ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мос
2023.02.21

Саша Серга
2022.02.01

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ольга Лисенко (1997) / Публіцистика

 Без названия
Мне кажется, что причина всего кроется лишь в нас, эмоциях наших и чувствах. Когда человек безразличен, он ведь не интересует тебя вообще. Ты редко когда заходишь на его страницу, ищешь его силуэт среди толпы или курточку в гардеробе. Ты не помнишь цвет его глаз и ощущения от прикосновения губ; адрес, где он живет или здание, где у него тренировка; места, которые он чаще всего посещает и музыку, которую слушает. Ты не замечаешь изменений в его внешности, новой прически или другого цвета рубашки. Ты не знаешь игр, в которые он играет и каким образом он чаще всего проводит свое свободное время. Он просто безразличен. Тебя не волнует одет ли он по погоде, поел ли и что именно поел, выгулял ли собаку, а может, заболел и попал в больницу. Ты не переживаешь по поводу того, что он пропадает где-то целыми днями, почему поздно возвращается домой, во сколько идет спать и во сколько просыпается. Тебе не доставляет особого удовольствия в сотый раз пересматривать одни и те же фотографии; ты не желаешь сделать из них коллаж, как-то обработать или создать видео. А запах этого человека? Нет, ты не чувствуешь его повсюду, не покупаешь флакон с духами только для того, чтобы нюхать дома; не брызгаешь пробником туалетной воды на свою одежду в магазине парфюмерии. У вас нет общих мест, нет общих воспоминаний и ваших песен. Нет той самой переписки, читать которую можно бесконечно и каждый раз находить что-то новое, смешное или грустное, но до боли интересное. Ты не хранишь сообщения, не перечитываешь их перед сном и не считаешь количество входящих и исходящих звонков. Тебе параллельно, абсолютно параллельно на то, обратит этот человек на тебя внимание или нет. Ты можешь не разговаривать с ним и будешь чувствовать себя отменно. Ты не помнишь дат вашей первой встречи, Дня рождения его мамы или того дня, когда его любимая рыбка отправилась в мир иной. Тебя собственно не огорчает то, что он собирается сменить место жительства; ты не радуешься тому, что он приобрел велосипед или победил врага в самой обычной компьютерной игре. Иногда тебе просто хочется послать его далеко и надолго. В конце концов, тебе абсолютно наплевать на мелочи: как он добирается до школы/работы, почему так поздно выходит из дому и не боится опоздать. Ты не ждешь от этого человека сообщения или звонка, неважно когда: в час ночи, 7 часов утра или в 9 вечера, когда принимаешь душ; не ждешь потому, что он тебе безразличен. Раз мы переживаем за кого-то, значит, он не безразличен нам. И радоваться нужно, а не огорчаться, что ты умеешь чувствовать, неважно что: любовь, страсть, желание, дружескую привязанность или боль. Раз ты чувствуешь, значит, ты человек. И думаю, что каждый, читая это, вспоминал кого-то своего, такого родного и в тот же момент отдаленного; такого скрытного и в тот же момент искреннего; того, которого иногда просто хочется убить, закопать, уничтожить.… Но вскоре понимаешь, что намного лучше пригреться, обнять и уснуть на груди. Если Вы подумали о ком-то, значит, он и есть Ваш человек.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2012-05-13 13:59:11
Переглядів сторінки твору 1831
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми Дамський клуб, публіцистика
Автор востаннє на сайті 2012.05.15 16:23
Автор у цю хвилину відсутній