Якось так історично склалося,
що у тих загумінках, звідки я родом, що в тій родині, звідки я кров'ю,
не було ні потреб, ні можливостей зупинитись – і слухати музику.
Тому ніколи й не бачила, як грають на флейті.
Подивилась колись в гуглі, так, для загального розвитку, як вона виглядає
(дудка як дудка, справді, нічого такого екстра) –
та і забула.
А коли вчора, у Києві, подруга запросила в органний зал –
«Це ж Бах, Анько, клавесин–орган-флейта, поревемо від душі» – зраділа, щиро кажучи.
Ще б пак! – цілком цивільний спосіб виплакатися, себто, катарсис –
Гріх таке пропускати...

Бачила
спину жінки за клавесином
Втомлену і сутулу.
Їх подавали в наборі, дуетом, удвох,
Жінка & клавесин:
Оксамитова сукня зі срібним шитвом вельми личила інкрустації інструмента.

Бачила,
як ангели сідали на старечі руки цієї жінки,
Смішно морщили небесні носи, принюхуючись –
пучки довгих, заморених пальців гостро смерділи «Асом»:
вчора вона довго відбілювала вельон своєї любові, втраченої піввіку тому.

Чула,
як орган гудів ізсередини,
Горні, горішні звуки схлипували разом із моєю Оленкою,
А я почувалася, мов на човнику вутлому, поміж двох берегів геть чужих,
бо над головою помирали світи та цивілізації,
а під ногами двигтів потяг метро, фарширований людом, ніби святкова гуска.

Бачила,
Як останньою вийшла вона.
Була мулаткою.
Срібну рисочку флейти приклала до пишних вуст,
Як пасторальна пастушка з тарілочки у музеї –
Отак-от набік, голову трішечки опустивши...
Коли грала, обличчя кривилося, ніби в дитини ображеної.
Густе чорне волосся перехоплене дешевою червоною гумкою із підземки.
Чорна вечірня сукня без жодних оздоб обнімала тіло – на колір – латте з ваніллю.

Чула
Спершу музику – срібну ниточку – аж навзрид.
Потім – хвилю оплесків,
Потім – змило.

Не бачила,
Як ховала сріблясту флейту в картонну коробку, а потім у сумку,
Як одягала коротку червону курточку, рукавички,
Під землю (палац «Україна») спускалась разом із Орфеєм,
Читала в підземці обличчя, пливла переходом,
Випірнула на Лівому березі,
В тоді – із двома пересадками –
У гетто Троєщини –
«Водітєль, на остановкє, пажалуста...»