ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2026.01.29 11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…

Олена Побийголод
2026.01.29 10:42
ЯК ПРО НАС

Із Іллі Еренбурга (1891-1967)

Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,

Ярослав Чорногуз
2026.01.29 05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.

Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,

Ірина Вірна
2026.01.28 23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)

У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!

Тетяна Левицька
2026.01.28 20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.

Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.

Микола Дудар
2026.01.28 20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже

Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу

Іван Потьомкін
2026.01.28 18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?

Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,

Ірина Білінська
2026.01.28 13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.

Борис Костиря
2026.01.28 11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.

Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,

Юрко Бужанин
2026.01.28 09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,

Олександр Буй
2026.01.27 20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.

Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні

С М
2026.01.27 18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх

нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &

Пиріжкарня Асорті
2026.01.27 13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма

коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали

Вероніка В
2026.01.27 11:23
знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати

Ірина Білінська
2026.01.27 11:05
Привіт,
невипадковий перехожий!
Не обертайся,
не ховай очей —
зізнайся, хто
твій спокій потривожив?
І що тобі у пам’яті пече?

Борис Костиря
2026.01.27 10:17
Це віршування, ніби вічне рабство,
Важка повинність і важкий тягар.
Воно підность в піднебесся раю,
Штовхає ордам первісних татар.

Це вічний борг перед всіма богами,
Перед землею, Всесвітом, людьми.
І ти не розрахуєшся з боргами,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Глеб Глебов (1960) / Проза / рассказы

 Божий одуванчик
В большом универсаме в этот предпраздничный день было много людей. Все были заняты покупками к празднику и, казалось, никому не было дела до стоявшей у входа в торговый зал бабушки. Но кое-кто всё же задерживался, стыдливо опуская деньги в картонную коробку, стоявшую у её ног. На коробке синим фломастером было написано: «Помогите, я хочу есть».
Бабушка стояла, ссутулившись, опираясь на палочку, и никак не реагировала на подаяния. Отрешённый взгляд выцветших глаз был устремлён куда-то вниз и в сторону. Седая прядь, выбившаяся из-под серого платка, словно клок пакли прикрывала морщинистый лоб, старческие руки подрагивали на палочке. Казалось, что несчастная бабулька вот-вот упадёт в изнеможении и умрёт прямо здесь, рядом с покупательскими корзинами, под ногами снующих покупателей.
Тем временем, жизнь вокруг шла своим чередом. Кто-то входил магазин, кто-то, уже пройдя кассы, раскладывал покупки в пластиковые пакеты и торопился далее по своим делам.
Иван Матвеевич, приехавший из провинции в столицу, чтобы отметить праздник с сыном, стоял неподалёку от касс и неотрывно глядел на старушку. Не сказать, чтобы просящий милостыню человек был для него в диковинку, но всё же в их провинциальном городке такое можно было наблюдать только возле церкви.
Дождавшись, когда сын оплатит покупки, Иван Матвеевич обратился к нему дрожащим от волнения голосом:
- Пашка, ты видишь это?
- Что? – удивлённо спросил сын.
- Вон ту женщину, - отец кивнул головой в сторону бабушки.
- Я её вижу здесь каждый раз, как прихожу за покупками, - равнодушно ответил Павел и принялся укладывать всё в пакеты.
- Паш, я не могу на это спокойно смотреть, - Иван Матвеевич едва сдерживал сентиментальные слёзы. – Сын, не жмись, не будь сухарём, дай ей немного денег.
- Батя, не принимай это близко к сердцу. Я уверен, что эта «несчастная» бабушка зарабатывает здесь значительно больше, чем ты имеешь со своей шахтёрской пенсии.
- Пашка, - голос Ивана Матвеевича дрогнул. – Если не хочешь сам ей помочь, то дай мне немного денег, а дома я тебе их верну.
- Не выдумывай, отец. Мне не жалко денег. Я просто не хочу, чтобы кто-то с моей помощью наживался обманом.
- А вдруг она и в самом деле голодна? – не унимался отец. – Сын, я себе не прощу, если не помогу голодному человеку. Ты понимаешь, что если бы в сорок втором мне, оголодавшему пацану, люди не давали кто жмыха, кто каши из брюквы, то я бы сдох где-то под забором! Да ты посмотри на неё: это же божий одуванчик. Такая не может обманывать!
- Хорошо, отец, жди меня здесь, я сейчас, - Павел поставил на стол пакеты с покупками и вернулся в торговый зал.
Там он купил батон хлеба, полкило сосисок, пачку масла, сыр, творог, литр молока, пачку чая, упаковку конфет, печенье и сахар. Всё это упаковал в пакет и вручил отцу:
- Вот, батя, здесь всё для того, чтобы бабуля не умерла от голода. Можешь вручить ей, дабы совесть наша была чиста.
- Молодец, сын, - улыбнулся Иван Матвеевич и, взяв пакет, направился к бабушке.
Та продолжала стоять с безучастным видом, словно не замечая подошедшего к ней пожилого человека.
- Вот… здесь, конечно, немного, но всё же на несколько дней Вам хватит, - волнуясь, сказал Иван Матвеевич и раскрыл пакет таким образом, чтобы было видно его содержимое.
Бабушка вскользь взглянула на пакет, губы её вдруг сжались в тонкую ниточку, и она, словно гюрза, прошипела:
- Ты что, идиот старый, думаешь, что я стану надрываться и тащить эту дрянь домой? Забирай всё это и проваливай, не привлекай внимание!
Отрешённые, скрытые поволокой глаза старушки на миг блеснули презрительной искрой. Руки, до этого бессильно дрожавшие, крепко сжали палочку, готовые пустить её в ход, как оружие.
Иван Матвеевич, не ожидавший такого поворота, растерянно опустил пакет на пол, рядом с картонной коробкой, и, по-старчески горбясь, пошёл к выходу из универсама, где его ожидал сын.
- Пашка, как это?.. Что же это с людьми произошло? Я к ней по-доброму, а она… да она мне в душу плюнула, змея!
- А ты, батя, не верил. Если бы ещё чуть задержался, то не только в душу, но и в лицо могла бы плюнуть…
В большом универсаме в этот предпраздничный день было много людей. Все были заняты покупками к празднику и, казалось, никому не было дела до стоявшей у входа в торговый зал бабушки. Но кое-кто всё же задерживался, стыдливо опуская деньги в картонную коробку, стоявшую у её ног. На коробке синим фломастером было написано: «Помогите, я хочу есть». Неподалёку, в углу, небрежно отодвинутый старческой ногой, стоял пластиковый пакет с продуктами. Батон хлеба выпал из него и сиротливо лежал на затоптанном полу…
Москва
2012




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2012-05-08 19:13:08
Переглядів сторінки твору 1009
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2012.05.10 19:50
Автор у цю хвилину відсутній