ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Глеб Глебов (1960) /
Проза
Божья коровка
Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божья коровка
От героев былых времён
Не осталось порой имён.
Те, кто приняли смертный бой,
Стали просто землёй и травой.
Агранович Евгений
Божья коровка ползла по иссушенному зноем длинному стеблю всё выше и выше. Вот она замерла, словно прислушиваясь, но через мгновение продолжила свой целеустремленный путь. Легкий ветерок раскачивал высокую траву, норовя сбросить путешественницу на землю, но цепкие лапки крепко держались за стебель.Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію