Який привабний лет твоїх коліс!
Як ти блищиш рожево й соковито!
Дивлюся вслід і не тамую сліз,
Що без причини ллються серед літа.

І юнці, прикипілій до їздця
У променистім і фатальнім сміху,
Я видаюся з іншого кінця
Лиш равликом, закляклим і затихлим.

Прощай! Десь наді мною вдалині
Зелений шлях твій міниться і лине.
Дві райдуги, два неба, два вогні
Скоромно сяють у твоїх колінах.

І тіло гостро світиться крізь плащ,
Немов стебло у склянці через воду.
Якийсь із мене раптом дивний плач
Випурхує, зітхнувши, на свободу.

Співає голосок твій уві млі
Щось на мотив і вічний, і знайомий.
Але, дивись, веселий твій політ
Моя урівноважить нерухомість.

Тому до неба в гойдалці летиш,
І страх тобі не забиває духу,
Що десь по той бік дошки, супротив
Я все гамую протилежним рухом.

Допоки в мене тиша й супокій,
Твій шум літає по далеких схилах.
Допоки я карбую крок важкий,
Здіймаєш ти свої зелені крила.

Тож пролітай! – Допоки я стою.
Тож лепечи! – Допоки я безмовна.
За невагомість легітну твою
я тягарем розплачуюся сповна.
____________________________________________________________

Текст оригіналу:

Мотороллер

Завиден мне полет твоих колес,
о мотороллер розового цвета!
Слежу за ним, не унимая слез,
что льют без повода в начале лета.

И девочке, припавшей к седоку
с ликующей и гибельной улыбкой,
кажусь я приникающей к листку,
согбенной и медлительной улиткой.

Прощай! Твой путь лежит поверх меня
и меркнет там, в зеленых отдаленьях.
Две радуги, два неба, два огня,
бесстыдница, горят в твоих коленях.

И тело твое светится сквозъ плащ,
как стебель тонкий сквозь стекло и воду.
Вдруг из меня какой-то странный плач
выпархивает, пискнув, на свободу.

Так слабенький твой голосок поет,
и песенки мотив так прост и вечен.
Но, видишь ли, веселый твой полет
недвижностью моей уравновешен.

Затем твои качели высоки
и не опасно головокруженье,
что по другую сторону доски
я делаю обратное движенье.

Пока ко мне нисходит тишина,
твой шум летит в лужайках отдаленных.
Пока моя походка тяжела,
подъемлешь ты два крылышка зеленых.

Так проносись!- покуда я стою.
Так лепечи!- покуда я немею.
Всю легкость поднебесную твою
я искупаю тяжестью своею.