ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.17
19:20
Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
2024.05.17
15:23
А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?
А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
2024.05.17
09:49
Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.
Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
2024.05.17
09:24
Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.*
2024.05.17
09:03
Укотре Микола Соболь починає першим. Незважаючи на свої постійні виправдовування: «Не я першим починаю!»…
Так, на мій вірш «Моя вишиванка», який 16 травня був опублікований на всіх провідних літературних порталах, зокрема урядовому, Соболь надіслав прово
2024.05.17
05:31
Припадаю до шиби
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
І дивлюсь, як у вись
Доокола садиби
В млі тумани звелись.
Не ясніє світання
За зволоженим склом, -
Виникає бажання
Знов забутися сном.
2024.05.17
04:22
Чому зима триває більше року?
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
Чому вже вдруге втрачена весна?
Ми поспіхом вивчаємо уроки,
Тому що в нас іде страшна війна.
Чому слова палкі та агресивні?
Чому тепер на скронях сивина?
Повірили у гасла примітивні -
2024.05.17
00:04
Мої сни - це апокриф, безцінне руно чорнокнижжя
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
На пергаменті із ненароджених досі ягнят.
Вище, ніж зіккурат, та від оргій Тіберія нижче.
Це мереживо з тіней, що зникли у розпалі дня.
В них скорбота, яка витікає вночі з Пенелопи,
Коли знов розпускают
2024.05.16
20:19
Розпалася Русь єдина після Ярослава.
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
Розділили брати землю Руську між собою,
Кожен у своїм уділі самостійно правив.
Щоби потім розділити уділ дітям своїм.
Розділилась на клаптики колись Русь єдина.
Князі правили в уділах й жадібно гляділи,
Як би зем
2024.05.16
09:45
травня - День вишиванки
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
На кістках тривають бісові танці,
пологові будинки лежать у руїнах…
Я сьогодні у вишиванці,
адже я - українець.
По ночах небо геть червоне,
2024.05.16
05:48
Зморені та щасливі.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
Чи спати вони хотіли?
Де зорепадів зливи
останні спивали сили.
Світанку не чекали
своє у ночі багаття,
день наступав помалу,
ніби відьмацьке прокляття.
2024.05.16
05:15
Вітер розгойдує дзвоники,
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
Рве пелюстки голубі, –
Крильця розпрямивши коники
Тонко сюркочуть собі.
Ніби для слуху придумані,
Чи показової гри, –
Звуки не раз мною чувані
Й бачені вже кольори.
2024.05.16
00:59
Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
І оберегом від чорного зла стати прагнула.
Дякую щиро за світлі та радісні дні.
Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мріє
2024.05.16
00:45
Дивуюсь... Невже це насправді?
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
Не в тихому, доброму сні?
Краплинки води на смарагді -
Наївні дощі весняні.
Повітря прозоро-зелене...
Нечутний, омріяний спів...
І в'яже мій квітень катрени,
2024.05.15
22:12
Подорожній іде невідомо куди.
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
Його кроки звучать передвістям біди.
Він іде ледь відчутно, немовби роса.
А надія в очах невимовно згаса.
Його жести і рухи, як згустки пітьми.
Він оточений міфами, болем, людьми.
Йдуть від нього енергії чорні круги,
2024.05.15
18:50
Скло ночі по лінії долі трісло.
Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тіні облизують губи твої на кармін.
Сідай на скрипуче віденське крісло.
Пий свій чай, Семірамі.
Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
Актори позбулися п’ятого акту.
Пий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Критика | Аналітика):
2024.04.15
2024.03.02
2023.02.18
2021.07.17
2021.01.08
2020.12.05
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гренуіль де Маре /
Критика | Аналітика
Муляр з примусу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Муляр з примусу
Ви цеглу класти вмієте? А з каменю щось мурувати? От і я – ні. А доведеться ж. І мені, і вам… Як?! Ви ще не в курсі, що тепер усіх примусять навчатися мулярській справі? Тоді слухайте…
«Кров мою пити прийшла?!»
Сусід мій надумався гараж побудувати. Ото потихеньку підмурок вигнав, тепер стіни кладе. Сам. З білої цегли. Гарно так, я аж замилувалася… а як придивилася добре – мамцю моя! Стіна в одному місці криво викладена, прямо «пузо» висить, а він собі наспівує та далі мурує…
Я – у хвіртку, та на сусідське подвір’я.
- Драстуйте, - кажу, - переробіть ондечки стінку, а то ще завалиться, чого доброго!
А сусідонько на мене, вибачте, с… ну, спиною дивиться і мовчить.
- Гей, сусіде! – волаю щодуху. – Стіну рятуйте, бо впаде!
А він цеглиною об бетономішалку – шварк! Цегла – навпіл, а він до мене:
- Шо, кров мою пити прийшла?!
І зиркає люто, і кельму в кулакові затис…
- Та ні, - знічено відступаю, - я той… підказати… осьдечки… - і пальчиком тремтячим у ту кривондяку тицяю.
- Хату будував – вугли тобі криві були, а тепер уже в гаражі стіна не така, як треба?!
І відром із цементним розчином об землю – хрясь! І кельму до рук мені – тиць!
- Як ти така хитра, то ставай і переробляй.
- Е, ні, - рішуче протестую. – Гараж – ваш, ви й робіть, досить того, що я вам підказала, де непорядок! А у мене своєї роботи гора, он варення на плиті кипить… е-е-е… втім, що те варення… почекає те варення… чого б і не підсобити по-сусідськи… - круто передумую я, запримітивши, як сусід намацує позад себе замашний ломик…
Не вмієш – навчимо
Приречено зітхнувши, наляпую трохи розчину, беру цеглину. Приміряюся і так, і сяк – холєра його знає, правильно чи ні…
- Сусіде, - кличу обережно, - а то нічого, що я у мулярській справі – ні в зуб ногою?
- А ти армійську мудрість чула: «Не вмієш – навчимо, не хочеш - заставимо»?
І, прихопивши ломика, чоловік моститься на ослінчику під хвірткою, перекриваючи мені шлях для відступу. Дістає цигарки - і мружиться солодко, і вже тютюновий дим тягнеться пасмами догори, поміж вишневе гілля, підкопчуючи вишні – стиглі-перестиглі… мої, між іншим. Ще не обірвані. Йой! Варення ж на плиті!
Що ж, додому дорога відрізана, але можна спробувати вибратись на вулицю через обійстя іншої сусідки – у них тут між подвір’ями перелаз низенький, мені б тільки непомітно підкрастися до нього, поки сусід задрімав, а там…
Засада
…А там – сусідка. Посміхається приязно - і ствол «калаша», направлений на мене, ла-а-а-гідно так погладжує.
- А я давно вже, - каже, - пропонувала закон такий прийняти: сам критикуєш – сам і виправляєш. У примусовому порядку. А то, понімаєш, ходять тут усякі, пальчиками тицяють… людина, може, працює тяжко, а їм, бачте, «криво»! Ну й що, коли криво? А ви знаєте, як наробитися треба, щоб оте «криво» вийшло?!
І, сторожко тримаючи мене на прицілі, перебирається до сусіда, під вишню. Удвох їм явно веселіше.
- Нехай попрацює, - мстиво зауважує сусідка. – Будівництво - це така невдячна річ, що, тільки відчувши цей процес на власній шкурі, можна зрозуміти муляра, подивитися на стіну його очима, а це дуже важливо!
- Та їй це не нада і не інтересно…
- Ну ясно. Але якщо шановна - як там її? - знову прийшли з власними пропозиціями і так наполегливо їх пропонують, то, певно, вони передумали і вирішили взятися до важкої мулярської справи, але соромляться про це сказати.
- Це вряд лі. Просто вона таки й справді давно не пила моєї крові…
- Ну що ти, просто жінки - дуже суперечливі створіння. Вона хоче класти цеглу, це її істинне глибинне бажання і твоя висока місія - допомогти їй це усвідомити!
Любі сусідоньки так захопилися балачками, що на якусь часину втратили пильність – і за мною лише тин затріщав… Навздогін – автоматна черга:
- Куди?!!
Реальніше – нікуди
Кажете, так не буває? Ну, за справжнє будівництво не ручаюсь, а от у перекладацькій справі – точно буває. Репліки з діалогу, наведеного вище, виділені курсивом – практично слово в слово взяті з реального діалогу ось тут: http://www.maysterni.com/publication.php?id=79240 (тільки йдеться там, звичайно ж, не про цеглу).
Вважати всіх, хто не займається перекладами, сліпими, недоумкуватими, пришелепкуватими і нездатними відрізнити гарний переклад від халтури – смішно. А проголошувати обов’язковість для кожного, хто підмітив якісь недоліки у чужому перекладі, самому ж їх і виправляти – навіть не смішно, а дико.
Ніхто не зобов’язаний працювати за автора. Жоден автор не має права вимагати в інших, щоб вони витрачали свій час і сили на нього, дорогоцінного. Ні, звичайно, коли в когось є час, натхнення і хист – то це чудово. Але – лише добровільно. Бо це, вибачте, не мені прийшла в голову ідея перекласти саме цей вірш. І мені глибоко паралельно, справився перекладач з текстом граючись за десять хвилин чи сидів над цим твором десять місяців і останні патли повидирав з відчаю.
Для мене як для читача головне – результат. І нічого скаржитися, що це зашибісь_як_тяжко. Не можеш – не берись. А взявся – зроби до пуття.
P.S. До речі, мій сусід і справді будує гараж. Поки що тільки підмурок зробив. Наче рівненький… Але я не дуже пильно приглядаюся. Про всяк випадок. :))
«Кров мою пити прийшла?!»
Сусід мій надумався гараж побудувати. Ото потихеньку підмурок вигнав, тепер стіни кладе. Сам. З білої цегли. Гарно так, я аж замилувалася… а як придивилася добре – мамцю моя! Стіна в одному місці криво викладена, прямо «пузо» висить, а він собі наспівує та далі мурує…
Я – у хвіртку, та на сусідське подвір’я.
- Драстуйте, - кажу, - переробіть ондечки стінку, а то ще завалиться, чого доброго!
А сусідонько на мене, вибачте, с… ну, спиною дивиться і мовчить.
- Гей, сусіде! – волаю щодуху. – Стіну рятуйте, бо впаде!
А він цеглиною об бетономішалку – шварк! Цегла – навпіл, а він до мене:
- Шо, кров мою пити прийшла?!
І зиркає люто, і кельму в кулакові затис…
- Та ні, - знічено відступаю, - я той… підказати… осьдечки… - і пальчиком тремтячим у ту кривондяку тицяю.
- Хату будував – вугли тобі криві були, а тепер уже в гаражі стіна не така, як треба?!
І відром із цементним розчином об землю – хрясь! І кельму до рук мені – тиць!
- Як ти така хитра, то ставай і переробляй.
- Е, ні, - рішуче протестую. – Гараж – ваш, ви й робіть, досить того, що я вам підказала, де непорядок! А у мене своєї роботи гора, он варення на плиті кипить… е-е-е… втім, що те варення… почекає те варення… чого б і не підсобити по-сусідськи… - круто передумую я, запримітивши, як сусід намацує позад себе замашний ломик…
Не вмієш – навчимо
Приречено зітхнувши, наляпую трохи розчину, беру цеглину. Приміряюся і так, і сяк – холєра його знає, правильно чи ні…
- Сусіде, - кличу обережно, - а то нічого, що я у мулярській справі – ні в зуб ногою?
- А ти армійську мудрість чула: «Не вмієш – навчимо, не хочеш - заставимо»?
І, прихопивши ломика, чоловік моститься на ослінчику під хвірткою, перекриваючи мені шлях для відступу. Дістає цигарки - і мружиться солодко, і вже тютюновий дим тягнеться пасмами догори, поміж вишневе гілля, підкопчуючи вишні – стиглі-перестиглі… мої, між іншим. Ще не обірвані. Йой! Варення ж на плиті!
Що ж, додому дорога відрізана, але можна спробувати вибратись на вулицю через обійстя іншої сусідки – у них тут між подвір’ями перелаз низенький, мені б тільки непомітно підкрастися до нього, поки сусід задрімав, а там…
Засада
…А там – сусідка. Посміхається приязно - і ствол «калаша», направлений на мене, ла-а-а-гідно так погладжує.
- А я давно вже, - каже, - пропонувала закон такий прийняти: сам критикуєш – сам і виправляєш. У примусовому порядку. А то, понімаєш, ходять тут усякі, пальчиками тицяють… людина, може, працює тяжко, а їм, бачте, «криво»! Ну й що, коли криво? А ви знаєте, як наробитися треба, щоб оте «криво» вийшло?!
І, сторожко тримаючи мене на прицілі, перебирається до сусіда, під вишню. Удвох їм явно веселіше.
- Нехай попрацює, - мстиво зауважує сусідка. – Будівництво - це така невдячна річ, що, тільки відчувши цей процес на власній шкурі, можна зрозуміти муляра, подивитися на стіну його очима, а це дуже важливо!
- Та їй це не нада і не інтересно…
- Ну ясно. Але якщо шановна - як там її? - знову прийшли з власними пропозиціями і так наполегливо їх пропонують, то, певно, вони передумали і вирішили взятися до важкої мулярської справи, але соромляться про це сказати.
- Це вряд лі. Просто вона таки й справді давно не пила моєї крові…
- Ну що ти, просто жінки - дуже суперечливі створіння. Вона хоче класти цеглу, це її істинне глибинне бажання і твоя висока місія - допомогти їй це усвідомити!
Любі сусідоньки так захопилися балачками, що на якусь часину втратили пильність – і за мною лише тин затріщав… Навздогін – автоматна черга:
- Куди?!!
Реальніше – нікуди
Кажете, так не буває? Ну, за справжнє будівництво не ручаюсь, а от у перекладацькій справі – точно буває. Репліки з діалогу, наведеного вище, виділені курсивом – практично слово в слово взяті з реального діалогу ось тут: http://www.maysterni.com/publication.php?id=79240 (тільки йдеться там, звичайно ж, не про цеглу).
Вважати всіх, хто не займається перекладами, сліпими, недоумкуватими, пришелепкуватими і нездатними відрізнити гарний переклад від халтури – смішно. А проголошувати обов’язковість для кожного, хто підмітив якісь недоліки у чужому перекладі, самому ж їх і виправляти – навіть не смішно, а дико.
Ніхто не зобов’язаний працювати за автора. Жоден автор не має права вимагати в інших, щоб вони витрачали свій час і сили на нього, дорогоцінного. Ні, звичайно, коли в когось є час, натхнення і хист – то це чудово. Але – лише добровільно. Бо це, вибачте, не мені прийшла в голову ідея перекласти саме цей вірш. І мені глибоко паралельно, справився перекладач з текстом граючись за десять хвилин чи сидів над цим твором десять місяців і останні патли повидирав з відчаю.
Для мене як для читача головне – результат. І нічого скаржитися, що це зашибісь_як_тяжко. Не можеш – не берись. А взявся – зроби до пуття.
P.S. До речі, мій сусід і справді будує гараж. Поки що тільки підмурок зробив. Наче рівненький… Але я не дуже пильно приглядаюся. Про всяк випадок. :))
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію