Нагрішиш краще, та чи не поперхнешся чужим яблуком?
Євиним?
Бо вона довірялася йому на самоті, склавши долоньки літачком і враз:
"Фіть!"
І в ньому...
І бризкався кришталь її багатолюдного серця, як урбаністика міста... Cтрога, але осяйна Аріадна.
Ніч ,зорі ,дах ,вона.
І на верандах Русанівських Садів збирала розсипи сонця дітлашня,
І вдихи і видихи були прозорими як органза на її сукні вербної неділі.
Котики цвіли.
Цвіли котики і сон – трава.
А колись його вже дорослий велосипед спостерігав,
як клялася вона:
"Відьма я родима, справді, родима !"
Бігла згори із свого великого дитинства маленьким сонячним промінчиком. Ним бавилася, бо і він біг...
Вона - ріка.
Він- ручайко.
Вона – золотокоса
Він –однокласник…
-Хіба є старість на землі?
Є старі діти. Є яблука молодильні
Потім довірялася на самоті іншому, мовчки притримуючи шовкову панчоху , що спадала із неї як ябеда.
- Кому скажеш ,кому, мамі ?
І промовисто говорить пісочний годинник ,там де південні пляжі і китайський розпис по нігтях її ілюзій.
Жовтими квітами.
Єгипетськими чи японськими…
Та не - не волхвами-волошками, а так ,дрібниця- дещиця невпокореної пристрасті прожовклої.
Це із жалості жіночої відпускаєш зиму і літо, де вії як сон,
Де сніг на віях,
Де віра у масці.
Віра у нього, самітника, бо все інше якесь грубе для нього.
-Знову ти ідеалізуєш ?
- Так, а що ?
Зухвала кицька ,блакитна смужка на його «гопницьких» штанях, чи Сузір»я на ледь поморщеному лобі.
І він грає на тобі ,грає, наче на скрипці Страдіварі.
А ти не страйкуєш.
Бо гола, чудернацька скрика, що полонить рожевою маківкою насолоди не видасть тебе, «гопнику» із квітучіх садів Семіраміди,
Із міфічних фантазій.
Хоч скрипка коричнева, немов загоріла ,як шкіра самої Наомі Кембел, і поверхня гладенька її, та співуча музика –дикі манівці сповіді.
Хоч дихає йому зачасту мовчки.
Хоч вкладається спати на його «гопницьких» штанях, довіряючи на самоті іншому ,мовчки ,притримуючи шовкову панчоху , що спадає із неї як ябеда...
- Йди.
І спантеличений погляд у великій скіфській амфорі лякається шалу :
Вона -річка.
Він - океан
Вона- золотокоса
Він чужак.
-Хіба є старість на землі?
Є старі діти, є яблука молодильні...