
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.30
20:43
У забутім гнізді розоренім
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
Не оселиться знову птах.
На душі, що ганьбою зорана,
Із журби проростає страх:
Він підніметься чорним колосом –
І зневіри впаде зерно,
У думках, у очах, у голосі
2025.08.30
19:46
Одного з найяскравіших політиків націонал-демократичного руху України зухвало розстріляли посеред дня у Львові
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
Такі не помирають від мікстур і ліків,
через тривалу душевну втому,
серед онуків у ліжку -
вдома…
Такі у Лету тихенько не кануть,
2025.08.30
12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
2025.08.30
07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
2025.08.30
05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
2025.08.30
02:10
2025.08.29
22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
2025.08.29
17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски:
- То для онучків, то на продаж, а то для хрума.
Кукурудзу нин
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
22:06
Сприйняття важкої музики в суспільстві часто є суперечливим, адже цей жанр асоціюють з агресією та деструктивністю. Однак, сучасні психологічні дослідження все частіше виявляють її значний терапевтичний потенціал. Метал і хард-рок здатні відігравати важли
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Леся Шаповал (1977) /
Проза
ЩОДЕННИК 1
Леся ШАПОВАЛ, «День»
1 березня
Перебираючи вдома старі речі, я натрапила на рушник. Витканий руками моєї прабабусі, почасти ночами при світлі каганця (можливо, коли вже всі заснули, зморені тяжкою працею), він зігрівав особливим теплом, яке я відчувала ще в дитинстві. І знову наринули спогади…Теплі бабусині пампушки зі сметаною і каша в полив’янім горщику, а ще довгі-предовгі зимові вечори, коли бабуся з дідусем розповідали бувальщини свого життя-буття, читали «Кобзаря». І мріялось так солодко, і так чітко уявлялись картини, намальовані тоді старенькими в моїй дитячій уяві. Згадалося, як легко бігалось по росі (мов на крилах летиш), а слідом хтось із дорослих — гримає: «Дивись мені, не намочи ніг, бо я ж тобі…» А ще пригадується п’янкий запах свіжоскошеного, трохи підсушеного ласкавим літнім сонечком сіна.
Цей рушник — своєрідний місточок через річку спогадів, тепла мрія серед холодних зимових буднів, коли турботи відбирають увесь вільний час і часто не помічаєш ні величі природи, яка тебе оточує, ні неба зоряного, ні дерев у теплих снігових шубах. Втрачається зараз зв’язок поколінь, просте людське спілкування замінили комп’ютери і телевізори, живу пісню — «фанера», а шкода. Я знову беру до рук дорогий для мене скарб. Живий! Проживши три покоління, він став оберегом нашого дому. Зігрітий ніжними, люблячими, натрудженими руками, він випромінює енергію любові, кожна ниточка в ньому — пісня — десь журлива, десь весела, десь повчальна.
Запитаймо себе, які обереги залишаємо у спадок. Я не про матеріальне, я про духовне. З цього приводу пригадався «Собор» Олеся Гончара і його заклик берегти собори душ наших. А от чи збережемо? Чи завжди вистачає нам нині любові просто заради любові, а отже, заради життя на землі?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЩОДЕННИК 1
Леся ШАПОВАЛ, «День»
1 березня
Перебираючи вдома старі речі, я натрапила на рушник. Витканий руками моєї прабабусі, почасти ночами при світлі каганця (можливо, коли вже всі заснули, зморені тяжкою працею), він зігрівав особливим теплом, яке я відчувала ще в дитинстві. І знову наринули спогади…Теплі бабусині пампушки зі сметаною і каша в полив’янім горщику, а ще довгі-предовгі зимові вечори, коли бабуся з дідусем розповідали бувальщини свого життя-буття, читали «Кобзаря». І мріялось так солодко, і так чітко уявлялись картини, намальовані тоді старенькими в моїй дитячій уяві. Згадалося, як легко бігалось по росі (мов на крилах летиш), а слідом хтось із дорослих — гримає: «Дивись мені, не намочи ніг, бо я ж тобі…» А ще пригадується п’янкий запах свіжоскошеного, трохи підсушеного ласкавим літнім сонечком сіна.
Цей рушник — своєрідний місточок через річку спогадів, тепла мрія серед холодних зимових буднів, коли турботи відбирають увесь вільний час і часто не помічаєш ні величі природи, яка тебе оточує, ні неба зоряного, ні дерев у теплих снігових шубах. Втрачається зараз зв’язок поколінь, просте людське спілкування замінили комп’ютери і телевізори, живу пісню — «фанера», а шкода. Я знову беру до рук дорогий для мене скарб. Живий! Проживши три покоління, він став оберегом нашого дому. Зігрітий ніжними, люблячими, натрудженими руками, він випромінює енергію любові, кожна ниточка в ньому — пісня — десь журлива, десь весела, десь повчальна.
Запитаймо себе, які обереги залишаємо у спадок. Я не про матеріальне, я про духовне. З цього приводу пригадався «Собор» Олеся Гончара і його заклик берегти собори душ наших. А от чи збережемо? Чи завжди вистачає нам нині любові просто заради любові, а отже, заради життя на землі?
Це мій перший щоденник, який я колись наважилась опублікувати в газеті
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію