Не волай у безмежжя –
ехо від хмар не відбивається
парадигми твоїх зусиль марні
я – не острів
мій океан не боїться тайфунів
він їх породжує
стихія не знає обмежень
маєш знати:
тільки одинокість
закінчується Вічністю

ідемо в небуття
не в забуття
небо – бути – я
досвід незабутий
врахований увосьме
передоднем особистого апокаліпсису

пам’ять – протяжним звуком струни
відлунює позачассям
прислухайся
зорі шепочуть наші долі

хрещені, досягаємо хреста
раптовою точкою на перетині
межовість координується навхрест
межа – входом іншого відліку

проростаємо у прийдешньому
з пройденого не нами
наша постійна тяглість
на Землі – не завершена
абсцеси свідомості одиниці – лиш точки
на цілісному пласті Традиції
абсциси – горизонталі, паралелі
безконечна протяжність, незавершеність…
постійне прагнення до з’єднання
двох точок – втім, тільки відрізок
в одній площині –
у просторі, часі, людському перебігу
паралельні прямі не перетинаються
наші паралельні світи
часом такі близькі й подібні
лежать у паралельних площинах
буває вони накладаються
радість стукоту іншого серця в унісон –
раптовий резонанс не марності пошуку
втім кожний залишається
у своїм безмежжі самотнім

власна безмежність обмежена
іншими мірами відліку
точка перетину осей
у кожного конкретна
коли площина зійдеться в одній точці
рухатимемося вертикально –
Там інша система цінностей
ордината спрямована однаково
вниз і вгору –
кому куди…

трагедія єства втіленого –
у чуттєвій тяглості поколінь
найдорожчі плоди
вислід мрій і потуг
не візьмемо назавжди
рух що відчуваємо тілом у всіх проявах
Земних горизонталей
раптово вичерпаний
останній тлінний віддих в одну мить
конкретність скінчена –
горизонт стає точкою…

боязнь утрати –
болісність переходу навхрест
знизу угору – возз’єднаним
або безконечне падіння самотою

одинокість долається
станом любові ноуменально –
проекція можливого тінями тіл
втім тільки Душа вагітна любов’ю
досягає блаженства

200?