Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
Чому отак ведуться москалі:
Приходять, усе нищать і вбивають?
Чи зовсім Бога у душі не мають,
Не вірують у Нього взагалі?
Про їхню віру важко говорить.
Вони, хоч люду втричі більше мають,
Про свої храми все ж не надто дбають,
Не поспішають в храми
Україно, в тобі є ще сили,
хоч обсіла давня мошкара.
Розженеш, я вірю,дій сміливо,
бо закваска в тебе ще стара.
Тлінь візьме розбещених і ситих
(Кожен, ніби п'явка ссе і ссе).
Пересіє згодом Боже сито,
Ще почуєш голос із небес.
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
Зі сном розлучаюся важко
І легко, і радо, коли,
Неначе бабусина казка
Він є не тягучий, чи злий.
Коли проклинати не варто
Все те, що примарним було, –
Коли обернулося жартом
Цілунків уявне число.
Звідки ця енергія руйнування?
Із яких потаємних глибин
виповзає вона?
Чому серед оази творення
раптом спалахує кривава пляма?
Спокійне плесо розуму
охоплює ураган безуму.
Горить столітній ліс,
Ми - уламки війни, що усіх розтоптала.
Ми - уламки споруд, що у небо завелись.
Ми - уламки броні та важкого металу.
Ми - уламки сумління і зламана вись.
Ми - будинки, що бомби ущент розметали.
Ми - той крик стоголосий над містом проклять.
Пр
І вчасно погляд одвести
Від тої, що відкрита всьому світу,
Що, наче брунька навесні,
Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
Сховати захват і зажмуритись на мить,
Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
Домалювать в уяві дозрілу вроду,
Молитовно скласти рук
***
Ти заміжня, щаслива, і щодня
все лине по найкращому із русел:
улюблене, улюблені, і риси
любові не тьмяніють! А душа
вбирає знову й знову відчуття
кохання іншого, немов зі світу,
де тільки сниться нинішнє життя...
Тема дев'ята, літературна Д. ПМ
Не жінкам!
Пиши лише рядки магічних слів,
аж доки не потане туга днів -
пиши себе собі собою, - не жінкам,
бо їм це - як безодні фіміам,
бо все в співмірності – і хто б хотів
знести донизу з високості храм,
купляючи так чи інакше крам.
Тема восьма, ілюзорна Галантний Маньєрист
Не всі жінки темні крижинки )
Хай все менше жінок, за якими нутром тремчу,
і бентежать діоптрії досвіду ті ще речі
на поличках тонких і крилатих колись плечей,
що й не хочеться далі, аніж за одеж парчу,
тільки хмелю в крові, і з усохлого глузду течі, -
знаю, глибше, у кожної, світиться Божий слід,
і, буває, що в блиску Його ані попіл не чутно,
ні лід.
Тема сьома, релігійнаГалантний Маньєрист
VІІ. Тільки крізь вас
Так сяє сідничок світильник у стрінгах,
і небо в медових зринає стежинках!
Ти яра і світла, ще поки, місцями,
як жаль, що затьмариться все це роками.
О юні тому нас і ваблять доріжки,
що це чоловіку не просто там ніжки!
І вище це значно за флірт і нестями -
крізь ваше єство стаємо ми богами.
2015
Відповідь: Марґо Ґейко
:(
Кохання у вірності прагне жіноцтво.
Без вірності брага життя буде оцтом.
Але популярно стає між митцями,
у мандри рушати чужими «місцями».
Аж раптом додому - тому що з доріжки
звернула дружина і ріжуться ріжки.
У пошуки мужа пішла манівцями,
і там заблукала сама - до нестями.
.....................
Тема шоста, містерійна Даймон Пеем
VІ. Кольорові кульки
Вони лиш вітряні барвисті кульки -
зігріті спраглим чоловічим сонцем,
злітають високо і звуться щастям.
Та мить одна і вихолола кулька -
стрибай, лети, тягнися чи стелися,
лише б вона реалій не торкнулась,
не спорожніла, видихнувши все! -
таке колись задихано-прекрасне…
Відповідь: Тетяна Роса
: ))
Вони лиш мильні райдужні бульки –
творіння ніжної жіночої руки,
що вміло заколочує піну.
Та булька завжди думає про ціни
своїх веселок, надуває щоки,
бо самовпевнена нівроку.
Тож бережи, аби не здулось диво,
бо поки є – допоки і щаслива… : )))
.....................
Тема п'ята, фаталістична V.Дамська опінія
Що чоловіче їм, зрештою, речення -
раціо досвіду, зважене судження,
дотик до подиху духу латентного,
вічне питання бажання відчутного,
тембру мелодія, ждана прелюдія,
муки розлуки нового Овідія?..
Чи, як завжди́, тільки словосполучення
для перекручення "Цезаре-Фідія"... (
Відповідь: Весняна Карамель
Марно шукати посутнє в відсутньому,
Попит на ринку складе пропозиція,
Розмір спіднички - угоди довершення,
Кожному привиду привід для зречення.
Всяк чоловікові мантія мариться,
Присуд невинності - ложе Офелії,
Манять у нетрі спокусливі гірки
То Клеопатри, то Скарлет О'Хари...
***
Опінія дам - фаталізм Ніагари)
Жінка - хоча і вінець безпорадності
(зветься жіночою це таємницею) -
гонором і темпераменту глицею
звана із дріб’язку правити складнощі.
І хай типові всі риси характеру,
і у майбутнє не складно вдивлятися -
щастя тому, хто перестрахуватися
смугою зміг для спасенного чартеру.
Відповідь: Ольга Бражник
Так прикрашати чоло безпорадністю,
щоб володіти його таємницями,
щоб годувати борщем із яглицею,
щоб не звертати уваги на складнощі,
не проявляти упертість характеру,
і потихенько у небо вдивлятися
в прагненні м"яко на хмарці валятися
й тицяти дулі пілотові чартеру.
Відповідь: Весняна Карамель
Не бездоганна й пелюстка трояндова -
Donna_парфюм_де_гламур_вже_зів'янула.
І не спасеться у косах розплетених
Той, хто у список закоханих внесений.
Па пелюсткове, у танці розбуджене,
Скрипкою плаче, тілом розчулене.
З нотного дріб'язку музики вервиця,
Жінка з характером щастям обернеться.
Тема третя, естетична ІІІ. "Краса його сивин" ... Даймон Пеем
Його веде змагання із богами,
Її - бажання упокорити його,
Він – цінить затишок і мить нестями,
Вона – круїзи і букетики всього.
Вкладаючи бажання у бажання,
які повинен розгадати він,
вона, тому, завжди лиш запитання, -
без нього, без Володаря причин.
(Де відповідь - печаль його сивин...)
Відповідь: Ольга Бражник
І си́віє, бо марить все новими,
В азарті не помітивши того,
Що поки він спокутує провини -
Вона, вже не шукаючи причини,
У колісницю запрягла його.
.........................................................
І поки він "з богами на двобій" –
Шестериком таких вже колісниця
(як мінімум) підхоплена і мчиться,
Вона лиш заправляє вміло в ній...
(А він - то лівий задній пристяжний) :)
Тема друга, етична ІІ. "Її портрет у рамі золотій" ... Даймон Пеем
Кожна із них – це вершина приємності,
інше усе - чоловічі скаредності!
І, взагалі, не вдавай надто мудрого,
доки питання не знімеш посудного!
І без дурниць, наче в іншому знаєшся -
тільки одне – як у ній ти кохаєшся!
А не узрів її царської сутності -
Все, ти навіки у лоні осудності…
Відповідь: Мрія Поета
Кожен із них – Фудзіяма надійності,
Міці, талантів, любові та вірності.
Що їм той посуд?! на крилах корозія!
Їжа посланців Олімпу – амброзія.
Леви у любощах, в побуті – ангели,
Годі й бажати і нікуди прагнути!
Нам залишається знати, як Отче наш:
В жінці – нещастя, бо жінка – це збочення.
Відповідь: Любов Бенедишин
Кожна із нас - надвершина Таємності!
Щоб осягнути це - мало писемності.
Жінку читати - не блок із новинами
Переглядати очима невинними.
Жінка - природна - у гніві і в милості.
Легко - про сутність - в любові і ситості.
Вбийте в собі царювати_охочого,
Всі-бо ви родом із лона жіночого.
В найважливі́шому ми не справлялися?
Але нівроку жилося - до шлюбощів,
муки із жінкою більше, не радощів,
досить було би і щиро кохатися,
і з тим Призначенням - сам лиш і маєшся,
ну ж бо яка у цім Поміч од ближньої?!
"Дай", "забезпеч", "начаруй" - аж до нижньої…
Марно ТАКОГО ребра ми позбулися...
..................................
Відповідь: Гренуіль де Маре
Найважливішого ви й не второпали
(певно, наркоз попустив не одразу вас):
Не «помічниця», як вчулося зопалу,
«Се є цариця твоя» - було сказано!..
Відповідь: Сін Семілья
Кажеш "даремно", а згадуєш марево,
Як милувався духмяними косами.
Першим коханням чи лютою карою,
Радістю, примхою, липою, просом, - о
Ким не була лиш! А ким ще попросиш-бо...
Ребра, мій милий, рахують по осені.
Відповідь: Мрія Поета
З «дійсно Величним» ухекався, хлопчику?
Важко, мабуть, зізнаватися в слабкості?
Це ж не у зраді чи скоєнні злочину,
Що ж ти на жінку киваєш ображено?
Чом не спитаєш, які в неї враження
Від носія і ребрового донора?
Ноша твоя – не підстава для гонору.
Буде для кого, знайдуться і ласощі...
Відповідь: Ксенія Озерна
о, не втечеш, коли ти вже ошлюблений,
весь у глазурі - шукав_то за здобою -
здобиччю став, біля жінки - оздобою,
скільки таких, як і ти, вже загублено
будь ти хуаном, жуаном чи містером,
жінка вправніше орудує міксером
вмить і окрутить, і спінить, й зіб'є
(в міру, та все ж уважай, бо це боляче),
о, ще шепочеш про марність призначення???...
ЖІНКА І МАТИ - "я" - й це лиш і знáчиме!
Відповідь: Любов Бенедишин
В найважливішому, певно б, справлялися.
(Мали б канапу, й канапку із шинкою.)
Та, якби Бог не вдостоїв вас жінкою,
З ким, перепрошую, ви би кохалися?
Прагнете Свого, і дійсно Великого.
(Велич - одна. А дрібниць - тільки тисяча).
Жінка - з ребра, тож і вправна, і мисляча.
Їй - поміч нащо? Кохати - покликана.
* Можливі різні теми для "одкровень"
** Кращі відповіді з коментарів переноситимуться на публікаційну сторінку
*** Розмір (і той, і той) відповіді повинен відповідати розміру оригіналу "виклику".
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)