Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.28
15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,
2026.10.28
13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.
В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,
2026.10.28
11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших.
Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ.
Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки.
Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями.
«Де
2026.10.28
11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "
2026.10.28
07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий
Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Глеб Глебов (1960) /
Проза
/
рассказы
Божий одуванчик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Божий одуванчик
В большом универсаме в этот предпраздничный день было много людей. Все были заняты покупками к празднику и, казалось, никому не было дела до стоявшей у входа в торговый зал бабушки. Но кое-кто всё же задерживался, стыдливо опуская деньги в картонную коробку, стоявшую у её ног. На коробке синим фломастером было написано: «Помогите, я хочу есть».
Бабушка стояла, ссутулившись, опираясь на палочку, и никак не реагировала на подаяния. Отрешённый взгляд выцветших глаз был устремлён куда-то вниз и в сторону. Седая прядь, выбившаяся из-под серого платка, словно клок пакли прикрывала морщинистый лоб, старческие руки подрагивали на палочке. Казалось, что несчастная бабулька вот-вот упадёт в изнеможении и умрёт прямо здесь, рядом с покупательскими корзинами, под ногами снующих покупателей.
Тем временем, жизнь вокруг шла своим чередом. Кто-то входил магазин, кто-то, уже пройдя кассы, раскладывал покупки в пластиковые пакеты и торопился далее по своим делам.
Иван Матвеевич, приехавший из провинции в столицу, чтобы отметить праздник с сыном, стоял неподалёку от касс и неотрывно глядел на старушку. Не сказать, чтобы просящий милостыню человек был для него в диковинку, но всё же в их провинциальном городке такое можно было наблюдать только возле церкви.
Дождавшись, когда сын оплатит покупки, Иван Матвеевич обратился к нему дрожащим от волнения голосом:
- Пашка, ты видишь это?
- Что? – удивлённо спросил сын.
- Вон ту женщину, - отец кивнул головой в сторону бабушки.
- Я её вижу здесь каждый раз, как прихожу за покупками, - равнодушно ответил Павел и принялся укладывать всё в пакеты.
- Паш, я не могу на это спокойно смотреть, - Иван Матвеевич едва сдерживал сентиментальные слёзы. – Сын, не жмись, не будь сухарём, дай ей немного денег.
- Батя, не принимай это близко к сердцу. Я уверен, что эта «несчастная» бабушка зарабатывает здесь значительно больше, чем ты имеешь со своей шахтёрской пенсии.
- Пашка, - голос Ивана Матвеевича дрогнул. – Если не хочешь сам ей помочь, то дай мне немного денег, а дома я тебе их верну.
- Не выдумывай, отец. Мне не жалко денег. Я просто не хочу, чтобы кто-то с моей помощью наживался обманом.
- А вдруг она и в самом деле голодна? – не унимался отец. – Сын, я себе не прощу, если не помогу голодному человеку. Ты понимаешь, что если бы в сорок втором мне, оголодавшему пацану, люди не давали кто жмыха, кто каши из брюквы, то я бы сдох где-то под забором! Да ты посмотри на неё: это же божий одуванчик. Такая не может обманывать!
- Хорошо, отец, жди меня здесь, я сейчас, - Павел поставил на стол пакеты с покупками и вернулся в торговый зал.
Там он купил батон хлеба, полкило сосисок, пачку масла, сыр, творог, литр молока, пачку чая, упаковку конфет, печенье и сахар. Всё это упаковал в пакет и вручил отцу:
- Вот, батя, здесь всё для того, чтобы бабуля не умерла от голода. Можешь вручить ей, дабы совесть наша была чиста.
- Молодец, сын, - улыбнулся Иван Матвеевич и, взяв пакет, направился к бабушке.
Та продолжала стоять с безучастным видом, словно не замечая подошедшего к ней пожилого человека.
- Вот… здесь, конечно, немного, но всё же на несколько дней Вам хватит, - волнуясь, сказал Иван Матвеевич и раскрыл пакет таким образом, чтобы было видно его содержимое.
Бабушка вскользь взглянула на пакет, губы её вдруг сжались в тонкую ниточку, и она, словно гюрза, прошипела:
- Ты что, идиот старый, думаешь, что я стану надрываться и тащить эту дрянь домой? Забирай всё это и проваливай, не привлекай внимание!
Отрешённые, скрытые поволокой глаза старушки на миг блеснули презрительной искрой. Руки, до этого бессильно дрожавшие, крепко сжали палочку, готовые пустить её в ход, как оружие.
Иван Матвеевич, не ожидавший такого поворота, растерянно опустил пакет на пол, рядом с картонной коробкой, и, по-старчески горбясь, пошёл к выходу из универсама, где его ожидал сын.
- Пашка, как это?.. Что же это с людьми произошло? Я к ней по-доброму, а она… да она мне в душу плюнула, змея!
- А ты, батя, не верил. Если бы ещё чуть задержался, то не только в душу, но и в лицо могла бы плюнуть…
В большом универсаме в этот предпраздничный день было много людей. Все были заняты покупками к празднику и, казалось, никому не было дела до стоявшей у входа в торговый зал бабушки. Но кое-кто всё же задерживался, стыдливо опуская деньги в картонную коробку, стоявшую у её ног. На коробке синим фломастером было написано: «Помогите, я хочу есть». Неподалёку, в углу, небрежно отодвинутый старческой ногой, стоял пластиковый пакет с продуктами. Батон хлеба выпал из него и сиротливо лежал на затоптанном полу…
Москва
2012
Бабушка стояла, ссутулившись, опираясь на палочку, и никак не реагировала на подаяния. Отрешённый взгляд выцветших глаз был устремлён куда-то вниз и в сторону. Седая прядь, выбившаяся из-под серого платка, словно клок пакли прикрывала морщинистый лоб, старческие руки подрагивали на палочке. Казалось, что несчастная бабулька вот-вот упадёт в изнеможении и умрёт прямо здесь, рядом с покупательскими корзинами, под ногами снующих покупателей.
Тем временем, жизнь вокруг шла своим чередом. Кто-то входил магазин, кто-то, уже пройдя кассы, раскладывал покупки в пластиковые пакеты и торопился далее по своим делам.
Иван Матвеевич, приехавший из провинции в столицу, чтобы отметить праздник с сыном, стоял неподалёку от касс и неотрывно глядел на старушку. Не сказать, чтобы просящий милостыню человек был для него в диковинку, но всё же в их провинциальном городке такое можно было наблюдать только возле церкви.
Дождавшись, когда сын оплатит покупки, Иван Матвеевич обратился к нему дрожащим от волнения голосом:
- Пашка, ты видишь это?
- Что? – удивлённо спросил сын.
- Вон ту женщину, - отец кивнул головой в сторону бабушки.
- Я её вижу здесь каждый раз, как прихожу за покупками, - равнодушно ответил Павел и принялся укладывать всё в пакеты.
- Паш, я не могу на это спокойно смотреть, - Иван Матвеевич едва сдерживал сентиментальные слёзы. – Сын, не жмись, не будь сухарём, дай ей немного денег.
- Батя, не принимай это близко к сердцу. Я уверен, что эта «несчастная» бабушка зарабатывает здесь значительно больше, чем ты имеешь со своей шахтёрской пенсии.
- Пашка, - голос Ивана Матвеевича дрогнул. – Если не хочешь сам ей помочь, то дай мне немного денег, а дома я тебе их верну.
- Не выдумывай, отец. Мне не жалко денег. Я просто не хочу, чтобы кто-то с моей помощью наживался обманом.
- А вдруг она и в самом деле голодна? – не унимался отец. – Сын, я себе не прощу, если не помогу голодному человеку. Ты понимаешь, что если бы в сорок втором мне, оголодавшему пацану, люди не давали кто жмыха, кто каши из брюквы, то я бы сдох где-то под забором! Да ты посмотри на неё: это же божий одуванчик. Такая не может обманывать!
- Хорошо, отец, жди меня здесь, я сейчас, - Павел поставил на стол пакеты с покупками и вернулся в торговый зал.
Там он купил батон хлеба, полкило сосисок, пачку масла, сыр, творог, литр молока, пачку чая, упаковку конфет, печенье и сахар. Всё это упаковал в пакет и вручил отцу:
- Вот, батя, здесь всё для того, чтобы бабуля не умерла от голода. Можешь вручить ей, дабы совесть наша была чиста.
- Молодец, сын, - улыбнулся Иван Матвеевич и, взяв пакет, направился к бабушке.
Та продолжала стоять с безучастным видом, словно не замечая подошедшего к ней пожилого человека.
- Вот… здесь, конечно, немного, но всё же на несколько дней Вам хватит, - волнуясь, сказал Иван Матвеевич и раскрыл пакет таким образом, чтобы было видно его содержимое.
Бабушка вскользь взглянула на пакет, губы её вдруг сжались в тонкую ниточку, и она, словно гюрза, прошипела:
- Ты что, идиот старый, думаешь, что я стану надрываться и тащить эту дрянь домой? Забирай всё это и проваливай, не привлекай внимание!
Отрешённые, скрытые поволокой глаза старушки на миг блеснули презрительной искрой. Руки, до этого бессильно дрожавшие, крепко сжали палочку, готовые пустить её в ход, как оружие.
Иван Матвеевич, не ожидавший такого поворота, растерянно опустил пакет на пол, рядом с картонной коробкой, и, по-старчески горбясь, пошёл к выходу из универсама, где его ожидал сын.
- Пашка, как это?.. Что же это с людьми произошло? Я к ней по-доброму, а она… да она мне в душу плюнула, змея!
- А ты, батя, не верил. Если бы ещё чуть задержался, то не только в душу, но и в лицо могла бы плюнуть…
В большом универсаме в этот предпраздничный день было много людей. Все были заняты покупками к празднику и, казалось, никому не было дела до стоявшей у входа в торговый зал бабушки. Но кое-кто всё же задерживался, стыдливо опуская деньги в картонную коробку, стоявшую у её ног. На коробке синим фломастером было написано: «Помогите, я хочу есть». Неподалёку, в углу, небрежно отодвинутый старческой ногой, стоял пластиковый пакет с продуктами. Батон хлеба выпал из него и сиротливо лежал на затоптанном полу…
Москва
2012
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
