, і жінка у нього стерво, і мотузки з нього сукає – та поживи для себе хоч раз!
Дзеленькання дзвінка таки привело Галю в чуття.
- Так, слухай, гукай до неї, що ти вже йдеш, що ти готуєш їй сюрприз!
Галя спритно зістрибнула з ліжка, миттю одягнулася, вхопила у руки першу ліпшу шматину, яка лежала в кутку, і кинулася відчиняти вікно. От халепа, мало не скинула на підлогу нещасних півтора вазонка з покаліченими сухими цурупалками стебел (ото ґаздиня тут порядкує – миттю пролетіла зловтішна думка). Так, порядок, згребла розсипану землю в жменю....
- Та іди вже, відчиняй! – гаркнула на напівпритомного Петра. – Скажеш дужині, що запросив мене з сервісу, вікна мити! Ворушись, ворушись, бо вона тебе приб’є! – останній вигук привів Петра в чуття.
Тим часом спритна жіночка у всій красі стала на підвіконня і заходилася витирати скло. "О, а там такі мужчини ходять по вулиці, ммм, о, навіть мене побачили, усміхаються - відразу обидва " – від таких спостережень обличчя цієї спритниці розквітло вічноживою надією і радістю – " Нумо, нумо, ходіть сюди, хлопчики, ще не все пропало! А цікаво, чи видно їм мою білизну знизу? От холєра, ще задалеко вони, хай но трішки ближче підійдуть!" І Галя прогнула свій точений стан у вікні, аби картина для споглядання стала ще апетинішою...
А внизу по вулиці дійсно прогулювалися двоє молодиків – колєги, які вирішили разом попити пива та помилуватися нарешті світом, відірвавшись від сім’ї і від роботи. Весна нарешті стала дихати теплом, дерева проясніли першим зеленим посміхом, а небо яке піднялося високе! Ох, добре жити навесні. Наробив би якихось дурниць, закохався би по самі вуха!
Під такі озвучені мрії наче диво наяву – на другому поверсі сусіднього будинку, просто над супермаркетом, відкрилося вікно і ... свіжа і рум’яна, наче саме сонце, жінка, стала на повен зріст і почала махати хлопцям рукою... Овва, але так не буває, щоб тільки вголос сказав – і тут же тобі – на!
- Ігорку, та ти здурів! То вона вікно миє, де б вона тобі ще й рукою вимахувала! Те ж мені, Дон Жуан знайшовся, дівки йому просто під ноги падають! – отямив товариша Стефко.
- Та вічно ти ні в шо не віриш! А дивися, гарна яка! Та ні, то таки правда, вона махає мені рукою! О, і я їй помахаю! – Ігорко знову розплився у посмішці і завороженими очима приліпився до зграбної фігури у вікні.
Тим часом у квартирі на другому поверсі розгорталася сцена – ні , не ревнощів, це швидше була жива ілюстрація до картини "Дев’ятий вал" в умовах малометражного житла. Дружина Петра, набравши високих вольтів напруги від самого очікування під дверима, накинулася на благовірного мало не з кулаками. Зірвала зі своєї шиї тонкий шарф (а він, зараза, модний, з моністами на френзлях!) і давай кропити коханого Петрика, той тільки ледь-ледь встигав щось вигукувати і поойкувати.
Безстрашна Галя на мить завмерла у вікні, почувши Петрові зойки та крики, але мужньо продовжувала грати роль. Коли пані Олена ( а так звали Петрову половинку), як воїн Чнгачгук, в бойовому запалі і бойовими криками, увірвалася до спальні, то від побаченого ледь не зомліла.
- Що та курва робить на нашому вікні?
- Кохана , та я хотів зробити тобі сюрприз, я ж хотів, аби ти ручки свої не трудила. От бачиш, людину із сервісу прислали, вона і вікна помиє, і підлогу напастує – засокотів Петро, вхопивши за соломинку порятунку.
- То чого вона так вирядилася? – не вгавала дружина
- Та хіба я знаю? Може, вони там добре заробляють у тому сервісі? – забелькотів Петро.
- От де люди, кажеш, заробляють ? – пані Олена вмить перенеслась у практичну площину, - а чого б тебе туди не відправити? Може я нарешті дожилася б до елементарної норкової шуби? А то з тебе ні грошей, ні задоволення!
Галя вся аж завмерла при таких коментарях. Вона тепер стала розуміти, чого Петро так боявся з нею зійтися . "Сопливе і ніяке! От воно що! Може й краще, що так сталося!"
Пора брати ситуацію в свої руки :
- Я перепрошую, мабуть, буду зараз заважати вам, то якщо дозволите, я піду . Маю замовлення ще у супермаркеті і в сусідньому під’їзді. А як буде потрібно, то ви зможете задзвонити на фірму. Тим більше, що вікно ваше уже чисте. – зі сліпучою посмішкою Галя легко спустилася з підвіконня, не забувши перед тим зробити багатообіцяючий кивок хлопцям на вулиці.
Не даючи оговтатися пані Олені і сторопілому Петрові, Галя миттю вифуркнула за двері, спустилася сходами на вулицю – і щасливо усміхнулася весняному сонцю. До неї наближалися "молоді, симпатичні" – хлопці, які махали їй руками. Весняні надії розквітали і неслися разом із теплим вітерцем – бунтуючи серця, ворохоблячи кров...
Галя радісним жестом змахнула у відповідь своїм шанувальникам отою шматиною, якою витирала вікно. Вона чомусь залишалась у Галі в руках
..... і на сонці у всій кольоровій красі – прапором весняної надії - розгорнулися Петрові сімейні труси, які вона так спритно встигла стягнути з невдалого коханця, а потім успішно протерти ними шибку...Назустріч сонцю, назустріч весні...
2010
Найвища оцінка | Софія Кримовська | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
Найнижча оцінка | Ірина Руся | 5.5 | Майстер-клас / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію