Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Глеб Глебов (1960) /
Проза
Божья коровка
Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божья коровка
От героев былых времён
Не осталось порой имён.
Те, кто приняли смертный бой,
Стали просто землёй и травой.
Агранович Евгений
Божья коровка ползла по иссушенному зноем длинному стеблю всё выше и выше. Вот она замерла, словно прислушиваясь, но через мгновение продолжила свой целеустремленный путь. Легкий ветерок раскачивал высокую траву, норовя сбросить путешественницу на землю, но цепкие лапки крепко держались за стебель.Солдат лежал в густо поросшем кювете и наблюдал за её неторопливым восхождением. Стоял дурманящий запах разнотравья, стрекотали кузнечики, земля, прогретая полуденным солнцем, была тёплой, ласковой. В какой-то миг бойцу показалось даже, будто нет никакой войны, а он лежит на краю луга у торфяного болота, что за околицей родной деревни, и что сейчас отец, с кряхтением поднявшийся на ноги, ворчливо позовёт его, дескать, хватит валяться без дела, пора и за работу.
Очень хотелось спать, слабость овладела пригретым солнечными лучами телом, и боец с трудом боролся с навалившейся истомой. Плечо, оцарапанное зацепившей вскользь пулей, сильно саднило, хотелось полить на него студёной водой, чтобы смыть попадающий в рану жгучий пот и тем самым облегчить боль. Но не было ни воды, ни возможности обработать рану. Нужно было лежать. Лежать и не шевелиться, невзирая на то, что правую щеку больно покалывает какая-то колючка, так некстати оказавшаяся именно в этом месте.
К шуршанию травы и стрекоту кузнечиков добавились отрывистые команды на чужом языке и приближающийся шорох множества ног. А божья коровка тем временем продолжала свой путь к верхушке стебля с одной только ей известной целью, совершенно не обращая внимания на происходящее вокруг.
«Улетай, глупенькая. Улетай подальше отсюда. Сейчас здесь будет жарко. Улетай к своим деткам, не нужна тебе наша война», - прошептал солдат. Но жучок упорно продолжал ползти по стеблю, словно хотел добраться ближе к солнцу.
"Божья коровка, улети на небо, там твои детки кушают конфетки. Всем по одной, а тебе - ни одной...", - шёпотом напел он припевку из детства. И коровка, словно услышав, расправила свои оранжевые крылышки и поднялась в небо. «Вот и чудненько, вот и умница. Живи, красивая, рано тебе ещё умирать», - улыбнувшись растрескавшимися губами, прошептал солдат, проводив взглядом её полёт.
Шуршащие в траве шаги множества ног неумолимо приближались. «Только бы не застрелили», - подумал боец. – «Только бы подошли поближе. Как можно ближе. Пусть думают, что я убит».
Рука, сжимавшая гранату с выдернутой чекой, начинала неметь. Руке было неудобно, край раскрывшегося ящика со снарядами больно врезался в предплечье. Хотелось хоть немножко пошевелить ею, но нельзя: любое движение выдаст его, противник тут же поймёт, что боец жив.
Солдат перевёл взгляд на стоящую рядом полуторку, уткнувшуюся радиатором в кювет. Шофёр в простреленной пулемётной очередью кабине навалился на баранку, обхватив её двумя руками. Рядом, в кювете, лежали ещё три ящика, выпавшие из кузова от резкого толчка.
Шаги всё ближе. Они уже рядом. Послышались голоса со стороны полуторки, кто-то распахнул дверцу кабины, кто-то взобрался в кузов грузовичка. Вот уже чья-то тень заслонила солнце, чужие сапоги зашуршали травой у самого лица солдата.
Боец приподнял голову, глянул вокруг: как же вас, вражины, много! Онемевшая рука наконец разжалась, граната выскользнула и скатилась в ящик. «Божья коровка, улети на небо, там твои детки…», - прошептал солдат…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
