Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.15
00:20
Чого хоче жінка, того хоче Бог,
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
а ти про що мрієш, панянко?
Усе в тебе є: на полиці — Ван Гог,
у серці палаючім — Данко.
В піалі фаянсовій щедрі дари:
червона смородина, сливи.
Корицею пахнуть твої вечори,
терпкими кислицями зливи.
2025.12.14
22:21
Зима невідчутна і геть невловима.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
Непрошений сніг скиглить, проситься в рими.
Куди ж закотилась її булава?
Напевно, порожня зими голова.
Ми втратили зиму, як грізний двобій
Переднього краю ідей і вогнів.
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Глеб Глебов (1960) /
Проза
Божья коровка
Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божья коровка
От героев былых времён
Не осталось порой имён.
Те, кто приняли смертный бой,
Стали просто землёй и травой.
Агранович Евгений
Божья коровка ползла по иссушенному зноем длинному стеблю всё выше и выше. Вот она замерла, словно прислушиваясь, но через мгновение продолжила свой целеустремленный путь. Легкий ветерок раскачивал высокую траву, норовя сбросить путешественницу на землю, но цепкие лапки крепко держались за стебель.Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
