На шану Великому Кобзареві Великий Каменяр нарік свого сина Тарасом

Тарас Іванович Франко походить із родини Івана Яковича Франка. Він увіходив до гурту «трьох богатирів», як величав батько Петра, Андрія і Тараса. Мав сестру Анну. Закінчив Тарас Іванович філософський факультет Львівського університету. Викладав у вузах, був науковим співробітником Інституту літератури АН УРСР. Кандидат філологічних наук. Автор збірок віршів і переспівів «Старе вино в новім місі», «На крилах гумору», «З чужої левади» (1913), «Збиточний Амор» (1918), літературознавчих досліджень «Нарис історії римської літератури» (1921), «Лис Микита». Аналіз поеми Івана Франка» (1936), «Про батька. Статті. Спогади. Оповідання» (1956, 1964), книга гуморесок «Вздовж і впоперек» (1965). Член Спілки письменників СРСР з 1954 р. Помер 13 листопада 1971 р.
У статті «Невтомний робітник» син написав про батька такі рядки, зігріті безмежжям пієтету: «Був середнього росту, а йшов, як велетень, не на людську міру ставив кроки, мало хто встигав за ним, а головою сягав хтозна-як високо.
Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала.
...Сам сумирний, кликав молодь і старших до бою за народні права.
...Напрацювався за десятьох, а життя йому було дано лиш одне, та й те недовге.
...Помер поет, а твори ж то живуть. Заснув співець, а твори житимуть віки.
Таким був Іван Франко, робітник пера, Каменяр, чарівник слова».
Побачив білий світ Тарас 120 років тому, 9 березня 1889-го, у день народження Т.Г. Шевченка, цього, за крилатим висловом І.Я. Франка, «апостола кращої долі України».
…Мені було даровано багато годин спілкування з Тарасом Івановичем. Він вів лекції з латинської мови на другому курсі відділення української філології філфаку Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, зокрема у 1952-1953 рр.
Жваві розмови, розмаїття тем. І неодмінно - гумор…
Тарас Іванович довідався, що я навчався і закінчував київську середню школу № 92 імені І.Я. Франка. Містилася вона в головному корпусі широко знаної Колегії Павла Галагана на розі нинішніх вулиць Богдана Хмельницького та Терещенківської (тепер тут Національний музей літератури України). Батько Тараса Івановича користався книжковими скарбами фундаментальної бібліотеки цього приватного навчального закладу. А в каплиці, у травні 1886 р., став під вінець з Ольгою Хоружинською - сестрою дружини директора Колегії. Про відвідини Києва Франком-старшим розповідає меморіальна дошка на фасаді будівлі.
Од мене Тарас Іванович почув, що займаюсь греко-римською (класичною) боротьбою, якою в літа юності захоплювався й сам. Між іншим, уже в досить поважному віці залюбки виходив на корт, і правиця Тараса Івановича міцно тримала тенісну ракетку…
Отож поступово ми заприятелювали. Прокладено містки взаємоповаги і взаємодовіри, скорочено відстань між викладачем та студентом.
Тарас Іванович радо запрошував на гостину до своєї домівки на Театральній площі, якраз навпроти столичної опери. Пам’ятаю простору квартиру, стіни якої прикрашали теплих кольорових відтінків акварелі, писані рукою господаря. Ось альтанка, де любив у затінку сидіти і думку гадати поет. Ось алея, якою поміж струнких дерев ходив батько…
Якось Тарас Іванович сповістив, що того ж таки дня захищатиме кандидатську дисертацію і, делікатно поцікавившись, чи є у мене вільна часинка, а вона, звичайно, знайшлась, запросив на цю пам’ятну подію.
Вчена рада засідала в кабінеті Максима Тадейовича Рильського - директора Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР на бульварі Шевченка в нинішньому Жовтому корпусі Шевченківського університету. М.Т. Рильський був опонентом кандидата на здобуття вченого ступеня. Дисертант досліджував Бориславський цикл творів І.Я. Франка, присвячених рабському життю ріпників.
У поета-академіка жодних питань до нього не було. Натомість другий опонент, кандидат наук (даруйте, пам’ять не зберегла його ім’я - авт.), у поті чола силкуючись довести свою обізнаність, шпиняв «каверзними» запитаннями. Тоді Максим Тадейович м’яким голосом спинив словесний потік ім’ярека. Захист пройшов блискуче.
Радо зустрілися викладач і студент на святковій демонстрації у тому ж таки 1953-му. На згадку сфотографувалися.
Інколи із Тарасом Івановичем неквапом ходили вулицями і завулками міста. Він багато розповідав про батька, зокрема про те, що ще учнем гімназії Іван Якович вивчив напам’ять всього «Кобзаря», чимало інших поезій, Тарасові Григоровичу присвятив понад 20 статей, майже 300 разів згадував в інших публікаціях та епістолярії.
За словами сина, страшенно обурював Івана Яковича той факт, що в Галичині, яка тоді перебувала під владою імперської Австрії, «вогнисті вірші наддніпрянського поета» були під забороною, хоча Т.Г. Шевченко ані словом не виступав супроти Австрії.
І.Я. Франко натхненно читав селянам Нагуєвичів кобзареву поему «Марія», котра справила на них величезне враження. «Українські мужики розуміють усі вірші Шевченка», стверджував Франко. 1907-го Іван Якович видав однотомник «Кобзаря» без купюр.
У другому, доповненому і переробленому виданні книги «Про батька. Статті. Оповідання. Спогади» Тарас Іванович навів вислів Каменяра про головну Кобзареву книгу: «Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».
Іван Якович шанобливо схилявся перед величчю Кобзаря. Це засвідчують і три франкові поезії «В 23-і роковини смерті Шевченка», «На могилі Тарасовій», «В 25-і роковини смерті Шевченка». Оцінки поезій Тараса Григоровича ще й сьогодні в повній силі.
Іван Франко обстоював думку, що визначні твори будь-якого письменника мають перекладатися на інші мови, поширюватися серед різних націй і бути ними визнані. Тоді вони можуть серед різних націй і бути ними визнані. Тоді вони можуть вважатися класичними, світовими. Передусім, Франко зайнявся перекладами Шевченкових творів німецькою, потім - на слов’янські мови.
…Тарас Іванович ділився враженнями від своїх мандрів, адже діставався сталевими коліями не однієї столиці європейських держав. А що вже казати про Україну. Потягами Південно-Західної та Львівської залізниць виїздив на малу батьківщину - у древнє місто-красень Лева, де на Личаківському цвинтарі упокоїлося серце батька - співця-бунтаря. Вічний спочинок Тарас Іванович знайшов на Першій новій дільниці Байкового. За сотні кілометрів од коханого батька.

Георгій МІРОШНИК,
член Національної спілки журналістів України.

http://www.swrailway.gov.ua/rabslovo/?aid=578