Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
В лавровий ліс зайти подвійно,
Назватись Хроносом між бран,
Знайти дупло екзістенційне,
Відгородитися від снів,
В склепінні рук ,зібгавши ліру ,
Початок дій і стусанів
Валерія Шевчука.
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешева біжутерія,
тут майже кожне прізвище - гігант:
від Борхеса до Шевчука Валерія.…
В повітрі осяйні октави
Наспівує красивий травень,
Народжуються білі квіти.
Двір мій, промінням оповитий,
Костюм примірив золотавий.
Весна! А я і не помітив...
Достатньо хліба та водиці.
Усі таланти - люди бідні,
Це вже давно не таємниця.
Цей світ краде щоденно сили,
Недосконалий, недолугий.
Поет сидить на хмарці білій
У резиденції його весь світ.
Світило дня, дароване Всевишнім
Живе і житиме мільярди літ.
Несе і світло, і тепло завзято,
Гігантське і всесильне для землі
І для людей. Небес правічне свято,
Я - ніби кролик,
З котрого чупакабра
Кров відсмоктала.
Крівці мого кохання
Достатньо тобі на ланч?
Похмурий пейзаж, як сама німота.
У цьому болоті втонула зоря,
Що сяяла нам на далекі моря.
Постійний застій і застиглість думок.
Панує безумства прадавній амок.
як матері тій, що утратила сина.
Носила крилату надію під серцем,
але віддала горю в люту годину.
Сорочка своя завше ближче до тіла —
чужої скорботи нам не перейняти,
Не пестила лялю, а просто хотіла,
щоб па
І лебідь Малларме на дзеркалі води.
Чи в змозі крок важкий гидкого каченя
Завершити рядки щириці й лободи?
В забутому ставку серед самих забрьох,
Що в справжній глушині полють на бабок,
Чи можна в інший сві
Сонця не буде, не чекай,
вже третій тиждень – дощ, і край,
мокрий ущент маршрут у нас,
неба забута синь.
Ніби з незримих сит мілких,
сіється мжичка, як на гріх...
І злякано розсіялася мла, -
І всі побігли швидко якнайдалі
З охопленого полум'ям села.
Хати горіли шумно і багрово
На склі тремтіли відблиски вогнів,
А я, руками бурими від крові,
Хотів сусіду дати стусанів.
Нарешті настало плюс двадцять!
Повилітали хрущі,
Дівки почали роздягаться!
Повиймали із шафів
Свої коротенькі спідниці!
Як гляну – відразу, о Боже!-
з якого більше не п'ють ні люди, ні звірі.
Інколи птаха сідає на тряхлий рипучий обід,
гойдаючись у вишнім небеснім ефірі.
Вітер крутить зотліле колесо.
Линуть між хмари веселі пташині співи.
Хтось гукає знемо
але усе мине
розвидніє за мороком
земне таке земне
і хліба житнє золото
і молоко і мед
з-під ніг злітають голуби
дідок травицю жне
Я і він, чи я і ти?
Ви стоїте, волосся вітер звіює
Очі сяють і душі замріяні
Говорячи
«Тебе ми любимо, як же нам бути?»
І я обох люблю
Розлився, як ціла аморфна держава.
Які таємниці, які парадокси
Чаїть у собі, ніби сховані оси!
Туман розчиняє депресію люту,
У вічні слова й заповіти закуту.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Р. Марія Рільке. Оливовий сад
невидний, сірий, він у сірім листі
чоло, припале пилом, похилив,
занурив у долоні попелисті.
По всьому це. Кінець. Я мушу йти,
сліпма торкати куряву негожу,
велиш казати, що існуєш Ти,
а я Тебе надибати не можу.
Надибати не можу. Ні в собі,
ні в камені не можу, ні в юрбі.
Не можу. Я самотній, далебі.
В людському сумі я осамотів,
його Тобою втишити хотів,
та це не Ти. О стид напоготів…
Відтак розкажуть: янгол прилетів.
Чому це янгол? Ах, то ніч прийшла,
шелéснула оливинами, учні
неподалік поснули невідлучні.
Чому це янгол? Ах, то ніч прийшла.
Звичайна ніч, нітрохи не відмінні
від неї сотні інших, онде пси
дрімотні в незворушному камінні.
Ах, ця скорботна, що чекає нині
повернення ранкової роси.
Бо вже ні янгол, ні великі ночі
до цих молінь не вернуться, бо вже
самозагублених ніхто не вбереже,
бо їм чужі напучування отчі
і мáтерине лоно їм чуже.
Париж, травень – червень 1906
З німецької переклав Мойсей ФІШБЕЙН.
28 липня – 4 серпня 2002 р., Erding
Der Ölbaumgarten
Er ging hinauf unter dem grauen Laub
ganz grau und aufgelöst im Ölgelände
und legte seine Stirne voller Staub
tief in das Staubigsein der heißen Hände.
Nach allem dies. Und dieses war der Schluss.
Jetzt soll ich gehen, während ich erblinde,
und warum willst Du, dass ich sagen muss,
Du seist, wenn ich Dich selber nicht mehr finde.
Ich finde Dich nicht mehr. Nicht in mir, nein.
Nicht in den andern. Nicht in diesem Stein.
Ich finde Dich nicht mehr. Ich bin allein.
Ich bin allein mit aller Menschen Gram,
den ich durch Dich zu lindern unternahm,
der Du nicht bist. o namenlose Scham...
Später erzählte man, ein Engel kam - .
Warum ein Engel? Ach es kam die Nacht
und blätterte gleichgültig in den Bäumen.
Die Jünger rührten sich in ihren Träumen.
Warum ein Engel? Ach es kam die Nacht.
Die Nacht, die kam, war keine ungemeine;
so gehen hunderte vorbei.
Da schlafen Hunde, und da liegen Steine.
Ach eine traurige, ach irgendeine,
die wartet, bis es wieder Morgen sei.
Denn Engel kommen nicht zu solchen Betern,
und Nächte werden nicht um solche groß.
Die Sich-Verlierenden lässt alles los,
und die sind preisgegeben von den Vätern
und ausgeschlossen aus der Mütter Schoß.
Rainer Maria Rilke, Mai/Juni 1906, Paris
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
