Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже борги йому вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже борги йому вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Марева на мові смерек
Василь Карп’юк. Brustury*(Брустури): Поезія. – Івано-Франківськ: «Типовіт», 2011. – 98 с.
Василь Карп’юк привернув мою увагу насамперед як лауреат україно-німецької премії ім. О. Гончара, тому, коли він невдовзі був гостем спілчанського «Літературного четверга», котрі модерує у Тернополі Наталка Пасічник, я зі зрозумілою цікавістю познайомилася з молодим поетом.
Брустури – це місце на Прикарпатті, про яке знають хіба що географи. Та поет шанобливо назвав свою другу збірку (дебютна – «Мотлох», 2010) саме так, підкресливши характер певної регіональної ізольованості своїх поетичних текстів, «напоєних і підсилених екстрактом брустурської хвої, гонором його леґіньської вдачі» (Петро Мідянка). Однак, про автентику поезії В. Карп’юка можна говорити лише умовно, на рівні міксу задавненої гуцульської лексики та батярського сленґу. Його ліричний герой – романтик, як породження давнього українського символізму й, одночасно, прагматик, котрий бавится в «ігрову критику» (за М. Прустом). Він свідомо деформує ті чи інші риси менталітету горян, акцентуючи на прихованому глузуванні, навіть пародіюванні, котрі надають віршам (не всім) неґативного пафосу: постмодерний засіб дражливого пастишу обертається засмічуванням поетичної мови і свідомим епатажем («Б’ляДА ПРО УКРАЇНУ», «Але ж ти / Ти – людина / ти знаєш що ти людина? / Ти знаєш про це чи ні?», «Всі ми гості у цьому світі / І життя – театр а ми актори / Як це круто – знати істину / Навіть будучи хворим»).
Саме сучасний світ з його плинністю привертає увагу поета, а поведінка учасників суспільної взаємодії – це умовна гра вражень, в якій доста маскувань, взаємних ошукувань і підступів. Відбувається ніби ритуальна вистава, в якій різні персонажі, зі своїми різними характерами, під час різноманітних сюжетних ходів, епатуючи почергово, творять майже наркотичне дійство авторського перевтілення («І що я тут можу вписати / Про свої дерева-марева? / Бо всі вони того варті / Але одно ціниться найбільше / Тому і слова жодного / За ним не вимовлю / А лиш візьму сокиру / Та зітну з пня / Щоб очі добрим людям не муляло»).
Впадає в око алогізм поетичних висловів і метафор, котрі, тим не менше, запам’ятовуються як такі, що мають ориґінальні, властиві тільки нашому поетові риси («Чи варто говорити для того, аби не мовчати?», «Я хочу пропити всі гріхи і бути тверезим», «Перехопило подих та лишився живим тому що не вмер», «Я образив себе і тому я на себе ображений»). Його цікавлять передусім ті межі свідомості, поза якими сл ова зникають, хоча значення їх залишаються незмінними («Самотність пустий листопад де ніякого слова не сказано / Порожній конверт де жодного листа навіть листка немає / Китайська що красива без квітів красивіша за квіти ваза / Щирі слова кохання відверті слова замовчані навзаєм»).
Напевне, у поетичних візіях відбився суто особистий досвід молодості: музичність, тиха ніжність тону, м’якість поетичної форми, тужливість і меланхолійність деяких віршів («Я посміхаюся тобі», «Пантруй ватерку бо як згасне», «Почалася гроза», «В передчутті Різдва», «Зі стріхи скапує вода») випливають із глибини душі. Багато з тих, хто прочитає ці вірші, і хто має смак до поезії, я впевнена, не залишиться байдужим
Подібна алюзивна властивість поетичної мови Василя Карп’юка, як це не парадоксально, є очевидною ознакою немодної нині класичної універсальності («Лунає щебет у гаях / Такий предвічний / Зі стріхи скапує вода / Сльозами січня»).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Марева на мові смерек
Василь Карп’юк. Brustury*(Брустури): Поезія. – Івано-Франківськ: «Типовіт», 2011. – 98 с.Василь Карп’юк привернув мою увагу насамперед як лауреат україно-німецької премії ім. О. Гончара, тому, коли він невдовзі був гостем спілчанського «Літературного четверга», котрі модерує у Тернополі Наталка Пасічник, я зі зрозумілою цікавістю познайомилася з молодим поетом.
Брустури – це місце на Прикарпатті, про яке знають хіба що географи. Та поет шанобливо назвав свою другу збірку (дебютна – «Мотлох», 2010) саме так, підкресливши характер певної регіональної ізольованості своїх поетичних текстів, «напоєних і підсилених екстрактом брустурської хвої, гонором його леґіньської вдачі» (Петро Мідянка). Однак, про автентику поезії В. Карп’юка можна говорити лише умовно, на рівні міксу задавненої гуцульської лексики та батярського сленґу. Його ліричний герой – романтик, як породження давнього українського символізму й, одночасно, прагматик, котрий бавится в «ігрову критику» (за М. Прустом). Він свідомо деформує ті чи інші риси менталітету горян, акцентуючи на прихованому глузуванні, навіть пародіюванні, котрі надають віршам (не всім) неґативного пафосу: постмодерний засіб дражливого пастишу обертається засмічуванням поетичної мови і свідомим епатажем («Б’ляДА ПРО УКРАЇНУ», «Але ж ти / Ти – людина / ти знаєш що ти людина? / Ти знаєш про це чи ні?», «Всі ми гості у цьому світі / І життя – театр а ми актори / Як це круто – знати істину / Навіть будучи хворим»).
Саме сучасний світ з його плинністю привертає увагу поета, а поведінка учасників суспільної взаємодії – це умовна гра вражень, в якій доста маскувань, взаємних ошукувань і підступів. Відбувається ніби ритуальна вистава, в якій різні персонажі, зі своїми різними характерами, під час різноманітних сюжетних ходів, епатуючи почергово, творять майже наркотичне дійство авторського перевтілення («І що я тут можу вписати / Про свої дерева-марева? / Бо всі вони того варті / Але одно ціниться найбільше / Тому і слова жодного / За ним не вимовлю / А лиш візьму сокиру / Та зітну з пня / Щоб очі добрим людям не муляло»).
Впадає в око алогізм поетичних висловів і метафор, котрі, тим не менше, запам’ятовуються як такі, що мають ориґінальні, властиві тільки нашому поетові риси («Чи варто говорити для того, аби не мовчати?», «Я хочу пропити всі гріхи і бути тверезим», «Перехопило подих та лишився живим тому що не вмер», «Я образив себе і тому я на себе ображений»). Його цікавлять передусім ті межі свідомості, поза якими сл ова зникають, хоча значення їх залишаються незмінними («Самотність пустий листопад де ніякого слова не сказано / Порожній конверт де жодного листа навіть листка немає / Китайська що красива без квітів красивіша за квіти ваза / Щирі слова кохання відверті слова замовчані навзаєм»).
Напевне, у поетичних візіях відбився суто особистий досвід молодості: музичність, тиха ніжність тону, м’якість поетичної форми, тужливість і меланхолійність деяких віршів («Я посміхаюся тобі», «Пантруй ватерку бо як згасне», «Почалася гроза», «В передчутті Різдва», «Зі стріхи скапує вода») випливають із глибини душі. Багато з тих, хто прочитає ці вірші, і хто має смак до поезії, я впевнена, не залишиться байдужим
Подібна алюзивна властивість поетичної мови Василя Карп’юка, як це не парадоксально, є очевидною ознакою немодної нині класичної універсальності («Лунає щебет у гаях / Такий предвічний / Зі стріхи скапує вода / Сльозами січня»).
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
