Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.25
22:19
Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
2025.11.25
18:07
Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
2025.11.25
15:00
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
2025.11.25
13:49
Маню манюсіньке до рук…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
2025.11.25
13:06
Любо жити зайчику
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
2025.11.25
12:59
А зла Феміда спати не дає
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
2025.11.25
10:42
Вчергове. І наче вперше.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
2025.11.23
20:03
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
Реквієм сенсу життя - колискова.
Світом несуться порожні розмови,
Як не помітити підлу війну.
Милий малюк не побачить весну,
Білій зимі не всміхнеться казковій.
Батько гойдає біленьку труну.
2025.11.23
17:27
Осінь, що тільки торкнулась перону,
потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...потягом ночі примчала в Париж.
Сонну, сторонню і геть безборонну,
ледь оглянувшись, її ти уздриш.
Давнє кафе мандрівницю полонить.
В ньому судилося бути усім,
в кого на столику кава холоне
й очі зволожені вельми
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Глеб Глебов (1960) /
Проза
Божья коровка
Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божья коровка
От героев былых времён
Не осталось порой имён.
Те, кто приняли смертный бой,
Стали просто землёй и травой.
Агранович Евгений
Божья коровка ползла по иссушенному зноем длинному стеблю всё выше и выше. Вот она замерла, словно прислушиваясь, но через мгновение продолжила свой целеустремленный путь. Легкий ветерок раскачивал высокую траву, норовя сбросить путешественницу на землю, но цепкие лапки крепко держались за стебель.Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
