Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.
Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Р. Марія Рільке. Ти є жебрак...
ти камінь, що не вкублиться ніде,
ти прокажений, мавши калатало,
ти той, що з ним навколо міста йде.
Твоє ніщо це те, що має вітер,
і славою не вкрита нагота;
сирітську одежинку час не витер,
вона, прегарна, досі пригорта.
Ти бідний, наче зарід, наче плід,
задушений у стегнах ніжнородих:
дівча вбиває в лоні перший подих,
бо зародові дихати не слід.
Ти бідний; наче прóливні зугарні
напровесні, що ринули на дах,
і наче у довічній буцегарні
непогамовні подуми невдах.
І наче хворі, що лягли інакше
і вже щасливі; наче квіти в голій
жорстві, на вітровищі, поміж колій;
як повна сліз долоня, бідний ти…
Щó проти тебе та замерзла птиця,
той пес, який шалено зголоднів,
ті, хто спромігся самозагубиться,
і та скорбота звіра, де ступиця
і звір забуті на багато днів?
І вся жеброта, зморена і зморна,
що проти тебе у твоїй судьбі?
Вона — дрібні камінчики, не жорна,
та змеле дрібку борошна собі.
Ні крихітки, ні дещиці, ні тіні,
злидарське рам’я хто ще залата;
трояндо злиднів у цвітінні,
ти в сонячнім палахкотінні
сяйна лелітка золота.
Ти є безрідник, ти в пустинні,
тебе відринули світи:
не залегкий. Ти виєш у хуртечі.
Ти наче арфа, той ламає плечі,
хто в це звучання хоче увійти.
Віареджо, 13 – 20 квітня 1903
Перекладено: 14 – 23 серпня 2002 р., Erding
Du bist der Arme, du der Mittellose
Du bist der Arme, du der Mittellose,
du bist der Stein, der keine Stätte hat,
du bist der fortgeworfene Leprose,
der mit der Klapper umgeht vor der Stadt.
Denn dein ist nichts, so wenig wie des Windes,
und deine Blöße kaum bedeckt der Ruhm;
das Alltagskleidchen eines Waisenkindes
ist herrlicher und wie ein Eigentum.
Du bist so arm wie eines Keimes Kraft
in einem Mädchen, das es gern verbürge
und sich die Lenden presst, dass sie erwürge
das erste Atmen ihrer Schwangerschaft.
Und du bist arm: so wie der Frühlingsregen,
der selig auf der Städte Dächer fällt,
und wie ein Wunsch, wenn Sträflinge ihn hegen
in einer Zelle, ewig ohne Welt.
Und wie die Kranken, die sich anders legen
und glücklich sind; wie Blumen in Geleisen
so traurig arm im irren Wind der Reisen;
und wie die Hand, in die man weint, so arm...
Und was sind Vögel gegen dich, die frieren,
was ist ein Hund, der tagelang nicht fraß,
und was ist gegen dich das Sichverlieren,
das stille lange Traurigsein von Tieren,
die man als Eingefangene vergaß?
Und alle Armen in den Nachtasylen,
was sind sie gegen dich und deine Not?
Sie sind nur kleine Steine, keine Mühlen,
aber sie mahlen doch ein wenig Brot.
Du aber bist der tiefste Mittellose,
der Bettler mit verborgenem Gesicht;
du bist der Armut große Rose,
die ewige Metamorphose
des Goldes in das Sonnenlicht.
Du bist der leise Heimatlose,
der nichtmehr einging in die Welt:
zu groß und schwer zu jeglichem Bedarfe.
Du heulst im Sturm. Du bist wie eine Harfe,
an welcher jeder Spielende zerschellt.
Rainer Maria Rilke, 18.4.1903, Viareggio
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
