Дякую, Богдане, приємно!

І я сьогодні випускників бачила! Звичайно, вони прекрасні!.. Дякую, Іринко, що завітала!

Ой, як приємно, що завітали до мене два світила в одній особі: і Сонце, і Місяць! Дякую Вам: освітили все навколо...

Можете критикувати моє "віршоскладання" - критику приймаю, знаю, що десь там, унизу, одного складу бракує, а може, й ще щось (підкажіть). Але щодо щирості: тут уже вибачте, не маєте ніяковісінького права! Народіть собі, та й подивимось, що ви своїй дитині будете писати (якщо будете, звісно!).І "дурним пафосом" мій материнський настрій називати не смійте, отак! Кажу ж - виносіть, народіть, виростіть, дождіться випускного, чи якихось інших важливих подій, а тоді терпимість до матерів сама до Вас прийде. Є вірші, які можна критикувати в плані літературознавства та мовознавства, але - не їх настрій, вибачте... Може, просто не треба тут виставляти дуже особисті вірші, що ж, може й так, але я ж людина, як і всі.

Ларисо, цей вірш гарний для родинного альбому. Нічого нового в материнських почуттях Ви не відкрили і не сказали. Він - банальний до "бєзобразія". Звичайно приємно отримувати хвалу від членів свого гуртка. Але ж я з боку. Тому кажу те, що думаю і те, що Ви, як бібліотекар, властиво професійний читач, самі бачите: римування - примітивне та неточне, віршик "на умілєніє", такий весь "женський, женський".

Жозефіно (чи як там Вас?), даремно до пафосу тулите такий епітет.... Він Вам не личить....
А вірші від мами дитині не бувають пафосними взагалі - то любов особлива. Не охання і ахання, не облизування і обцмоктування. То життя! Найвищий його прояв. Прикро, що Ви так от різко про материнську любов.... Щодо рим: а хіба краще, оли вони унікальні і нудно дочитувати? А тут мені приємно читати.....
Ще! Як готові критикувати - критикуйте від власного імені, а не якогось дурнуватого прізвиська!

Софіє, ми тут не про материнські почуття гуторимо, а про поетичний текст. А він - нижче плінтуса. Давайте не плутати поняття. Як якийсь графоман напише оду Шевченкові, то ми всі "Ще не вмерла Україна" співатимемо. А щодо прізвиська, то воно не дурнуватіше, нід Кримовська.) Це - моє прізвище, записано кирилицею...

Дякую, Ярославе, я виправила, як ти й підказав. Оце справжня допомога, конструктивна і щира! Дуже образливо мені чути про "дурний пафос" (напевне, ця, вже далеко не юна,поетка - тільки й в силі про "сливи" та "мііій..." писати). Для мене святе - ці спогади про часи, коли густий спориш був "висоооким і майже непрохідним"!..

Що, Ларисо, завидки взяли?))) Повчіться в цієї далеко не юною поетки. Хоча навряд чи у Вас хоть щось подібне вийде))) Всі ці ваші хуторянські віршики, пані та панове, вже давно нікому крім вас не цікаві. Вони нікого не можуть зачепити. Пісні вони та глевкуваті...

От! Згодна! Їхала у п'ятницю в Київ - Ларису від Умані до самої Митниці читала, смакуючи кожний її часом гострий кут, часом і кривуватий ритм.... Але жива! Не прісна, не гливка, не якась там ще.... Може, й десь трохи хутірська... А хіба краще тертись римами у містку бруківку і тинятись немитими під'їздами? ні! Я краще на хутір - на повітря!

глевка)))
міську - так поспішала, що не туди тицьнула)))