ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.01.24 23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.

Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати

Іван Потьомкін
2026.01.24 19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с

Артур Курдіновський
2026.01.24 16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.

Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,

Олена Побийголод
2026.01.24 09:35
Та годі вже цькувати Президента!
Бо президентом бути – це не сміх:
в свій офіс, ледь прокинувшись, він плента –
і мерзне там, один за нас усіх!

Він здрить удаль – й важку гадає думу,
йому – от чесно! – соромно за нас:
чому не надонатили всю суму

Ярослав Чорногуз
2026.01.23 22:44
Друзі, що скажу я вам:
Люди, звірі, зорі,
Воскурімо фіміам
Самохвалу Борі.

Вклякнім, хоч не кожен звик
Буть м'якішим вати.
Ми не годні черевик

Микола Дудар
2026.01.23 20:35
Цікаво, швендяє де лютий
І що у нього на умі?
Можливо березнем припнутий?
Можливо знов на Колимі?..
Січневі дні ось-ось злетять вже.
Морози знижаться… Чомусь
Зв’язки і світло із мережі
Лишили в пам’яті: «готуйсь»…

Олена Побийголод
2026.01.23 18:46
Із Леоніда Сергєєва

Якось раз, лежу в лікарні
(впав на мене стос каністр).
Й раптом чую вісті гарні:
приїздить прем’єр-міністр!

Тут набігла тьма народу,

Юрій Лазірко
2026.01.23 17:05
плачуть листям осінні гаї
відпускають у вирій зозуль
не жалій моє серце ти їх
небо чисте і вільне від куль

за ночами проносяться дні
та за ними тужити не варто
і шукати притулку у сні

Тетяна Левицька
2026.01.23 16:55
Мобільний вимкнули зв'язок,
нема у домі світла, газу,
і сум проймає до кісток
щоразу, пташечко, щоразу.

Така жура, що хоч ридай
на грудях ночі безутішно.
Невже минуле через край

Борис Костиря
2026.01.23 11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розвал,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню і миготливість зал.

Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє

Ірина Вірна
2026.01.23 10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.

С М
2026.01.23 06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час

Артур Курдіновський
2026.01.23 03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.

Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,

Вероніка В
2026.01.23 00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а

Євген Федчук
2026.01.22 21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма

Іван Потьомкін
2026.01.22 17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Мойсей Фішбейн (1946) / Вірші

 Р. Марія Рільке. Оливовий сад
Він підіймався вгору між олив
невидний, сірий, він у сірім листі
чоло, припале пилом, похилив,
занурив у долоні попелисті.

По всьому це. Кінець. Я мушу йти,
сліпма торкати куряву негожу,
велиш казати, що існуєш Ти,
а я Тебе надибати не можу.

Надибати не можу. Ні в собі,
ні в камені не можу, ні в юрбі.
Не можу. Я самотній, далебі.

В людському сумі я осамотів,
його Тобою втишити хотів,
та це не Ти. О стид напоготів…

Відтак розкажуть: янгол прилетів.

Чому це янгол? Ах, то ніч прийшла,
шелéснула оливинами, учні
неподалік поснули невідлучні.
Чому це янгол? Ах, то ніч прийшла.

Звичайна ніч, нітрохи не відмінні
від неї сотні інших, онде пси
дрімотні в незворушному камінні.
Ах, ця скорботна, що чекає нині
повернення ранкової роси.

Бо вже ні янгол, ні великі ночі
до цих молінь не вернуться, бо вже
самозагублених ніхто не вбереже,
бо їм чужі напучування отчі
і мáтерине лоно їм чуже.

Париж, травень – червень 1906

З німецької переклав Мойсей ФІШБЕЙН.
28 липня – 4 серпня 2002 р., Erding

Der Ölbaumgarten
Er ging hinauf unter dem grauen Laub
ganz grau und aufgelöst im Ölgelände
und legte seine Stirne voller Staub
tief in das Staubigsein der heißen Hände.

Nach allem dies. Und dieses war der Schluss.
Jetzt soll ich gehen, während ich erblinde,
und warum willst Du, dass ich sagen muss,
Du seist, wenn ich Dich selber nicht mehr finde.

Ich finde Dich nicht mehr. Nicht in mir, nein.
Nicht in den andern. Nicht in diesem Stein.
Ich finde Dich nicht mehr. Ich bin allein.

Ich bin allein mit aller Menschen Gram,
den ich durch Dich zu lindern unternahm,
der Du nicht bist. o namenlose Scham...

Später erzählte man, ein Engel kam - .

Warum ein Engel? Ach es kam die Nacht
und blätterte gleichgültig in den Bäumen.
Die Jünger rührten sich in ihren Träumen.
Warum ein Engel? Ach es kam die Nacht.

Die Nacht, die kam, war keine ungemeine;
so gehen hunderte vorbei.
Da schlafen Hunde, und da liegen Steine.
Ach eine traurige, ach irgendeine,
die wartet, bis es wieder Morgen sei.

Denn Engel kommen nicht zu solchen Betern,
und Nächte werden nicht um solche groß.
Die Sich-Verlierenden lässt alles los,
und die sind preisgegeben von den Vätern
und ausgeschlossen aus der Mütter Schoß.

Rainer Maria Rilke, Mai/Juni 1906, Paris


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-12-22 19:34:44
Переглядів сторінки твору 6786
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.155 / 5.5  (5.242 / 5.74)
* Рейтинг "Майстерень" 5.152 / 5.5  (5.264 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.795
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2017.03.06 14:30
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Гортензія Деревовидна (Л.П./Л.П.) [ 2008-08-31 01:06:40 ]
Переклад Бажана

Під сірим віттям вгору йшов помалу
він, сірий і самітний, між олив
і голову, пилюкою припалу,
в пил рук гарячих глибоко втопив.

По всьому - це. І це кінець надходить.
Та я повинен і осліпши йти.
Чому мене примушуєш доводить,
що Ти єси, хоч зник для мене Ти?

Тебе не можу більше я знайти, -
ані в собі, ні в інших, ні в камінні
знайти не можу. Сам-один я нині.

Зі мною - вся скорбота людських бід.
Полегшити Ти міг би їхній гніт,
коли б Ти був. О невимовний стид...

Казали згодом: ангела прихід.
Хіба то ангел? Ах, то ніч прийшла,
зашелестіла листям на оливах.
Здригнулись учні в снах своїх лякливих.
Хіба то ангел? Ах, то ніч прийшла.

Звичайна ніч прийшла сюди, як сотні
ночей було минуло тут підряд.
Каміння спить, і пси лежать дрімотні.
Ах, ніч сумна, як ночі ті скорботні,
що ждуть, щоб ранок повернувсь назад.

Бо не приходить на такі благання
ні світла ніч, ні ангел поготів.
Все тратять ті, хто сам себе згубив, -
їх обмина отецьке піклування
їх поронило лоно матерів.