Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Глеб Глебов (1960) /
Проза
Божья коровка
Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божья коровка
От героев былых времён
Не осталось порой имён.
Те, кто приняли смертный бой,
Стали просто землёй и травой.
Агранович Евгений
Божья коровка ползла по иссушенному зноем длинному стеблю всё выше и выше. Вот она замерла, словно прислушиваясь, но через мгновение продолжила свой целеустремленный путь. Легкий ветерок раскачивал высокую траву, норовя сбросить путешественницу на землю, но цепкие лапки крепко держались за стебель.Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
