Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.08.19
2025.06.25
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.06
2025.03.09
2025.02.28
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Інша поезія
Раббі Мордехай із Несхіжа (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
Іще не був хасидом Мордехай
Ще не здогадувавсь якої заживе він слави,
Коли казатимуть про нього, вже як раббі,
Що з ним навчання й молитви, їжа та сон –
Це щось єдине, бо тільки так душа
Може дійти до джерела свойого.
Ні, був Мордехай тоді звичайним торгівцем.
Їздив по селах і містечках із дрібним товаром.
Сім’ю цим годував та відкладав дещицю на етрог ,
Без чого важко уявить собі Суккот.
Ось і тепер їде у місто Мордехай із наміром одним –
Купить етрог там щонайкращий.
Співа пісні в погожу осінню днину
І птаство начебто підспівує йому.
Та раптом що це? Неподалік хтось плаче?...
Так воно і є: за рогом чоловіка бачить Мордехай:
Стоїть навколішки той і плаче над конем.
Злізає з воза торгівець, розв’язує капшук
І, не питаючи, що сталось, віддає усе, що мав,
Та й поверта свого коня додому.
А по дорозі так виправдовує себе:
«Яка різниця поміж тим, що всі казатимуть
Благословення над етрогом,
А я над мертвим конем сказав його».
Не думав доти торгівець про всякі там дива,
Та як в господу увійшов, повірив:
Стояв і золотом переливавсь такий етрог,
Що тільки в снах і міг присниться.
«Спасибі, друзі!»- тільки й сказав,
Бо не в чудеса, а в дружбу вірив.
----------
Мордехай із Несхіжа (1742-1800) – спочатку рабин в Галіції, а потім у Несхіжі. Набув такої слави чудотворця, що невдовзі припинив свою практику. Всі, хто знав раббі Мордехая, говорили, що в ньому втілена душа пророка Шмуеля (Самуїла). Він віддавав перевагу практичним справам, стояв на чолі групи хасидів, котрі підтримували громаду в Землі Ізраїлю. Вчення раббі Мордехая зібрано в трактаті тлумачень Тори «Рішфей еш» («Іскри вогню»), а чимало його висловлювань вміщено в книзі «Коль сімха» («Голос радості») Сімхи Буніма.
Етрог –плід, що нагадує велику цитрину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Раббі Мордехай із Несхіжа (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
Іще не був хасидом Мордехай
Ще не здогадувавсь якої заживе він слави,
Коли казатимуть про нього, вже як раббі,
Що з ним навчання й молитви, їжа та сон –
Це щось єдине, бо тільки так душа
Може дійти до джерела свойого.
Ні, був Мордехай тоді звичайним торгівцем.
Їздив по селах і містечках із дрібним товаром.
Сім’ю цим годував та відкладав дещицю на етрог ,
Без чого важко уявить собі Суккот.
Ось і тепер їде у місто Мордехай із наміром одним –
Купить етрог там щонайкращий.
Співа пісні в погожу осінню днину
І птаство начебто підспівує йому.
Та раптом що це? Неподалік хтось плаче?...
Так воно і є: за рогом чоловіка бачить Мордехай:
Стоїть навколішки той і плаче над конем.
Злізає з воза торгівець, розв’язує капшук
І, не питаючи, що сталось, віддає усе, що мав,
Та й поверта свого коня додому.
А по дорозі так виправдовує себе:
«Яка різниця поміж тим, що всі казатимуть
Благословення над етрогом,
А я над мертвим конем сказав його».
Не думав доти торгівець про всякі там дива,
Та як в господу увійшов, повірив:
Стояв і золотом переливавсь такий етрог,
Що тільки в снах і міг присниться.
«Спасибі, друзі!»- тільки й сказав,
Бо не в чудеса, а в дружбу вірив.
----------
Мордехай із Несхіжа (1742-1800) – спочатку рабин в Галіції, а потім у Несхіжі. Набув такої слави чудотворця, що невдовзі припинив свою практику. Всі, хто знав раббі Мордехая, говорили, що в ньому втілена душа пророка Шмуеля (Самуїла). Він віддавав перевагу практичним справам, стояв на чолі групи хасидів, котрі підтримували громаду в Землі Ізраїлю. Вчення раббі Мордехая зібрано в трактаті тлумачень Тори «Рішфей еш» («Іскри вогню»), а чимало його висловлювань вміщено в книзі «Коль сімха» («Голос радості») Сімхи Буніма.
Етрог –плід, що нагадує велику цитрину.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Чуже життя дано не для твоєї втіхи чи розваги (з Леонардо да Вінчі)"
• Перейти на сторінку •
"Раббі Ісраель Салантер (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")"
• Перейти на сторінку •
"Раббі Ісраель Салантер (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")"
Про публікацію
